ПРОБЛЕМА ЗЕМЛЕВОЛОДІННЯ У ФРАНЦІЇ КІН. XVIII СТ. В НАУКОВІЙ СПАДЩИНІ ІВАНА ЛУЧИЦЬКОГО
28.02.2007 18:36
Автор: Череватюк Вікторія Богданівна, к.і.н., доц. кафедри теорії та історії держави і права юридичного факультету Тернопільського національного економічного університету
[Теорія та історія держави і права. Історія політичних і правових вчень. Філософія права]
Великий потенціал ідей гуманізму і перетворень соціального життя, вироблений прогресивними силами Франції, обумовив широкий інтерес і на Україні до пізнання цієї країни, перш за все її минулого, пов’язаного із буржуазною революцією18 ст.,в результаті якої відбулося становлення держави нового типу. Серед дослідників особливе місце займає Іван Лучицький, професор Київського університету, що обрав предметом свого дослідження земельні відносини кін.18 ст. та релігійні війни 16 ст. у Франції [15;167].
Актуальність даної проблеми зумовлена необхідністю детального вивчення французького періоду діяльності вченого. Сьогодні, коли ведеться величезна робота по виданню спадщини Івана Лучицького, дане дослідження може стати доповненням до цілісної картини наукової діяльності професора. Важливим є введення до наукового обігу праць дослідника, що зберігаються в інституті рукописів ЦНБ ім. І. Вернадського.
В радянський час І. Лучицький та його учні оцінювались не досить позитивно, проте деякі вітчизняні та російські вчені періодично звертались до його наукової спадщини. Зокрема в 1984 та 1989 р. в Москві були опубліковані листи І. Лучицького. За останні 20 років можна відзначити лише статтю Таран Л.В. в Українському історичному журналі та публікацію Іванова Ю.Ф. в журналі “Вопросы истории”, а також , безумовно, спогади дружини Марії Вікторівни Лучицької, що дають змогу познайомитися з невідомими сторінками особистого життя вченого, його родини, їх громадської діяльності на тлі вітчизняної та зарубіжної історії [10;11;12;13;14;15].
Дослідженням даної проблеми, що стосується земельного права Франції в науковій спадщині Лучицького, до цього часу ніхто не займався. В статті, в основному, використовуються праці професора, що збереглись в інституті рукописів національної бібліотеки ім. Вернадського. Деякі аспекти даної теми висвітлені у праці Варварцева М.М. та інших вітчизняних дослідників [9].
Інтерес до земельних відносин Франції в Івана Лучицького виник під час відрядження в 1872 році до Франції, де він досліджував релігійні війни XVI ст. Працюючи в архівах Парижу, Гренобля, Тулузи, Ліону, ним було опрацьовано велику кількість цікавих документів епохи – адміністративне і приватне листування, протоколи зборів, невидані хроніки. Саме ці джерела покладені в основу майбутньої праці дослідника над питанням селянського землеволодіння у Франції до, під час і після буржуазної революції. За короткий період часу Лучицьким було опубліковано цілий ряд наукових звітів, що стосувалися саме поземельної власності французьких селян. Джерела, що віднайшов у французьких архівах І. Лучицький стали справді науковим відкриттям, яке спонукало зовсім змінити думку про аграрні відносини у Франції [9;193].
Іван Лучицький, використовуючи багатий джерельний матеріал робить аналіз змін, що проходили в селянському землеволодінні у Франції в період пізнього середньовіччя, напередодні та підчас революції. Якщо в XI ст. з утвердженням монопольного права на землю феодалів зникає вільне селянське землеволодіння і продовжується дроблення сеньйорій, то до XIV ст. тут майже повністю зникає серваж. Основна маса селян є особисто вільною і платить сеньйору лише ренту (ценз), розмір якого постійно змінювався
Для зміцнення своїх колишніх позицій феодали вимушені поступитись своєю самостійністю, відмовитись від багатьох традиційних сеньйоріальних привілей. Найважливішою перевагою дворянства Лучицький вважає виключне право власності на землю з передачею по спадковості всієї нерухомості та рентних прав. Дворяни мали право на титули, герби та інші знаки дворянського зразка, на особливі судові привілеї. Так Месір де Б’єнкур, області Артуа мав навіть шибеницю, як свідчення його впевненої в собі влади, хоча він був васалом короля і тримав сеньйорію в залежності від нього. Характерно, що присяга васала своєму сеньйору залишається такою ж як і в ранньому середньовіччі. Покровителю сплачуються відповідні допомоги, записи про які знаходяться в рахункових книгах [2;3]. В обов’язки васала входило:
– не пізніше 40 днів після присяги подати детальний опис ф’єфа (які землі і кому належать);
– платежі, що вносяться за ф’єф (у цій провінції щорічний 10 ліврів, 40 су за кожну зміну володіння).
– допомоги при даруванні, обміні та інших правочинах [4;5].
Ця інформація на думку проф. І. Лучицького, дозволяла сеньйорам отримати достовірні дані про своїх підлеглих та їх прибутки. По-суті, єдиним обов’язком дворян в цей період є несення військової служби королю, а не власному сеньйору, так, як це було раніше.
Дворянство, як і раніше було неоднорідним. Титулована знать – герцоги, маркізи, графи, віконти та ін. – претендували на високі пости в армії та державному апараті. Основна маса дворянства, особливо нижчого, вимушена була задовольнитися більш скромним становищем. Її благополуччя безпосередньо було пов’язано з посиленням гноблення селян.
