Національно-визвольний характер революційного руху східногалицького населення окупованого Польщею проявлявся, насамперед, в масовому бойкоті державних розпоряджень, спрямованих на встановлення і зміцнення окупаційного режиму, в ігноруванні окупаційних властей та в боротьбі за самовизначення і створення незалежної України.
Рішучу готовність боротися проти окупації Східної Галичини Польщею, українське населення особливо яскраво продемонструвало під час перепису населення наприкінці вересня і на початку жовтня 1921 року.
Питанню перепису населення у Східній Галичині у 1921 році присвячена деяка інформація у працях українських істориків права. Наприклад, цій проблемі приділяли увагу В.Кульчицький, Б.Тищик [1, с.278-283]; В.С.Кульчицький, М.І.Настюк, Б.Й.Тищик [2, с. 211-215] ; В.С. Кульчицький, Б.Й.Тищик [3, с.221-225] та ін.
Відомо, що шляхом фальсифікації наслідків перепису уряд Польщі намагався обґрунтувати польський характер території Східної Галичини, а самим фактом участі населення у переписі ствердити лояльність і визнання східногалицьким населенням окупаційного режиму. Тому рада міністрів Польщі своїм розпорядженням 3 червня 1921 року вимагала від делегата уряду у Східній Галичині, щоб під час перепису адміністративні органи рішуче домагалися від українського населення визнання польського громадянства. «Думка геніальна,- писала з приводу цих намірів польського уряду газета «Вісті».- Але на перешкоді її стала запекла впертість українського хлопа, що ніяк не хоче зватися поляком». Уже під час проведення перепису населення, 14 жовтня 1921 року, Міністерство закордонний справ Польщі звернулося до Міністерства внутрішніх справ з проханням дати інформацію про хід і наслідки перепису у Східній Галичині. На вимогу МЗС ця інформація повинна була підтвердити, що до бойкоту перепису приєдналася тільки незначна частина населення і що українському населенню гарантується проведення перепису об’єктивно, і статистика національного складу Східної Галичини не буде подана у фальшивому світлі. У зв’язку з цим МВС вимагало від воєвод, щоб вони підбирали тільки такі дані, які можна було б використати для цілей, визначених МЗС. Ці дані польський уряд планував використати як додатковий аргумент для того, щоб прискорити анексію Східної Галичини і добитися міжнародного визнання східних кордонів Польщі.
Незважаючи на репресії та терор, українське населення бойкотувало перепис, одностайно відмовлялося визнати польське громадянство. 4 жовтня 1921 року комендант поліції в Раві-Руській повідомляв львівського воєводу, що 70% населення повіту чинить опір перепису, були випадки сутичок з поліцією. Комендант просив зміцніти поліцію військом, оскільки українське населення цілком зневажає окупаційну владу. До Рави-Руської було надіслано ще 39 поліцаїв і ескадрон уланів. Однак примусити населення повіту брати участь у переписі окупаційним властям не вдалося. 12 жовтня 1921 року рава-руський староста телефонограмою сповіщав окружного коменданта поліції у Львові, що «перепис населення в тутешньому повіті залишається не закінченим. Населення в 60 гмінах чинить пасивний опір, зачиняє хати, втікає до лісу та поле та, незважаючи на арешти тих, що чинять опір і допомогу одного ескадрону уланів, не досягнуто жодних результатів. Населення воліє бути арештованим, ніж взяти участь у переписі».
Аналогічні випадки мали місце і в інших місцевостях Східної Галичини. Станіславський воєвода Юристовський визнавав, що під час перепису населення багато державних урядовців української національності не вписало в бланк для перепису про державне громадянство свою приналежність до польської держави. «Вони,- писав далі воєвода,- або цілком свідомо не заповнили цієї графи, або написали «Східна Галичина», «польська окупація» і таке інше. Воєвода вимагав позбавити всіх тих урядовців державних посад, оскільки вони «відрікаються від своєї приналежності до польської держави».
Завдяки масовому бойкоту загальний перепис перетворився в анти окупаційний плебісцит українського населення. Рішучі виступи українського населення Східної Галичини проти окупаційного режиму послаблювали позиції польського уряду всередині країни і зривали його плани на міжнародній арені в боротьбі за анексію східногалицької території. Характеризуючи значення боротьби українського населення під час підготовки і проведення загального перепису, «Робітнича газета» зазначала, що «польські окупанти натрапили вперше на більш чи менш масовий опір на грунті соціальному і національному… Польські власті ощутно відчули, що їх шанси на галицькому грунті стоять дуже слабо, що вся їх політика репресій не привела до бажаного для неї результату».
Таким чином, польська влада у 1921 році застосовувала всі необхідні заходи, включаючи і державні розпорядження уряду для того, щоб полонізувати населення Східної Галичини, позбавити його української ідентичності. Це не могло не викликати незадоволення серед українців, яке проявлялося у бойкотуванні перепису, різних формах заворушеннях, партизанській боротьбі, особливо у 1921 році та ін.
Література :
1. Кульчицький В., Тищик Б. Історія держави і права України / Навч. посіб. для студ. юрид. спец. вищих та середніх навч. закладів. Вип. 2, доп. Львів : ЛНУ, 2000.- С. 278-283.
2. Кульчицький В.С., Настюк М.І., Тищик Б.Й. Історія держави і права України : - Львів : Світ, 1996.- С. 211-215
3. Кульчицький В.С., Тищик Б.Й. Історія держави і права України : Навчальний посібник.- К.: Атіка, 2001.- С. 221-225.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
