Створення сучасної, ефективної системи державної влади є важливим чинником виходу українського суспільства з політичної кризи, що має забезпечити становлення України як високорозвинутої, правової, цивілізованої, європейської держави з високим рівнем життя, соціальної стабільності, культури, демократії.
Розвиток і вдосконалення організації та здійснення державної влади є процесом надзвичайно складним, розрахованим на тривалий період, тому цей процес має відбуватися на ґрунтовній науковій основі. За радянських часів численні проблеми функціонування державної влади не досліджувалися у повній мірі або й зовсім залишалися без наукового аналізу. Власне, цим і обумовлюється особлива актуальність теоретичних розробок у цій сфері. Сьогодні дослідження проблем державної влади в Україні значно активізувалися [3], та, на жаль, багато питань все ще потребують детальнішого опрацювання. Зважаючи на це, метою даної статті є визначення суті державної влади, в тому числі її особливостей в умовах громадянського суспільства.
Державна влада, як вид влади публічної, є тією суспільною силою, котра здатна з допомогою правових та організаційних засобів реалізувати волю держави в межах конституції та законів [9: 20]. Політологи вважають, що державна влада – це державна організація політичного управління суспільством, яка як за обсягом, так і за засобами впливу перевищує всі інші різновиди влади в усіх соціальних утвореннях. Вона поширюється на всі сфери суспільного життя, здійснюється за допомогою спеціального апарату примусу або переконання та володіє монопольним правом видавати загальнообов'язкові нормативно-правові акти [4: 390]. За своєю суттю, державна влада – це легітимне офіційне волевиявлення держави, її органів та посадових осіб, що представляє собою здійснення влади народу [8: 7].
Суть державної влади у різних державах різна. У демократичних державах вона має демократично-правовий характер (проте не можна занадто категорично визначати її як загальнонародну), в антидемократичних навпаки, вона заснована на державному примусі, насильстві, свавіллі, беззаконні. Характер і суть державної влади проявляються в її практичній діяльності з реалізації внутрішньої та зовнішньої політики, в її дієздатності, у здібностях і можливостях правильно управляти державою й суспільством, в її законності чи беззаконні, в її моральності чи аморальності.
Матеріальною основою діяльності сучасної держави, а також духовною опорою буття держави, що створює умови для розвитку нового типу культури і нової організації соціального управління, виступає громадянське суспільство. Суверенні індивіди в громадянському суспільстві через суспільний договір формують державу, яку наділяють владою і правовими основами для своєї діяльності. Через діяльність держави, її відповідних органів здійснюється саморегуляція суспільства, при цьому найефективнішим засобом регламентації процесу самоорганізації суспільства є право, яке у взаємодії з державою становить нормативне інституційне утворення. Тобто, державна влада повинна ефективно впливати на суспільство через законотворчість, на основі якої і розвивається громадянське суспільство, а останнє натомість забезпечує особливий порядок створення державних інституцій, в тому числі законотворчих.
Не приводячи, через невеликий обсяг публікації, детального аналізу наукового доробку щодо проблем визначення сутності державної влади, узагальнимо, що в умовах громадянського суспільства державна влада повинна володіти наступними вагомими ознаками. Перша ознака полягає у тому, що державна влада повинна бути легальною, легітимною та законною. Легальність означає, що первинним актом утвердження державної влади завжди має бути закон. При цьому слід враховувати дві особливості: 1) закони можуть прийматися, змінюватися й відмінятися різними способами, 2) інколи, навіть прийняті відповідно до встановленого порядку, закони можуть легалізовувати явно тоталітарну владу [9: 20]. Крім того, легальність влади передбачає право на застосування примусу, тобто створює умови для підпорядкування законам. Отже, право, втілене у конституції та законах, і виражене у правосвідомості громадян, визнає за державною владою здатність здійснювати соціальну організацію, управління й примус на основі закону і в межах компетенції.
Легітимація державної влади є ще важливішою, адже жодна державна влада не може спиратися тільки на закони й примус. Щоб бути стійкою, вона повинна мати підтримку суспільства, тобто джерелом утвердження державної влади повинен бути народ. Саме таке положення закріплено у ст. 5 Конституції України, проте якщо проаналізувати ситуацію в Україні, стає очевидним, що зовнішнє демократичне правління не завжди є запорукою того, що влада здійснюється в інтересах народу [2: 43]. Крім того, параметри державної влади продовжують знижуватися. Спостерігається очевидне домінування не просто держави над суспільством, а виразне домінування однієї з гілок влади над іншими, а отже, з’являються ознаки авторитаризму.
Авторитетність тоталітарної чи авторитарної влади ґрунтується на насильстві, репресіях, тому питання про її легітимність або взагалі не постає, або підміняється ідеологічними гаслами про покликання влади, її святість, значимість історичної ролі тощо [6: 70]. Легітимна влада демократичного суспільства має залежати від волевиявлення народу.
Законність влади витікає з її легальності та легітимності і виражена в праві. З іншої сторони, законодавче оформлення існуючої влади це і її легалізація, і легітимація. Таким чином, існує кругова залежність між категоріями: законна, легітимна і легальна влади [5: 17].
Друга ознака зводиться до того, що державна влада повинна бути єдиною. Неподільність влади в межах території держави передбачає поняття державного суверенітету України, закріплене у Декларації про державний суверенітет України [1]. Єдність державної влади розуміється не як єдність відповідного органу або вищої посадової особи в державі чи неподільність їх функцій і компетенції, а в розумінні єдиної організованої волеспрямованості, яка виявляється у єдності права, що здійснюється. У будь-якій демократичній країні державна влада, незважаючи на всі свої розгалуження, за своєю сутністю єдина. Наявність двох чи більше державних влад свідчить про загрозливу ситуацію, яка може закінчитися громадянською війною [7: 330-331].
