:: LEX :: ЗНАЧЕННЯ РІШЕНЬ КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ ПРИ ОПТИМІЗАЦІЇ ЦИВІЛЬНОГО ПРОЦЕСУ
   
 
  Головна
  Як взяти участь в науковій конференції?
  Календар конференцій
  Акція! 100 грн на мобільний
  Наші збірники

Актуальні дослідження правової та історичної науки (випуск 30)

Термін подання матеріалів

11 березня 2021

До початку конференції залишилось днів 16


  Наукові конференції
 

  Корисні правові інтернет ресурси
 

 Корисні лінки
 
Нові вимоги до публікацій результатів кандидатських та докторських дисертацій
Юридичний форум
Законодавство України
Єдиний державний реєстр судових рішень


 Лічильники


 Лінки


 Наша кнопка
www.lex-line.com.ua - Міжнародні науково-практичні інтернет-конференції за різними юридичними напрямками

ЗНАЧЕННЯ РІШЕНЬ КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ ПРИ ОПТИМІЗАЦІЇ ЦИВІЛЬНОГО ПРОЦЕСУ
 
26.02.2015 14:10
Автор: Бобрик Володимир Іванович, кандидат юридичних наук, Науково-дослідний інститут приватного права і підприємництва імені академіка Ф.Г. Бурчака
[Секція 3. Цивільне та сімейне право. Цивільне процесуальне право. Комерційне право. Житлове право. Зобов’язальне право. Міжнародне приватне право]

Правове регулювання судової процесуальної діяльності має забезпечувати належний механізм реалізації завдань цивільного і господарського судочинства і, як наслідок, визначати ефективність правосуддя в цивільних і господарських справах. Головне місце в механізмі цивільного процесуального регулювання відведено нормам цивільного процесуального права, які закріплюються в джерелах (формах) цивільного процесуального права. Одним із таких джерел цивільного процесуального права, які характеризуються динамічністю, є судові джерела, особливе місце серед яких займають рішення Конституційного Суду, які, будучи актами прямої дії та маючи універсальний для застосування характер, в одних випадках розширюють механізм цивільного процесуального регулювання, надаючи розширювальне тлумачення цивільним процесуальним нормам, а в інших звужують його, надаючи обмежувальне тлумачення або визнаючи неконституційними відповідні положення процесуального законодавства. Такі специфічні властивості рішень Конституційного Суду України, як джерел цивільного процесуального права, залишаються без належного дослідження в аспекті їх використання при наукових пошуках дієвих шляхів оптимізації процесуального регулювання цивільного і господарського судочинства.

Як і будь-який інший процес, правове регулювання прагне до оптимізації, до дієвості правової форми, що в найбільшій мірі має створювати режим сприяння для розвитку корисних суспільних відносин. А тому ефективність правового регулювання зазвичай визначається як співвідношення між поставленою перед ним метою і досягнутим результатом. Шляхами підвищення ефективності правового регулювання в основному виділяють: вдосконалення правотворчості; вдосконалення правозастосування; підвищення рівня правової культури тощо. Отже, випливає, що правове регулювання характеризує спеціально-юридичний механізм дії права на поведінку його адресатів у першу чергу за допомогою самого основного елементу – норми права. Як нами вже було зазначено, норми цивільного процесуального права містяться в його джерелах як зовнішній формі виразу права – нормативних актах різного рівня. Поряд із нормативно-правовими джерелами цивільного процесуального права, виділяють ще й судові джерела, серед яких немаловажне значення мають рішення Конституційного Суду України.

За час свого функціонування Конституційний Суд України ухвалив чимало рішень, які стосуються цивільного процесуального регулювання відносин в сфері здійснення правосуддя в цивільних і господарських справах. Всі рішення Конституційного Суду України, які стосуються процесуального регламенту цивільного чи господарського судочинства, можна класифікувати на такі три групи: а) рішення, які стосуються розширення підвідомчості цивільних (господарських) справ судам (цивільної і господарської юрисдикції); б) рішення, які стосуються розширення предмету апеляційного оскарження (права на апеляційне оскарження окремих ухвал), та визначення суб’єктивної юридичної заінтересованості як передумови права на звернення до суду; в) рішення, які стосуються реалізації окремих процесуальних інститутів та принципів цивільного і господарського судочинства.

