Проблема цивільних правовідносин завжди була актуальною для людей. Земельне питання виникло одночасно із появою перших людей. Козаки- вільні люди, які за твердженнями багатьох істориків не орієнтувались на статки, а прагнули волі та свободи для своєї держави. Але чи в дійсності їм не були важливими гроші та земля?
Заявленій науковій темі присвятили власні наукові розвідки ряд науковців
Метою дослідження є аналіз та вдосконалене і поглиблене вивчення цивільних правовідносин за звичаєвим козацьким правом.
Правовий звичай – це право що склалося історично, у результаті багаторазового повторення людьми певних дій. Тобто люди посилались не на нормативно закріплений акт, а на звичку своєї поведінки та минулих поколінь [5, с. 132].
Українським звичаєвим правом можна вважати систему звичаєво-правових норм (правових звичаїв) та інститутів, які мали (або ж мають) юридичну чинність на українських землях внаслідок їх визнання як правових українським народом і дотримання, виконання чи використання протягом тривалого проміжку часу. Як і кожне право, діюче в суспільстві, українське звичаєве право мало подвійну природу – спеціально-юридичну та загальносоціальну [2, с. 46-47].
Добре відомо, що козаки змогли сформувати свою державу і їм потрібно було вигадати методи регулювання відносин між людьми. В умовах постійної зовнішньої загрози Запорізька Січ ставила у першу чергу собі за мету пошуки компромісу між людьми та взаєморозуміння. Саме у цьому на допомогу прийшла особлива система звичаєво-правових норм, відома, як козацьке право.
В основі козацького права були «стародавні звичаї, словесне право та здоровий глузд» [3, с. 78]. У рішеннях кошового суду Запорозької Січі майже не було посилань на закон, оскільки абсолютна більшість справ вирішувалась на підставі норм звичаєвого козацького права. Ці норми регулювали не лише цивільні, кримінальні та процесуальні правовідносини, але й визначали військово-адміністративний устрій, правила ведення війни тощо [4, с. 29].
Цікавим у козаків було право займанщини, яке базувалося на звичаєвому праві з якого і відокремилось цивільне право. Відповідно до цього цивільного права на базі звичаю, козаки мали можливість самостійно обирати ті землі, які їм більше подобались. Проте земля на праві займанщини належала лише козацтву і вся вона вважалась власність Війська Запорозького [1, с. 78].
Звичайно, кожна людина хоче собі кращі території. Ті, які багаті тваринним світом та мають родючі землі. У запорожців існували дві категорії земель, які мали різний правовий статус: до першої належали мисливські та рибальські угіддя, сіножаті, пасовища (підлягали перерозподілу); до другої належали вільні землі, якими, за дозволом Коша, міг довічно володіти і користуватися кожен бажаючий із козаків і посполитих [6].
Запорозьким козакам були відомі різноманітні види цивільних договорів: купівлі-продажу, міни, дарування, позики, підряду, особистого найму, найму майна, постачання тощо [7].
Особливістю цих договорів було те, що майже всі вони були в усному вигляді. Вкрай рідко все це оформлялось писемно, оскільки козаки не бачили у цьому сенсу.
Договір дарування. Відповідно мова іде про те, що одна особа дарувала щось іншій. Цей вид цивільних правовідносин був досить поширеним у козацькому суспільстві. В особливості виділялось дарування козакові за певні військові заслуги Кошовим. Але також і звичайні козаки могли дарувати щось Кошовому або ж Військові Запорізькому в цілому [8, с. 260].
Особливістю договору позики було те, що він на відміну від багатьох інших укладався письмово. Вексель - боргова розписка, зберігалась у першої особи (кредитора) до того моменту, поки другий (боржник) не віддасть борг, кредит.
Найпоширенішими були позики грошей. Серед старшини і заможних козаків було чимало лихварів. В архівних документах зустрічається багато боргових розписок, що стосуються позики грошей. Так, у векселі путивльського крамаря Іллі Макарова від 6 серпня 1768 р. записано, що він взяв у борг у козака Щербинівського куреня Степана Гуслистого 53 крб. Цього ж року мешканець м. Зінькова Гадяцького полку Степан Калатура позичив 166 крб козакові Канівського куреня Хомі Сліпому [6, с. 2, 5, 11].
В. Голобуцький стверджував, що «позики давалися під дуже високі проценти» [7]. Але ж це суперечило нормам козацького звичаєвого права, на якому і базувались дані цивільні правовідносини. Відповідно до цих норм, козаки не мали права брати великі проценти, оскільки це суперечило б їхньому світогляду, рівності та справедливості усіх людей Запорізької Держави. Хоча з іншої сторони, ці свідчення ми можемо розглядати, як привід стверджувати про те, що козацьке суспільство XVІ – XVІІ мало більш виражені погляди рівності, а наступні покоління вже почали орієнтуватись на розвиток приватної власності, пошуки збагачення.
Можемо стверджувати, що для козацького права проценти за позику були нехарактерні, вони встановлювалися на підставі «прийшлих» цивільно-правових норм.
Таким чином, правові звичаї мають свої особливості, вони не закріпленні актами цивільного законодавства, але зберігаються у свідомості людства. Головним регулятором таких правових відносин є людська совість та звичка, вірність звичаям і традиціям. Цивільні правовідносини мають велику звичаєву базу. Вони змінювались із розвитком суспільства, за козацької доби цивільні правовідносини за звичаєвим козацьким правом були дуже поширені та актуальні. Формалізація звичаїв відбувається шляхом тлумачення міжнародних торгових термінів, уніфікації правил та звичаїв, неофіційної систематизації звичок, які можуть набувати правового значення за умови посилання на них учасників договірних відносин. За козацької доби найбільш поширеними були земельні питання(обрання землі, спадок і т. д.), грошові(купівля-продаж, дарування, взяття позики). Більшість із цих відносин не задокументовувались писемно, а лише усно. Завжди писемно задокументовувався «кредитний» договір, який мав свої особливості та обов’язки для обох сторін. Цивільні правовідносини на звичаєвому козацькому праві були досить досконалими, хоч і юридично(у письмовій формі) не закріпленими.
Література:
1. Бедрій М. Система українського звичаєвого права: історико-правовий аспект. Вісник Львів. ун-ту. Сер. юрид. 2011. Вип. 54. С. 45-51.
2. Грозовський І. Козацьке право. Право України. 1997. № 6. С. 76-80.
3. Ткач А. П. Історія кодифікації дореволюційного права України. К., 1968.
4. Українське цивільне право Навчальні матеріали онлайн. URL: info(ат)pidru4niki.com (дата звернення 07.11.2021 р.).
5. Ухач В. З. Історія держави і права України: Навчальний посібник (конспекти лекцій). Тернопіль: Вектор, 2011. 378 с.
6. Грозовський І. М. Договори дарування та позики у звичаєвому праві запорозьких козаків. Право України. 2019. 2019. № 2 (64). С. 45-63.
7. Яворницкий Д. І. Історія запорозьких козаків : у 3-х т. Київ: Наук. думка, 1990. Т. 1. 596 с.
8. Ухач В. З. Звичаєве право запорозьких козаків: особливості формування, характерні риси. Мат-ли I міжнар наук конф. «Національні та міжнародні стандарти сучасного державотворення: тенденції та перспективи розвитку» 24 лютого 2011 р. Київ: НАУ, 2011. URL: http://dspace.tneu.edu.ua/handle/316497/18712 (дата звернення 10.11.2021 р.).
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
