Утворення Конституційного Суду України (далі – КСУ) стало знаковою подією, рішучим кроком на шляху до визнаних світовою цивілізацією виправданих форм розвитку сучасного конституціоналізму, забезпечення у правовому житті нашої країни верховенства Конституції, послідовної і найповнішої реалізації її демократичних засад. Це суттєво вплинуло на зростання міжнародного авторитету Української держави, визнання зарубіжною громадськістю її реального демократизму. Адже у жовтні 2000 р. КСУ надано статус повноправного члена Конференції європейських конституційних судів. Ця подія є свідченням міжнародного визнання КСУ як одного із важливих правових механізмів впровадження конституційної законності, стабілізуючого фактору в системі здійснення державної влади в Україні; надійного інструменту послідовного та неухильного впровадження в життя норм Основного Закону країни, охорони конституційних прав і свобод людини та громадянина.
Різні правові аспекти КСУ досліджувалися провідними українськими науковцями – І.Бакірова, Г.Мурашин, О.Скакун, В.Скомороха, Т.Цимбалістий, Ю.Шемшученко та інші.
Предметом даного дослідження є переваги та недоліки КСУ як органу конституційної юрисдикції.
Захист Конституції України – завдання і обов’язок усіх державних органів і посадових осіб, що виконується ними шляхом застосування різних правових засобів у межах визначених для кожного з них повноважень. Саме конституційне правосуддя є визначальним ключовим елементом правового механізму захисту Основного Закону. Звернення до КСУ – це насамперед засіб раціонально і конструктивно дослідити і обговорити публічно важливу суспільно-правову проблему і прийняти рішення щодо її розв’язання у правовому полі, виходячи із закріплених у Конституції України людських цінностей.
Утворюючи разом з іншими судами незалежну судову владу, КСУ як спеціальний орган з вирішення спорів здійснює цю владу в типових формах шляхом розгляду певних питань у засіданнях обраними чи призначеними у встановленому порядку суддями, які при здійсненні правосуддя є незалежними і підкоряються тільки закону, тобто діють у суворих межах встановлених процедур і демократичних принципів судочинства. Спір вирішується шляхом видання обов’язкового до виконання юрисдикційного акта. Проте до його повноважень не входить перевірка додержання законів, що є функцією правоохоронних та інших органів.
Слід зауважити, що задля ефективності функціонування КСУ, на погляд науковців, доцільно було б розробити і прийняти окремий правовий акт щодо за-безпечення виконання рішень КСУ з визначенням у ньому відповідних санкцій. Цей акт деталізував би положення Закону, де записано, що його рішення і ви-сновки рівною мірою обов’язкові до виконання, а невиконання рішень та недодержання висновків КС зумовлюють відповідальність згідно із законом. Бажано ввести до законів про Президента України, про КМУ, а також до регламенту про ВРУ процесуальні норми стосовно виконання рішень КС з відповідними обов’язками цих суб’єктів. Недостатня законодавча регламентація виконання рішень КС дає можливість посадовим особам, а також окремим суддям загальних судів ухилятися від обов’язкового виконання конституційних приписів. Треба законодавчо визначити обов’язки прокуратури щодо нагляду за виконанням рішень КСУ, а також встановити порядок притягнення нею до відповідальності осіб за невиконання цих рішень [5;3-8].
КСУ, виконуючи закріплені в Конституції притаманні лише йому функції єдиного органу конституційної юрисдикції, посідає особливе місце у механізмі державної влади. Він вирішує питання щодо відповідності законів та інших правових актів Конституції України, здійснює тлумачення Конституції і законів України, забезпечуючи тим самим верховенство Конституції як Основного За-кону України на всій її території. На нього покладено розгляд справ про відповідність Конституції чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до ВРУ для надання згоди на їх обов’язковість, а також про додержання конституційної процедури щодо усунення Президента України з поста в порядку імпічменту [5;3].
Визначальним чинником забезпечення прав і свобод людини в Україні є за-кріплення на конституційному рівні основ взаємовідносин людини і держави, згідно з якими державою керує народ. Тим самим створено механізм відповідальної держави перед людиною за свою діяльність. Конституцією закріплено положення про те, що юрисдикція судів України поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, і що норми Конституції є нормами прямої дії. Що стосується КС, то він покликаний захищати права і свободи від можливих форм нормативного порушення. Це реалізується шляхом здійснення ним своїх повноважень при розгляді конкретних справ.
Аналізуючи практику КСУ, бачимо, що він своїми рішеннями захистив право на життя, участь в управлінні державними справами, свободу від втручання в особисте життя, право на оскарження у суді дій посадової особи, свободу ви-бору захисника своїх прав тощо. Захищене також право громадянина на оскарження у суді актів, що стосуються забезпечення обороноздатності держави, державної безпеки, зовнішньополітичної діяльності держави, збереження державної, військової та службової таємниці, якщо він вважає, що у результаті їх застосування порушені або порушуються його права або свободи.