До першої групи належить, наприклад, Рішення від 23 травня 2001 року № 6-рп/2001, в якому, розглядаючи питання щодо конституційності і тлумачення статті 248-3 ЦПК України 1963 р., Конституційний Суд України: а) розширив підвідомчість загальних судів на скарги на акти, що стосуються забезпечення обороноздатності держави, державної безпеки, зовнішньополітичної діяльності держави, збереження державної, військової і службової таємниці; б) розширив підвідомчість судів на скарги на акти і дії службових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури, якщо законодавством встановлено виключно позасудовий порядок оскарження; в) надав тлумачення, що судами не розглядаються скарги громадян у порядку, передбаченому главою 31-А цього Кодексу, на акти і дії суддів, пов’язані із здійсненням правосуддя, оскарження яких встановлюється відповідним процесуальним законодавством України. Акти, дії або бездіяльність посадових і службових осіб судів, що належать до сфери управлінської діяльності, можуть бути оскаржені громадянами в судовому порядку відповідно до глави 31-А ЦПК 1963 р. Отже, фактично Конституційний Суд доповнив механізм цивільного процесуального регулювання нормами про судовий контроль за досудовим слідством, коли законодавством було встановлено виключно позасудовий порядок оскарження актів і дій службових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури, а також остаточно вивів за межі цивільного процесуального регулювання процедуру оскарження громадянами у порядку, передбаченому главою 31-А ЦПК 1963 р. актів і дій суддів, пов’язаних із здійсненням правосуддя, оскарження яких встановлюється відповідним процесуальним законодавством України.

До другої групи пропонуємо віднести ряд рішень Конституційного Суду України, якими фактично розширено сферу цивільного процесуального регулювання в частині запровадження можливості оскарження у цивільному процесі окремо від рішення суду в апеляційному порядку будь-яких ухвал суду першої інстанції за винятком випадків, коли таке оскарження заборонено законом. Так, зокрема, першим таким рішенням стало Рішення від 27 січня 2010 року № 3-рп/2010, в якому Конституційний Суд України, в аспекті конституційного звернення, положення пункту 18 частини першої статті 293 Цивільного процесуального кодексу України стосовно можливості апеляційного оскарження ухвали суду щодо видачі дубліката виконавчого листа у взаємозв’язку з положенням пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України визначив за необхідне розуміти як таке, що передбачає право оскаржувати окремо від рішення суду в апеляційному порядку ухвалу суду першої інстанції як про видачу дубліката виконавчого листа, так і про відмову у його видачі. 

До другої групи також варто віднести Рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004, в якому він розтлумачив поняття охоронюваного законом інтересу, що міститься у статті 4 ЦПК, за захистом якого особа звертається до суду, в аспекті звернення до суду акціонера, який може захищати свої права та охоронювані законом інтереси шляхом звернення до суду у випадку їх порушення, оспорювання чи невизнання самим акціонерним товариством, учасником якого він є, органами чи іншими акціонерами цього товариства. Порядок судового захисту порушених будь-ким, у тому числі й третіми особами, прав та охоронюваних законом інтересів акціонерного товариства, які не можуть вважатися тотожними простій сукупності індивідуальних охоронюваних законом інтересів його акціонерів, визначається законом. З огляду на поширеність корпоративних спорів, зазначене Рішення Конституційного Суду стало актуальним, оскільки виключило зі сфери цивільного процесуального регулювання справи, які порушувались за позовами акціонерів (учасників) в інтересах таких товариств або ж були за своїм характером корпоративними. Це певним чином усунуло проблему розмежування господарської і цивільної юрисдикцій. 

Третя група рішень Конституційного Суду України стосується реалізації окремих процесуальних інститутів та принципів цивільного і господарського судочинства. Першу підгрупу третьої групи складають рішення Конституційного Суду, які виступають векторами сучасної уніфікації процесуального законодавства. Ці рішення можуть безпосередньо використовуватись при оптимізації цивільного процесуального законодавства.

Так, в Рішенні від 22 квітня 2008 року № 8-рп/2008 Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення статті 15 КАС України, статті 7 ЦПК України відповідають приписам частини третьої статті 22 Конституції України (є конституційними). При цьому Конституційний Суд зазначив, що Кодекси гарантують громадянам, які не володіють або недостатньо володіють державною мовою, право користуватися в судовому процесі їх рідною мовою або мовою, якою вони володіють (частина друга статті 15 КАС України, частина друга статті 7 ЦПК України). Конституційний Суд також визнав, що оспорювані положення ЦПК України відтворюють існуючі до його прийняття змістовні характеристики прав осіб, які не володіють або недостатньо володіють державною мовою у судовому процесі. Тобто ці положення не звужують конституційних прав і свобод людини і громадянина та не обмежують права учасників процесу щодо користування рідною мовою або мовою, якою вони володіють. 