Особливу групу становили держателі цензоріальних, або чиншових земель – це найнижча ступінь феодальної ієрархії. Вони вносили податок хлібом, худобою, птицею [8;5]. Землі у них були на правах користувачів, а не власників. Так в сеньйорії де – Бієнкур було 183 чиншовики, які утримували землю на таких умовах. Вони платили пеню в 3 су за прострочку платежу. Їх соціальний стан неоднорідний – тут і дворяни, і буржуазія, сільські кюре, монахи монастиря Нотр-Дам. Всі вони енергійно підтримували сильну королівську владу, яка могла хоч в якісь мірі стримувати засилля великих землевласників.
Так в записі в сеньйорії Сен-Жаль в Шалеті можна знайти інформацію про широкі права сеньйора, який призначав сільську владу, а саме: басильі, секретаря, нотаріуса. Він також видавав розпорядження щодо жнив, косіння, збору винограду. Панщину чиншовики відробляли у вигляді допомоги в зборі винограду. Крім того між паном і чиншовиком укладався ддоговір про відповідні податки при різного роду операціях з землею. За порушення договору оплачувалось 5 су, за несвоєчасну сплату чиншу в 3 ліври – 5 ліврів і 15 су – несвоєчасну сплату податків.
Ці дані свідчать про критичне становище на нижчому щаблі феодальної ієрархічної драбини, що в кінцевому результаті привело до революції. Крім того слід відзначити, що в середині 18 ст. 7 % цензоріальних земель знаходились в руках буржуазії, “третього стану”. Члени цього стану розглядались, як “неблагородні”, вони не мали будь-яких особистих та майнових прав. Вони не були захищені ні зі сторони королівської адміністрації, ні зі сторони феодалів, що привело до росту незадоволення напередодні революції.
Під кінець періоду абсолютизму сеньйори, що намагалися отримати від своїх селян все більшу ренту, а також королівська влада, що збирала з селянських господарств податки, були зацікавлені в розширені володільницьких прав цензитаріїв. Селянин отримує право продавати, дарувати, закладати та іншим шляхом передавати свою цинзиву, але при умові, що феодальний власник, як і раніше отримує свій ценз. На думку І. Лучицького, саме королівські юристи обгрунтували тезу, що цензива є майже власністю, так як лише власність піддавалась оподаткуванню королівською талією. При цьому підкреслювалась різниця між сеньйоріальною власністю і цензивою [7;16]
Результати своїх досліджень І. Лучицький виклав в статтях, що з’явилися в “Університетських вістях”, а також в двох фундаментальних монографіях – “Селянське землеволодіння у Франції напередодні революції, переважно в Лімузіні” (1900) і “Стан земельних кланів у Франції напередодні революції і аграрної реформи 1789 – 1793 рр. ” (1910),що високо було оцінено у Французьких наукових колах.
Дослідження Іваном Лучицьким проблем селянського землеволодіння у Франції напередодні революції дало змогу отримати доповнення до цілісної картини аграрних відносин у цій країні і необхідності їх кардинальної реорганізації під час подій 1789 р. А також допомогло детальніше з’ясувати основні причини революції, закладені саме у надзвичайно критичній ситуації, що склалась у французькому селі в кінці XVIII ст.
Джерела
Інститу Рукописів Національної бібліотеки України
ім. В.І. Вернадського. Фонд Івана Лучицького
1. Лучицький И.В. Национализация имущества во Франции во время революции. Ф.66. – № 28. С.2.
2. Лучицкий И.В. Аграрныи отношения во Франции накануне революции. Ф.66. – № 2. С. 3.
3. Лучицкий И.В. Из истории сеньëриальных и поземельных отношений во Франции в эпоху революции. Ф.66. – № 26. С.3.
4. Лучицкий И.В. Землеустройство французской деревни накануне революции. Ф.66. – № 26.С.2.
5. Лучицкий И.В. О крестьянской общине в Западной Европе. Ф.66. – № 14. С.4.
6. Лучицкий И.В. Аграрные отношения в окрестностях Парижа накануне революции. Ф.66. – № 16. С.3.
7. Лучицкий И.В. Состояние землевладельческих классов во Франции накануне революции и аграрных реформ 1789 – 1793 г. Ф.66. – № 14.С.2.
8. Лучицкий И.В. Крестьянская поземельная собственность во Франции до революции. Ф.66. – № 10. С.4.
Література
9. Варварцев Н.Н. Украина– Франция: обмен научными и техническими знаниями (60-90 гг. ХIХ в.). / Культурные и общественные связи Украины со странами Европы. Киев. – 1990. С. 173–194
10. Далин В.М. История Франции. М., 1981. С. 68-71.
11. Письма И.В. Лучицкого. Публикация Л.В. Таран. Французский ежегодник. 1987. М., С. 192 – 211.
12. Таран Л.В. Иван Васильевич Лучицкий – исследователь истории Французской буржуазной революции (к 200-летию). // Український історичний журнал. – 1987. № 7. – С. 92-97.
13. Погодин С.И. «Русская школа историков»: Н.И. Кареев, И.В. Лучицкий, М.М. Ковалевский. – СПб. 1997. С. 202 – 268.
14. Иванов Ю.Ф. Иван Васильевич Лучицкий – выдающийся ученый, педагог и общественный деятель. // Вопросы истории. М., 2000. № 2. – С. 150 – 151.
15. Лучицька М.В. Спогади. К., 2004. С. 167.
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
