:: LEX :: ПЕРЕГОВОРИ МІЖ РОСІЙСЬКОЮ ІМПЕРІЄЮ, США ТА ВЕЛИКОЮ БРИТАНІЄЮ СТОСОВНО АЛЯСКИ 1823-1825 РОКІВ
UA  RU  EN
 
  Головна
  Як взяти участь в науковій конференції?
  Календар конференцій
  Редакційна колегія. ГО «Наукова спільнота»
  Договір про співробітництво з Wyzsza Szkola Zarzadzania i Administracji w Opolu
  Архів

Актуальні дослідження правової та історичної науки (випуск 60)

Термін подання матеріалів

16 квітня 2024

До початку конференції залишилось днів 19


  Наукові конференції
 

  Корисні правові інтернет ресурси
 

 Корисні лінки
 
Нові вимоги до публікацій результатів кандидатських та докторських дисертацій
Юридичний форум
Законодавство України
Єдиний державний реєстр судових рішень


 Лічильники


 Лінки


 Наша кнопка
www.lex-line.com.ua - Міжнародні науково-практичні інтернет-конференції за різними юридичними напрямками

ПЕРЕГОВОРИ МІЖ РОСІЙСЬКОЮ ІМПЕРІЄЮ, США ТА ВЕЛИКОЮ БРИТАНІЄЮ СТОСОВНО АЛЯСКИ 1823-1825 РОКІВ
 
06.05.2019 12:58
Автор: Кучма Юрій Петрович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка
[Секція 9. Історія країн світу та міжнародні відносини]

Відносини між Сполученими Штатами Америки а Росією протягом усієї історії носили неоднозначний характер. З моменту встановлення дипломатичних стосунків між державами у 1808 році відбулось чимало подій які впливали на становлення відносин між державами. Одним з векторів російської-американських відносин є Аляска. Саме питання приналежності Аляски до США чи Росії є досить дискусійним питанням. Історіографія в свій більшості звертає увагу лише на другий етап вирішення цієї проблеми – продаж Аляски Росією Сполученим Штатам Америки.

ХІХ століття в світовій історії та особливо в історії Російської імперії стало часом досить серйозних територіальних придбань в Європі, Азії та Північній Америці. Північна Америка, а саме півострів Аляска та архіпелаг Олександра з найбільшим островом принца Уельського є стратегічно важливим регіоном для нарощення свого впливу в Північній Америці та Північній частині Тихого океану. Ще з кінця XVIII століття росіяни намагались заселити та створити цілу систему господарств на американському континенті та островах біля нього, проте всі вони були невдалими та короткостроковими [1, c. 551]. 

На початку 20-років ХІХ століття перед російським урядом постало питання офіційного визнання Аляски, Алеутських островів та архіпелагу Олександра, як території Російської імперії. 

1 та 4 березня 1821 року в Санкт-Петербурзі було опубліковано імператорський указ Олександра І стосовно Російської Американської компанії. В цьому указі Російська Американська компанія отримувала повне право на володіння і діяльність на території Північної Америки та північно-східній частині Тихого океану. Географічні межі імператорського указу розповсюджувались на узбережжя Північної Америки до 51 градусу північної широти, Алеутських островів, архіпелагу Олександра. В статтях указу говорилось про: приєднання територій до складу Російської імперії, положення про зміну в правилах плавання та торгівлі в регіоні для іноземних суден. Основною метою видання указу було офіційне закріплення території та економічна ізоляція регіону від іноземних компаній. Проте реалії указу були не такими, які бачили в Санкт-Петербурзі. Флот і прикордонні служби, що перебували на сході країни, не мали можливості привести указ у виконання через брак людей, техніки, оснащення. На територіях, що були приєднані Росією було дуже мало можливостей заснувати великий опорний пункт для реалізації контролю водного простору [2, с. 198]. 

Реакція на указ з боку міжнародної арени не забарилась. Вже через кілька днів представники США та Великої Британії, найсильніших держав на рівні з Росією в цьому регіоні, отримали копії указу, карти та пояснювальні листи від уряду Росії. Перший етап конфлікту розпочався в США, де розгорілась дискусія між послом Росії в США, українцем за походженням, Петром Івановичем Полетикою та державним секретарем США Джоном Куінсі Адамсом. Російська сторона пояснювала свої претензії на ці території за правом володіння з першого відкриття, правом першої окупації, та правом мирної колонізації цих територій. Американці ж не погоджувались з цими аргументами і вимагали проведення переговорів стосовно цього питання. Імператор Олександр І на Веронському конгресі у 1822 році офіційно погоджується на проведення переговорів [3, с. 78].

Основний етап переговорів розпочався у Петербурзі в 1823 році, коли представники США та Великої Британії вирішили виступити спільним фронтом у дипломатичних переговорах. Російську сторону представляли – міністр закордонних справ Росії Карл Роберт Несельроде, уповноважений міністр Петро Іванович Полетика, Сполучені Штати представляли – державний секретар Джон Куінсі Адамс, уповноважений міністр та посол Генрі Мідлтон, сторону Великої Британії – міністр закордонних справ Великої Британії Джон Кеннінг та уповноважений міністр та посол Чарльз Багот. 