Рішенням від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011 Конституційний Суд України визнав, що скорочення в процесуальних кодексах строків здійснення окремих процесуальних дій не призводить до звуження змісту та обсягу конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Другу підгрупу становлять окремі рішення Конституційного Суду України, які є вектором сучасної судової практики в повсякденній правозастосовній діяльності. Такі рішення Конституційного Суду фактично заповнюють існуючі прогалини в цивільному процесуальному регулюванні порядку здійснення правосуддя в цивільних і господарських справах та розширюють сферу процесуального регулювання. 

Одне із таких Рішень від 31 травня 2011 року № 4-рп/2011 стосується порядку проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної особи або особи, у якої знаходиться майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, коли таке проникнення необхідне в межах виконавчого провадження, відкритого з метою примусового виконання ухвали суду про забезпечення позову. Конституційний Суд визначив, що в такому випадку для виконання ухвали суду про забезпечення позову питання про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної особи або особи, у якої знаходиться майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, вирішується судом за місцезнаходженням житла чи іншого володіння особи за поданням державного виконавця.

Отже, як можна було побачити, рішення Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення положень процесуального законодавства хоч й є інтерпретаційними актами, проте вони мають нормативний характер, містять обов’язкові норми-роз’яснення, які впливають на право розуміння і судове правозастосування, заповнюють існуючі в процесуальному регулюванні прогалини, а відтак рішення Конституційного Суду України є джерелами цивільного процесуального права. Саме норми-роз’яснення, які містяться в рішеннях Конституційного Суду, мають субсидіарно допомагати досягненню суспільно-очікуваним та нормативно закріпленим наслідкам процесуального регулювання, тобто своєчасно, всебічно і правильно розглянути цивільну справу та захистити порушені чи оспорювані права і законні інтереси сторін у справі. Безумовно, ефективність цивільного процесуального регулювання в цілому повинна досягатися не лише за рахунок прийняття Конституційним Судом норм-роз’яснень, але такі рішення мають стати спрямовуючим чинником в оптимізації процесуального регулювання цивільного і господарського судочинства.



допомогаЗнайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter




 Інші наукові праці даної секції
ПРЕДПОСЫЛКИ ИСПОЛЬЗОВАНИЯ КАТЕГОРИИ «ЭФФЕКТИВНОСТЬ» ПРИ ИССЛЕДОВАНИИ ГРАЖДАНСКОГО ПРОЦЕССА
26.02.2015 14:00
НАДЗВИЧАЙНИЙ ТА ВОЄННИЙ СТАН ЯК ОСОБЛИВІ ПРАВОВІ РЕЖИМИ В ДЕРЖАВІ
19.01.2015 20:48
КОЛЕКТИВ ЯК СУБ’ЄКТ ПРОВАДЖЕННЯ ЗА ПЕРСПЕКТИВНИМ ЦИВІЛЬНИМ ПРОЦЕСУАЛЬНИМ ЗАКОНОДАВСТВОМ
14.02.2015 14:49
НЕДОПУСТИМІСТЬ ПОВТОРНОГО РОЗГЛЯДУ ЗА ТОТОЖНИМ ПОЗОВОМ ЦИВІЛЬНОЇ СПРАВИ ЗА НАЯВНОСТІ РІШЕННЯ ТРЕТЕЙСЬКОГО СУДУ: ВИНЯТКИ ІЗ ЗАГАЛЬНОГО ПРАВИЛА
11.03.2015 20:53




© 2006-2021 Всі права застережені При використанні матеріалів сайту посилання на www.lex-line.com.ua обов’язкове!


 Голосування 
З яких джерел Ви дізнались про нашу конференцію:

соціальні мережі;
інформування електронною поштою;
пошукові інтернет-системи (Google, Yahoo, Meta, Yandex);
інтернет-каталоги конференцій (science-community.org, konferencii.ru, vsenauki.ru, інші);
наукові підрозділи ВУЗів;
порекомендували знайомі.
з СМС повідомлення на мобільний телефон.


Результати голосувань Докладніше