Забезпечення прав і свобод людини визначає сьогодні діяльність держави, а cтворення нових форм суспільних відносин між чоловіком та жінкою на основі світових загальнолюдських стандартів дотримання прав людини є необхідною умовою перебудови України в контексті євроінтеграції . Визначення в Конституції України принципу рівноправності жінок і чоловіків свідчить про вихід Української держави й громадянського суспільства на європейський і світовий рівень розв’язання ґендерних проблем.
Ґендерний підхід до аналізу становища жінок і чоловіків в українському суспільстві, міжстатевих відносин, місця й ролі кожної статі в розвитку громадянського суспільства здійснено вітчизняними дослідниками А.Олійник, Т.Мельник, В.Буроменським, Н.Болотіною, І.Лаврінчук З.Ромовською та ін. Найбільш повно правовий аспект забезпечення ґендерної рівності досліджено К. Левченко який зазначав, що “ефективність законодавства, по суті, є мірою можливості влади впливати правовими засобами на розвиток суспільних відносин відповідно обраним пріоритетам та напрямам розвитку, однією з обов’язкових умов трансформації суспільства” . Одним із шляхів удосконалення правової бази є, на думку К. Левченко, прийняття спеціального ґендерного законодавства. [1, с. 344].
Cпеціальне ґендерне законодавство за сучасного стану правової бази державної ґендерної політики в Україні потребує внутрішньої класифікації, яка сприятиме врегулюванню ґендерних відносин практично усіх сфер життєдіяльності людини [2, с.70].
Особливістю формування державної ґендерної політики в Україні є те, що вона будується, по-перше, на основі міжнародних нормативно-правових актів, ратифікованих Україною, а по-друге, регулюється національними нормативно-правовими актами щодо рівноправності між жінками і чоловіками. Таким чином, правове регулювання державної ґендерної політики в Україні, здійснюється нормативно-правовими актами двох рівнів: наднаціонального та національного.
До нормативно-правових актів, що врегульовують відносини у сфері державної ґендерної політики в Україні, належить, передусім, Конституція України. Україна згідно з вимогами вищезгаданої Конвенції ООН включила принцип рівноправності жінок і чоловіків до Конституції України, відповідні норми якої є основою подальшого розвитку ґендерного законодавства. Так, рівність прав і свобод людини й громадянина незалежно від статі визначається і гарантується ст. 24 Конституції України, в якій, зокрема, закріплено: “Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Рівність прав жінки і чоловіка забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров’я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям” [3, с.28].
З прийняттям Основного Закону конституційно-правове регулювання рівних прав та можливостей жінок і чоловіків в Україні не тільки не завершилося, а навпаки, активізується й поглиблюється завдяки конкретизації відповідних конституційних норм у кодексах, законах, постановах, указах, розпорядженнях та інших правових актах національного рівня.
З правового погляду в Україні забезпечене недискримінаційне для жінок законодавство. З погляду забезпечення ґендерної рівності вважаю, що законодавство України перебуває у стані трансформації від ґендерно нейтрального до ґендерно чутливого. На конституційному рівні закріплені фундаментальні права людини, а також гарантії їх захисту. Права людини і громадянина в Україні захищаються національними законами та кодексами. Водночас положення законів не закріплюють відповідні процедури забез¬печення рівності статей, а отже, залишаються декларативними.
Усі конституційні норми, які визначають права та свободи людини й громадянина, містять моделі поведінки громадян і держави. Зрозуміло, що ці моделі потребують законодавчого закріплення механізму реалізації положень Конституції України. Подальше завдання полягає у прийнятті таких законів та нормативно-правових актів, які забезпечать практичне втілення принципу ґендерної рівності в усіх сферах життєдіяльності українського суспільства.
Література:
1. Левченко К.Б. Ґендерна політика в Україні: визначення, формування,управління:Монографія.-Х.:Вид-во нац.ун-ту внутр.справ, 2003.- 344 с.
2. Лаврінчук І.П. Трудове законодавство України: Ґендерна експертиза / Відп. ред. Т.М.Мельник [Текст]. – К.: Логос, 2001. – 70 с.
3. Конституція України – Основний Закон суспільства, держави, людини: Наук.-метод. рек. / Кол. авт.; Кер. проф. І.Ф.Надольний [Текст]. – К.: Вид-во УАДУ, 1998. – 224 с.
e-mail: bogdanova_yulia@ukr.net
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