Переговорний процес 1823 року позначився неможливістю США та Великої Британії вести переговори єдиним фронтом проти Росії. Інтереси, як в територіальній, так і в економічній сферах двох держав постійно перетинались, тому дуже скоро переговори зайшли в глухий кут. Наприкінці 1823 року Чарльз Багот заявив про те, що надалі британська сторона бажає проводити переговори без участі американської сторони. На таку заяву дуже різко відреагував представник американської сторони Генрі Мідлтон. В його заяві говориться про те, що жодні територіальні зміни без участі США в цьому регіоні не будуть визнані [4, c. 403].

З цього моменту переговори змінюють свій формат на тристоронній, в якому основну роль буде грати Петро Іванович Полетика. Будучи досить хороших дипломатом, розуміючи свого суперника та детально знаючи специфіку регіону, колишній російський посол в США Полетика розпочинає свою дипломатичну гру. Активно граючи на протиріччях між США та Великою Британією Полетика змушує американську сторону готувати терміновий проект російсько-американського договору стосовно Аляски. Але задачею Петра Івановича є не просто домогтись підписання договору між США та Росією, а й втягти в цей договір Велику Британію. Використовуючи вже готовий проект російсько-американського договору Полетика починає тиснути на Велику Британію і заявляє, що договір стосовно Аляски та архіпелагу Олександра може бути підписаним і без участі Великої Британії. Проте представник Великої Британії Чарльз Багот постійно намагався втекти від конкретної відповіді, всіляко затягуючи переговорний процес [4, c. 432].

Фактично каталізатором вирішення питання стало підписання між США та Росією договору, про врегулювання кордонів, спільних економічних та торгівельних інтересів в районі Північної Америки та північно-східній частині Тихого океану. До остаточної редакції договору Петром Івановичем були внесені певні правки, що стосувались географічних меж договору і питань торгівлі в регіоні алкогольними напоями, порохом та зброєю.

Підписання договору між США та Росією було остаточною поразкою Чарльза Багота і невдовзі його відкликають до Лондона, а переговори продовжує вже сам міністр закордонних справ Великої Британії Стадфорт Кеннінг. Британська сторона на переговорах тепер мала враховувати вже діючий договір між США та Росією і погодитись на невигідні для себе умови. Після кількох раундів переговорів та внесення поправок, що стосувались Великої Британії міністр Кеннінг підписує договір, який остаточно закріпить Аляску та стратегічно важливі острови в північно-східній частині Тихого океану за Російською імперією [5, c. 138]. 

Фактично, договори 1824-25 років з США та Великою Британією стали однією з найбільшою дипломатичною перемогою для Російської імперії у XIX столітті. Росія захистила свої територіальні інтереси, США – не допустили посилення Британії, Велика Британія – захистила свої торгівельні інтереси в регіоні.

Отже, за 1824-25 роки в історії міжнародних відносин сталося кілька важливих подій та змін. Держави учасниці переговорів досягли взаємного компромісу, підписали договори, які на юридичному рівні регламентували економічні, політичні, торгові умови взаємовідносин держав на довгі роки. А кордон, творцем якого є російський дипломат українського походження Петро Іванович Полетика до сьогоднішнього дня непорушно розділяє сьогодні штат Аляска та Канаду.  

Література

1. Hubert Howe Bancroft. History of the Northwest Coast / H. H. Bancroft - San Francisco, 1884 – 624 p.

2. Иванян Э. А. Энциклопедия российско-американских отношений XVIII – XX веков / Э.А. Иванян – М, 2001 – 278 с.

3. Гуцуляк М. Українець – співтворець кордонів Канади й Аляски: історико-географічний нарис / М. Гуцуляк. - Ванкувер, 1967. – 135 с.

4. Memoirs of John Quincy Adams: Comprising Portions of His Diary from 1795 to 1848. Vol 5. – Philadelphia, 1875 – 541 с.

5. Alaska Boundary Memorandum for Counsel №II various documents bearing on the Question of the Alaska boundary – London, 1903 – 162 с.

____________________________

Науковий керівник: Вербовий Олексій Вікторович, кандидат історичних наук, доцент, Київський Національний університет імені Тараса Шевченка



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License

допомогаЗнайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter




© 2006-2024 Всі права застережені При використанні матеріалів сайту посилання на www.lex-line.com.ua обов’язкове!


Наукова спільнота - інтернет конференції
Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки
Наукові конференції
Актуальні дослідження правової та історичної науки. Юридична лінія
 Голосування 
З яких джерел Ви дізнались про нашу конференцію:

соціальні мережі;
інформування електронною поштою;
пошукові інтернет-системи (Google, Yahoo, Meta, Yandex);
інтернет-каталоги конференцій (science-community.org, konferencii.ru, vsenauki.ru, інші);
наукові підрозділи ВУЗів;
порекомендували знайомі.
з СМС повідомлення на мобільний телефон.


Результати голосувань Докладніше