Фундаментом для побудови ідеальної правової держави завжди будуть виступати найкращі політико-правові надбання людства, серед яких ми сміливо можемо виділити такі значущі для суспільства цінності як демократія, права та свободи людини, справедливість та недоторканність суду, правова культура. Звернення до проблем розбудови правової держави у контексті європейської інтеграції України є на сьогодні дуже актуальним, адже у світі невпинно відбуваються глибинні й об’єктивні процеси становлення єдиного відкритого суспільства, що живе за принципами демократії. Але водночас викликає занепокоєння недостатня готовність народу не просто сповідувати основні демократичні принципи, а й жити за ними, змінювати себе й своє життя на краще, долаючи нелегкий шлях економічних реформ і перебудови свідомості.
Демократія у сучасній філософії права осмислюється як цінність правової держави. Проте до сьогодні науковці ще не виробили остаточних, загальноприйнятих уявлень про цей феномен, на основі яких кожен громадянин міг би дати чітку відповідь на питання: «Чи є Україна демократичною країною?» і «Які перспективи розвитку демократії в нашій країні?». Аби розібратися у цих складних питаннях замало бути політологом, соціологом або кваліфікованим юристом.
Мета: виявити ціннісні орієнтири, які в сучасних умовах дозволять Україні стати дійсно демократичною, правовою державою, що має посісти гідне місце серед інших європейських країн.
Розвиток демократії в Україні має свою специфіку і пов'язаний, в першу чергу, із ментальністю українського народу, а саме з такими притаманними йому рисами, як волелюбність, відсутність завойовницьких намірів і прагнення миру, емоційність і схильність діяти «за велінням серця», глибока релігійність та моральність. Проте ці позитивні риси характеру пересічного українця мають й інший «бік медалі», а саме, недостатня готовність дотримуватися норм позитивного права, намагання «обійти» закон, якщо виникає така можливість. Саме тому становлення правової демократичної держави на шляху до європейської інтеграції в незалежній Україні, основними ознаками якої є розвиток громадянського суспільства, розподіл влади, верховенство права, реалізація прав і свобод громадян, відбувається сьогодні із такими труднощами.
Аби переконатися у природній схильності українського народу до демократичних засад суспільного розвитку, звернімося до міркувань українських мислителів.
Суспільно-політичний ідеал Г. Сковороди – гармонійне суспільство – трактується ним як «людська держава», політичний устрій якої спирається на суспільний компроміс, взаєморозуміння і духовну (божественну) єдність громадян. І хоч його міркування певною мірою мають фрагментарний характер, багато в чому позначені утопізмом і містикою, загальна ідеологія повернення (наближення) людини до людських форм соціальних відносин, схоплена філософом досить точно і своєчасно.
Т. Шевченко розглядав демократичний ідеал з позицій гуманізму та природного права і пов'язував його ідеал не з буржуазно-правовим ладом, а з самоуправлінням народу, з громадською, колегіальною формою реалізації влади як гарантією від свавілля владних структур. В основу самоуправління народу він поклав суспільну власність і насамперед власність на землю, а ідеалом для нього була трудова демократична республіка.
І. Франко, був переконаний, що у майбутньому суспільстві мусить ствердитися справжнє народовладдя, реальна, а не формальна демократія. І. Франко підкреслював пріоритет безпосередньої демократії. Головний засіб здійснення народом своєї влади, на його погляд, це громади, що виконують усі функції управління суспільством: господарсько-економічну й культурно-освітню, судову. За соціалізму, вважав І. Франко, будуть забезпечені свобода кожної людини, цінність якої визначатиметься її здібностями й корисною працею. Проблема побудови незалежної держави в Україні, на думку В. Липинського, має виріщуватися за допомогою формування національної еліти, підвищення політичної активності та культурності мас.
Навіть побіжний аналіз акцентів, які розставляли у «демократичному питанні» наші співвітчизники, дозволяє зробити висновок про відповідність ідеалу демократії духу українського народу. На жаль, нездоланною перепоною на шляху демократичних перетворень в Україні були і залишаються такі чинники, як недостатня сформованість правової культури, неготовність об’єднати зусилля задля тривалої і послідовної розбудови суверенної держави, в якій верховенство права не лише постулюється, а й беззастережно реалізується.
Ще однією важливою проблемою, яка стоїть на заваді європейській інтеграції України, є нездатність суспільства протистояти негативному впливу засобів масової інформації, які досить часто насаджують певні людям думки й ідеї. Взагалі у процесах глобалізації та інтеграції європейських країн на початку ХХІ століття домінуючою тенденцією стає зростання ролі комунікації як способу регулювання взаємодії індивідів, груп та спільнот. Розвиток техніко-технологічних засобів комунікації, з одного боку, зближує різні культури, надає нові можливості для соціалізації особистості у відкритому суспільстві. Водночас віртуалізація комунікаційних процесів, підвищення впливу інтерпретаційних схем на почуття та настрої мас, створює сприятливі умови для маніпулювання суспільною свідомістю [1, с. 277].
Таким чином, наприкінці ХХ століття, з розвитком транспортних шляхів та ЗМІ, а потім й інформаційних технологій, ідея демократії набула нових і переважно негативних рис із розповсюдженням технологій маніпулювання суспільною свідомістю. Генрі Кісінджеру належить вислів про те, що «одна газета чи радіопередавач можуть важити більше, ніж ескадрилья бомбардувальників». Це була оцінка важливості інформаційної діяльності в контексті досягнення зовнішньополітичних цілей. Інформаційні впливи здійснювалися завжди з метою ініціювання певних реакцій, дій або бездіяльності. Системні інформаційні впливи у сучасному глобалізованому світі можуть мати на меті завдання матеріальної шкоди, тиску на державні інститути. Ми всі так або інакше опиняємось під владою думок і позицій, які звучать з екранів телевізорів, поширюються у соціальних мережах. Як в умовах такого потужного впливу на нашу свідомість, не втратити основні орієнтири для повноцінного суспільного життя, зберегти себе і свою гідність, повагу до закону та основних інститутів держави? Відповідь очевидна: необхідно підвищувати загальний культурний рівень населення й рівень правової культури зокрема, розвивати освіту й здійснювати ґрунтовну просвітницьку роботу у напрямі подолання правової безграмотності населення.
У підсумку слід наголосити, що «побудова правової держави в Україні повинна мати дедалі більшу перспективу і з огляду на засади чинної Конституції, і в світлі реалізації державного курсу на європейську інтеграцію. Європейські прагнення України імперативно вимагають проведення відповідної політики й імплементації та розвитку на національному ґрунті демократичних норм і цінностей, притаманних державам Європейського Союзу» [2, с. 212].
Джерела:
1. Марченко О. В. Методологічні стратегії дослідження освітнього простору : монографія / Олена Вікторівна Марченко. – Дн-вськ : ТОВ “Інновація”, 2012. – 350 с.
2. Філоненко Р. Ю. Демократизація українського суспільства як складова процесу європейської інтеграції України // Політологічний вісник – 28. – К. – 2007. – С. 212.
_______________________________________
Науковий керівник: Марченко Олена Вікторівна, доктор філософських наук, завідувач кафедри соціально-гуманітарних дисциплін Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
