:: LEX :: ДО ПИТАННЯ ПРО НАЛЕЖНОГО ПОЗИВАЧА У СПРАВАХ ЩОДО ЗАХИСТУ ПРАВА ВЛАСНОСТІ ШЛЯХОМ ВИЗНАННЯ ПРАВА
   
 
  Головна
  Як взяти участь в науковій конференції?
  Календар конференцій
  Акція! 100 грн на мобільний
  Наші збірники

Актуальні дослідження правової та історичної науки (випуск 30)

Термін подання матеріалів

11 березня 2021

До початку конференції залишилось днів 4


  Наукові конференції
 

  Корисні правові інтернет ресурси
 

 Корисні лінки
 
Нові вимоги до публікацій результатів кандидатських та докторських дисертацій
Юридичний форум
Законодавство України
Єдиний державний реєстр судових рішень


 Лічильники


 Лінки


 Наша кнопка
www.lex-line.com.ua - Міжнародні науково-практичні інтернет-конференції за різними юридичними напрямками

ДО ПИТАННЯ ПРО НАЛЕЖНОГО ПОЗИВАЧА У СПРАВАХ ЩОДО ЗАХИСТУ ПРАВА ВЛАСНОСТІ ШЛЯХОМ ВИЗНАННЯ ПРАВА
 
21.06.2016 12:35
Автор: Кошевий Сергій Володимирович, студент 1 курсу ОКР „Спеціаліст”, Донецький національний університет
[Секція 3. Цивільне та сімейне право. Цивільне процесуальне право. Комерційне право. Житлове право. Зобов’язальне право. Міжнародне приватне право]

Цивільний кодекс України надає право власнику майна пред'являти позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392). Отже, виходячи зі змісту наведеної статті, позивачем у такому позові може бути лише власник майна. Утім таке формулювання не можна визнати досконалим, оскільки статус власника може підтверджуватись судовим рішенням, тому звертаючись до суду з позовом про визнання права власності особа може і не підтвердити свого статусу власника внаслідок об'єктивних причин. Тому більш логічно вести мову про право особи, яка вважає себе власником подавати подібний позов, що й має місце на практиці.

Виходячи з буквального тлумачення норми ст. 392, позивачем у такому позові може виступати будь-яка особа (фізична, юридична, держава), яка є власником певного майна у двох випадках. 

По-перше, якщо вона не може у повному обсязі реалізувати свої правомочності у зв'язку з наявністю сумнівів з боку третіх осіб. За таких умов може виникнути дві ситуації, коли: 1) право власності оспорюється. Оспорювання - це такий стан цивільного правовідношення, за якого між учасниками існує спір з приводу наявності чи відсутності суб'єктивного права у сторін, а також приналежності такого права певній особі. Наприклад, визнання права власності на частку у майні, створеного відповідно до договору про сумісну діяльність. При цьому право, що оспорюється, ще не порушене, але через невизначеність, яка виникає у відносинах між сторонами, таке право може бути порушене у майбутньому; 2) право власності не визнається. Невизнання - це дії учасника цивільного правовідношення, який несе юридичний обов'язок перед уповноваженою особою, які спрямовані на заперечення у цілому або у певній частині суб'єктивного права іншого учасника цивільного правовідношення, внаслідок якого уповноважена особа позбавлена можливості реалізувати своє право.

По-друге, у разі  втратити правовстановлювального документу.

Потрібно зазначити, що документи мають бути саме втраченими, тобто відсутня можливість підтвердити наявність права власності будь-яким іншим чином, окрім винесення судового рішення. При цьому важливо відрізняти дану ситуації від випадку, коли особа загубила документи, тобто є можливість їх знайти, відновити або отримати дублікат.

У зв’язку з зазначеним вище слід звернути увагу на найпоширеніші на практиці випадки застосування такого способу захисту права власності як визнання права власності у судовому порядку, коли є наявним невідповідність вимогам законодавства, а саме вихід за межі суб’єктного складу реалізації такого способу захисту. Так, у реальному житті мають місце приклади, коли до суду із позовом про визнання права власності звертаються особи, які не мають такого права.

Зокрема, на практиці виникають випадки, коли позови про визнання права власності подають не власники, а володільці майна. Тобто, шляхом подання позову до суду, особа, яка до цього не мала права власності на майно, має на меті його набути. Визнати право можливо лише у випадку коли воно вже існувало раніше, але було кимось оспорене або невизнане, через що власнику доводиться підтверджувати уже наявне в нього право власності у судовому порядку. Так, наприклад, здавалося б логічним є позов про визнання права власності на самочинне будівництво, та насправді це позов про набуття права власності. На підтвердження сказаного можна навести норми частин 2, 3 ст. 376 ЦК України, відповідно до яких особа, яка здійснила самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього, але має право звернутися до суду з метою стати власником зазначеного майна на законних підставах. Тобто, хоча у ст. 376 ЦК України йдеться про визнання права власності, насправді законодавець мав на увазі встановлення або набуття цього права. Зважаючи на викладене, навіть попри те, що в статтях 392, 376 ЦК України йдеться про визнання права власності, однак законодавець виокремлює два різні правові явища, а тому правила ст. 392 ЦК України на самочинне будівництво поширюватись не можуть.

На нашу думку, хибною є також і судова практика визнання права власності за померлою особою на підставі позову спадкоємців, які зацікавлені в тому, щоб за власником було визнане право власності й це дало б їм змогу спадкувати, оскільки відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 346 ЦК України право власності припиняється у разі смерті власника, а позов про визнання права власності, (ст. 392) може подати лише особа, яка є власником майна.

Таким чином, належним позивачем у справах щодо захисту права власності шляхом його визнання є особа, яка вважає себе власником, коли воно вже існувало раніше, але було кимсь оспорене або невизнане, через що власнику доводиться підтверджувати уже наявне в нього право власності у судовому порядку, або у разі втрати документів, що підтверджують право власності, коли їх відновлення є неможливим.

________________________


Науковий керівник: Дорожкіна Ю.Д., старший викладач кафедри цивільного права і процесу, Донецький національний університет (м. Вінниця)




допомогаЗнайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter




 Інші наукові праці даної секції
ОСОБЛИВОСТІ ДЕЛІКТНИХ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ ЗА НІМЕЦЬКИМ ЦИВІЛЬНИМ УЛОЖЕННЯМ
29.06.2016 15:32
ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЗАМІНИ ОСІБ У ЗОБОВ’ЯЗАННЯХ
22.06.2016 10:40




© 2006-2021 Всі права застережені При використанні матеріалів сайту посилання на www.lex-line.com.ua обов’язкове!


 Голосування 
З яких джерел Ви дізнались про нашу конференцію:

соціальні мережі;
інформування електронною поштою;
пошукові інтернет-системи (Google, Yahoo, Meta, Yandex);
інтернет-каталоги конференцій (science-community.org, konferencii.ru, vsenauki.ru, інші);
наукові підрозділи ВУЗів;
порекомендували знайомі.
з СМС повідомлення на мобільний телефон.


Результати голосувань Докладніше