ЄВРОАНТЛАНТИЧНЙ СТАНДАРТИ ЩОДО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ І СВОБОД ЛЮДИНИ ТА ГРОМАДЯНИНА МІЛІЦІЄЮ (ПОЛІЦІЄЮ) ПРИ ЗДІЙСНЕННІ ОХОРОНИ ПРАВА ВЛАСНОСТІ
01.10.2007 14:03
Автор: Галунько Валентин Васильович, завідувач кафедри загальноправових дисциплін Херсонського юридичного інституту, кандидат юридичних наук, здобувач Харківського національного університету внутрішніх справ
[Адміністративне право. Митне та податкове право]
В умовах сьогодення здійснюється комплексне системне реформування правоохоронних органів у контексті правової реформи, гуманізації суспільства, реального забезпечення визначених Конституцією України завдань щодо захисту прав і свобод людини та громадянина, їх життя, здоров’я, честі, гідності та особистої безпеки. В цьому контексті робота міліції потребує докорінного реформування шляхом побудови системи МВС України, яка б відповідала європейським стандартам, якісно нової моделі ОВС України в контексті загальнодержавного реформування правоохоронних органів з творчим урахуванням досвіду зарубіжних країн. Мова йде про перехід від карального до соціально-сервісного змісту її діяльності [1,2].
У цьому аспекті діяльність міліції щодо охорони права власності є надзвичайно ємна та багатовекторна. Ця робота полягає в повсякденній та напруженій роботі посадових осіб, підрозділів та адміністративного апарату міліції з метою забезпечення прав громадян на комфортне володіння, користування й розпорядження своїм майном, охорони майна суб’єктів господарювання за відсутності можливості здійснити це за рахунок приватної ініціативи та захисту всіх осіб від майна підвищеної небезпеки.
Інтеграційні процеси пов’язані із входженням у світову спільноту та подальшим розвитком громадянського суспільства, загальними засадами Конституції України, які визначають, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а питання забезпечення прав і свобод людини постає головним обов’язком держави [3].
При таких підходах в умовах демократичної правової держави, в якій будується громадянське суспільство, питання охорони прав і свобод людини у діяльності міліції набуло першочергового значення. Працівники міліції не тільки забезпечують захист прав і свобод людини від протиправних посягань, але, на жаль, і самі бувають суб’єктом їх порушення. Часто у публіцистичній літературі та на побутовому рівні висвічується інформація про порушення працівниками міліції прав і свобод громадян. Інколи така критика має тенденційний замовний характер, але у більшості випадків, на жаль, вона має під собою об’єктивне підґрунтя. Не є виключенням із цього і робота міліції у сфері охорони права власності.
У цілому проблемні питання адаптації вітчизняного законодавства та організаційно-правових засад діяльності правоохоронних органів до євроантлантичних стандартів у сфері захисту прав і свобод людини досліджували провідні вітчизняні вчені К.В.Джужа, Е.М.Моісеєв, О.В.Негодченко, Я.Ю.Кондратьєв, О.Л.Копиленко, М.В.Корнієнко, В.І.Олефір, Ю.І.Римаренко, Ю.С.Шемшученко та ін.
Метою доповіді є апробація результатів дисертаційного дослідження на тему: «Адміністративно-правова охорона права власності в Україні» в аспекті розкриття сутності розуміння захисту прав і свобод людини під час діяльності міліції (поліції) у сфері охорони права власності на основі аналізу євроантлантичного досвіду.
Під правами людини ми розуміємо невід’ємне право кожної людини, що зумовлюється самим фактом її існування в конкретно-історичних умовах, однакове для всіх людей, об’єктивно визначене досягнутим рівнем розвитку людства та встановлене на рівні міжнародних стандартів. Обов’язок будь-якої держави – створити людині умови для забезпечення її невід’ємних природних прав [4].
Діяльність підрозділів та посадових осіб міліції України повинна спиратися на наявну в євроантлантичній поліцеїстиці теорію. Яку коротко можна охарактеризувати по наступному: «в правовій державі репресивні і каральні функції уступають місце задачам забезпечення правопорядку і громадської безпеки, профілактики і контролю над злочинністю, наданням широкого спектру соціальних послуг населенню» [5].
Правовими джерелами основ діяльності поліції (міліції) є Загальна декларація прав людини [6], ратифікована Верховною Радою України, «Конвенція про захист прав і основних свобод людини» [7], «Кодекс поведінки посадових осіб з підтримки правопорядку» [8], Європейський кодекс поліцейської етики [9].
Основоположний європейський міжнародно-правовий акт «Конвенція про захист прав і основних свобод людини» встановлює для всіх індивідів, що перебувають на території держави, права, що зобов’язані забезпечити поліцейські органи. Їх у сфері охорони права власності доцільно ділити на чотири групи: 1) невід’ємні природні права людини; 2) положення, які безпосередньо охороняють право власності; 3) зобов’язання, які накладаються на працівників поліції у цій сфері; 4) законодавчо встановлені винятки із загальних прав конвенції, що дозволяються працівникам поліції під час захисту прав і законних інтересів громадян.