Що стосується внутрішнього розподілу державної влади на законодавчу, виконавчу та судову гілки*, то цей принцип уже давно застосовується для запобігання надмірної концентрації, узурпації влади та інших негативних тенденцій і є, по суті, поділом функцій державної влади між різними органами. Кожна з гілок державної влади має чітко визначені повноваження, функції, цілі й обмежена у можливостях впливу на інші гілки, слугує знаряддям стримувань і противаг. Спеціалізація ж окремих державних органів влади зобов’язує їх до взаємодії та співпраці для вирішення спільних завдань і функцій. Ю. Оборотов підкреслює також, що проблема організації влади виходить на проблему територіальної розгалуженості органів державної влади, тобто розмежування її між центральними, регіональними і місцевими органами [5: 18].
У зв’язку із складністю існування системи державної влади, ще одним із принципів її функціонування є відкритість влади, яка забезпечує індивідам можливість для аналізу діяльності державної влади.
Наступна риса державної влади полягає у тому, що вона повинна здійснюватися елітою суспільства, професійні та моральні якості якої відповідають політичним вимогам часу. Цього вимагає принцип авторитету влади і добровільного визнання її з боку громадян. Вимога щодо вираження владою інтересів народу, не означає, що будь-хто може виконувати державно-владні повноваження. Народ, який відмовляється від правління обраних або не вміє його організувати та підтримати, не має морального права вимагати кращого життя.
Далі, суттєвим елементом змісту державної влади є те, що вона повинна ґрунтуватися на справедливості, але має право й обов’язок відступати від неї виключно тоді, коли цього вимагає підтримка національного, духовного і державного буття народу [7: 331]. Встановлення справедливості у суспільному житті людей, є, безперечно, одним з основних завдань державної влади: це випливає із самої природи права й держави. Проте реальні умови державного існування бувають такими, що висування цього завдання на перший план може призвести до загибелі, краху держави.
Підведемо підсумки: по-перше, узагальнивши й проаналізувавши всі тлумачення терміну “державна влада”, її можна визначити як відносини щодо здійснення функцій і повноважень держави спеціально створеними органами та посадовими особами шляхом прийняття нормативно-правових актів у межах і порядку, передбачених законодавством.
По-друге, демократія як форма здійснення державної влади полягає не в тому, щоб меншість підкорялася більшості, а в тому, щоб більшість враховувала інтереси найменшої верстви населення. Державна влада, в кінцевому розумінні, не панування осіб, які наділені нею, а служіння цих осіб на користь спільного блага: для організації та консолідації суспільства і нації, для створення необхідних умов для економічного й політичного розвитку.
По-третє, авторитет державної влади, її легітимність, стан демократії у сучасному суспільстві значною мірою визначаються існуванням громадянського суспільства. Сформоване на засадах плюралізму, толерантності, поваги до прав і свобод особи, воно спроможне протистояти етатистським тенденціям з боку держави, домагатися рівноваги з державною владою для оптимального здійснення громадського врядування.
Джерела:
1. Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990. - К., 1991. – 8 с.
2. Богинич О. Л. Форми здійснення державної влади в постсоціалістичних країнах// Правова держава. - Вип. 11. - К., 2000. - С. 41-47.
3. Верник О., Машков А. та ін. Межі державної влади/ За заг. ред. В. Самохвалова. – К., 2001. – 216 с.; Влада в Україні на зламі другого і третього тисячоліть: Монографія/ Бандурка О., Греченко В. - Х., 2000. - 304 с.; Козюбра М. Державна влада: межі здійснення та форма організації (політико-правні аспекти)// Українське право. – № 1(2). – 1995. – С. 4-13.; Органи державної влади України/ За ред. В. Погорілка: Монографія. - К.: Ін-т держави і права ім. В. Корецького, 2002. - 592 с.; Цвєтков В., Горбатенко В. Демократія Управління Бюрократія: в контексті модернізації українського суспільства: Монографія. - К., 2001. - 248 с.; Цвєтков В., Кресіна І., Коваленко А. Суспільна трансформація державного управління в Україні: політико-правові детермінанти: Монографія. – К., 2003. – 496с.; Скрипнюк В. Бюрократизм в системі державного управління, правовий механізм його подолання: Дис … канд. юрид. наук. – Одеса, 1999. – 201 с.; Чехович Т. Державна влада як інститут конституційного права України: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.01. – К., 2005 .- 19 с. та інші.
4. Котюк В. О. Загальна теорія держави права: Навч. посібник. – К.: Атіка, 2005. – 592 с.
5. Оборотов Ю. Современное государство: основы теории: Уч. курс. – Одесса, 1998. – 132с.
6. Рябов С. Державна влада: проблеми авторитету й легітимності. - К., 1996. - 124 с.
7. Соловйова І. В. До питання про визначення поняття державної влади в Україні// Правова держава. - Вип. 9. - К., 1998. - С. 329-332.
8. Чехович Т. В. Державна влада як інститут конституційного права України: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.01. – Київ, 2005 .- 19 с.
9. Чехович Т. В. Сутність і юридична природа державної влади// Часопис Київського університету права. – 2003. - № 3. – С. 18-21.
______________________
* Останнім часом, наявність широкого кола контрольно-наглядових органів державної влади поступово переконує вчених і політиків у необхідності визнання ще такої самостійної гілки державної влади, як контрольно-наглядова. |
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