На нашу думку, ряд конституційно-правових норм, які визначають повно-важення КСУ, суперечать принципу демократії. Так, за законодавством України, на відміну від інших держав, зокрема Австрії, Албанії, Іспанії, Грузії, Кореї, Португалії, Мальти, Словенії, Швейцарії, Угорщини, Німеччини, Росії, Хорватії, Чехії, громадяни не мають права на безпосереднє звернення до КС з питань перевірки конституційності законів, інших правових актів, що порушують їх права і свободи [4;5], [5;8]. Немає в Україні й правового інституту індивідуального конституційного подання, хоча запровадити його слід невідкладно, оскільки таке обмеження не узгоджується з положеннями частини третьої ст.8 Конституції України, що гарантують звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод, а також з положеннями ст.64 Конституції України, відповідно до яких конституційні права і свободи не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Основним Законом держави.
Український законодавець прийняв імперативну норму, яка забороняє скасування рішень КСУ будь-яким органом державної влади. Переконані, визнання за парламентом права на подолання юридичної сили рішень КС про неконституційність законів, інших правових актів або їх окремих положень спричиняло б порушення принципу верховенства Конституції як Основного Закону держави, оскільки протиріччя між положеннями самої Конституції і неконституційним законом, іншим неправовим актом або їх окремими положеннями не будуть усуватися, а національне законодавство позбавиться можливості звільнятися від них.
Всупереч конституційним положенням про місце і роль прокуратури у механізмі державної влади дискутується й питання про можливість надання Генеральному прокурору права ініціювання перегляду КС своїх рішень. Однак за-провадження такої практики не узгоджується зі статусом, правовою природою діяльності КС, принципами конституційного правосуддя в Україні і може спричинити порушення конституційно-правової стабільності.
Реалізуючи свої повноваження, КС стикається з труднощами об’єктивного і суб’єктивного характеру. До об’єктивних можна віднести відсутність власних традицій демократичного конституціоналізму, а також невизначеність окремих норм Основного Закону, прогалини у законодавстві, суперечність положень багатьох нормативно-правових актів, які можуть бути і переважно є предметом розгляду органу конституційної юрисдикції у контексті вирішення ним питань про конституційність законів, інших правових актів або офіційного тлумачення Конституції і законів. На думку науковців, слід би встановити конституційно-правову відповідальність за невиконання рішень Конституційного Суду [5;8].
Висловлюється думка, що з метою посилення правової охорони Конституції необхідно внести зміни, як у матеріальні так і процесуальні норми Закону. Йдеться про двопалатну структуру КС, тобто його поділ на дві окремі і незалежні палати. Одна з них приймала б до розгляду (або відмовляла у ньому) звернення громадян, юридичних осіб, громадських організацій, подання Уповнова-женого ВРУ з прав людини щодо порушених конституційних прав і свобод громадян, враховуючи їх загального значення для правоохорони та конкретний випадок у правозастосовних відносинах (громадянин пройшов усі інстанції за-хисту і має право вимагати розгляду справи в порядку конституційної скарги). Друга палата має бути наділена повною компетенцією розгляду конституційних спорів щодо актів, прийнятих органами державної влади з перевищенням повноважень. Одним із принципів діяльності КСУ має бути невтручання у політику. Це особливо важливо в умовах політичної нестабільності, несподіваних і різних змін у законодавстві. Недотримання цього принципу може призвести до небажаних наслідків. Наділений компетенцією перегляду рішень вищих органів державної влади, КСУ має певні засоби оцінки функціонування владних структур політичної системи, тобто опосередкований вплив на політичну ситуацію в країні. Однак до його завдань не належить формування його політичного процесу. [5;3-10]
Отже, запровадження в нашій країні конституційної юрисдикції спрямоване на піднесення рівня правового життя суспільства, зростання правової культури громадян, захист їх конституційних прав і свобод. Відіграючи дієву превентивну роль, цей демократичний інститут своєю діяльністю, своїми рішеннями спонукає кожного члена суспільства, органи державної влади до правового способу дій.
Література:
1. Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - №30. – ст.141.
2. Закон України «Про Конституційний Суд України», 16 жовтня 1996р. №422/96 – ВР.// Ві-сник Конституційного Суду України. – 2006. - №5-6. – С.96-120.
3. Скомороха В. вплив конституційної юстиції на розвиток українського конституціоналіз-му// Сучасний конституціоналізм та конституційна юстиція: Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції (жовтень 2000 року). – Одеса: Юридична література, 2001.– С.33-34.
4. Скомороха В. Єдиний орган конституційної юрисдикції// Юридичний вісник України. – 2001. – 29 грудня. – С.5
5. Шемшученко Ю., Мурашин Г. Конституційний Суд України як орган конституційної юрисдикції// Вісник Конституційного Суду України. – 2006. - №4. – С.3-10
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