Ратифікація Верховною Радою України 17 липня 1997 р. «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р.» і протоколів до неї відкрила для громадян України нову можливість для захисту своїх прав і свобод. Вони після вичерпання всіх формально доступних законами України засобів для захисту своїх законних інтересів, зазначених у Конвенції, та не отримавши такого захисту від публічної влади України, мають право звернутись з позовом до Європейського суду з прав людини. Зазначене є вже звичайною практикою правореалізації зазначеного міжнародно-правого акту. Громадяни України, звірившись у системі вітчизняного судочинства, масово звертаються до цієї поважної інституції. Відповідно у більшості випадків Європейський суд з прав людини їх позови задовольняє. Так, наприклад, 5 квітня 2007 р. за Заявою № 19855/03 був задоволений позов громадянина Б. проти Української держави щодо відшкодування йому моральної шкоди, нанесеної суб’єктами владних повноважень (працівниками міліції Бориспільського МРВ ГУМВС України в Київській обл. п. К. та М.), за здійснене ними діяння щодо незаконного намагання здійснити обшук у його помешканні та образу [10].
Таким чином, права і свободи людини, висвітлені в «Конвенції про захист прав і основних свобод людини», в Україні є нормами прямої дії. Громадяни у випадку вичерпання всіх формально можливих вітчизняних засобів для їх захисту мають право звертатись до Європейського суду з прав людини з вимогою їх поновлення.
У контексті наведених вище джерел та розкритого міжнародно-поліцейського досвіту щодо забезпечення прав і свобод людини в сфері охорони права власності сформулюємо узагальнюючі ознаки.
1. Кожна людина має від народження невід’ємні природні права на життя, свободу, особисту недоторканість, честь і гідність тощо, а також право володіти як одноосібно, так і разом з іншими своєю власністю, ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.
2. Жодна людина, зокрема особа, яка посягає на чужу власність, не повинна зазнавати тортур або жорстокого, нелюдського, або такого, що принижує її гідність, поводження чи покарання; кожна людина, обвинувачена у вчинені злочину, має право вважатися невинною доти, доки її винність не буде встановлена в законному порядку.
3. Основною функцією діяльності поліції є захист співгромадян і суспільства від насильницьких, грабіжних та інших небезпечних діянь.
4. При виконанні службових обов’язків працівники поліції зобов’язані поважати та захищати людську гідність, підтримувати та захищати права людини стосовно всіх осіб.
5. При здійсненні своїх прав і свобод кожна людина повинна зазнавати тільки таких обмежень, які встановлені законом з метою забезпечення належного визначення і поваги прав і свобод інших та забезпечення справедливості, громадського порядку й загального добробуту в демократичному суспільстві.
6. У виняткових випадках виконання законів не вважаються порушеннями прав людини такі дії поліції: позбавленні життя людини, якщо воно є результатом абсолютно необхідного застосування з метою захисту осіб від протиправного насильства, здійснення законного арешту, запобігання втечі особи, затриманої на законних підставах, або для припинення бунту тощо.
7. Працівники поліції постійно виконують покладені на них законом обов’язки, слугуючи громаді та захищаючи всіх осіб від протиправних актів відповідно до високого рівня відповідальності, що вимагає їхня професія.
8. Поліція повинна бути організована так, щоб її співробітники користувалися повагою у населення як професіонали, на яких покладено виконання законів, і як особи, які надають державні послуги.
9. Організація поліцейських служб повинна передбачати ефективні заходи для боротьби з корупцією, забезпечення непідкупності і відповідної поведінки співробітників поліції при виконанні ними своїх службових обов’язків.
10. Від співробітників поліції вимагаються вміння проявляти мислення, відкритість, шанобливість, відчуття справедливості, комунікабельні якості, а за необхідності – керівні та організаційні якості. Вони повинні добре розбиратися в соціальних, культурних і общинних проблемах.
Отже, міжнародний досвід діяльності поліції (міліції) у сфері охорони права власності свідчить, що одне з природних прав громадян – право власності – повинно бути захищене поліцією за відсутності приватної ініціативи, неупереджено та ефективно при суворому дотриманні прав і свобод усіх індивідів, зокрема осіб, які здійснили протиправні посягання на чуже майно.
Джерела:
1. Реформування МВС реальна перспектива // Іменем закону. – 2007.- № 1. – 2007. - С. 2.
2. Діяльність міліції потребує докорінної перебудови: від карального до соціально-сервісного змісту // Іменем закону. – 2007. № 28. – С.2-3.
3. Конституція Україна// Відомості Верховної Ради України.–1996.-№ 34. – С. 141.
4. Галунько В.В. Адміністративно-правова охорона суб‘єктів права власності: Монографія. – Херсон: ВАТ «ХМТ», 2006. – С. 141.
5. Горшнева И.А. Полиция в механизме современного демократического государства: Учеб. пос. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, Закон и право, 2004. – С. 4.
6. Загальна декларація з прав людини від 10 грудня 1948 р.// Док. ООН / PES/ 217 A.
7. Закон України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції// Відомості Верховної Ради України. – 1997. - № 40. - С. 263.
8. Кодекс поведінки посадових осіб з підтримки правопорядку. Резолюція 34/169 Генеральної асамблеї ООН від 17 грудня 1979 р.// Політичний вимір діяльності Міністерства внутрішніх справ України (відповідь на виклики ХХ ст.)/ За ред Ю.І.Римаренка, Я.Ю.Кондратьева. – К.: НАВСУ, 2003. – С. 141-149.
9. Европейский кодекс полицейской этики // Політичний вимір діяльності Міністерства внутрішніх справ України / За ред. Ю.І. Римаренка, Я.Ю. Кондратьєва. – К.Н НАВС, 2003. – С. 209-253.
10. Європейський суд з прав людини справа «Доніченко проти України» (CASE OF DONICHENKO v. UKRAINE). Заява № 19855/03// Урядовий Кур‘єр від 27 липня. - 2007. - № 133. – С.13.
11. Матюхіна Н.П. Поліція Великобританії: сучасні тенденції та управління: Монографія / За ред. О.М.Бандурки. – Харків: Консум, 2001. – С. 6.
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
