Для багатьох сучасників XVI ст. Реформація стала не лише теологічною суперечкою, але й потужним ідеологічним зрушенням, що знайшло відображення у мистецтві. Ми, на прикладі ілюстрування німецькомовної Біблії 1522 р., звернемо увагу на головного керманича Реформації Мартіна Лютера і торкнемося проблеми ставлення реформатора до мистецтва та бачення ним ролі мистецтва в нових умовах релігійного розколу.
Відомо, що майже усі реформаційні рухи, включно із радикальними течіями, вважали, що релігійні зображення, це непотрібний спадок нереформованої католицької церкви. Яскравим прикладом є діяльність Андреаса Карлштадта, який не лише був рішучим противником зображувального мистецтва, але й став одним із ініціаторів іконоклазму у Віттенберзі [1, nr.74].
Судячи по перших публічних заявах Лютера, він не вважав за потрібне, щоб у церковному просторі були якісь твори мистецтва: «Я хотів би, щоб на вівтарях не було нічого» [2, s. 151]. Проте з часом у поглядах Лютера спостерігається перехід до визнання деяких зображень у церкві [3, s.55]. Наприклад, йому подобалася творчість Кранаха, яку він хвалив за колорит і природність. Також він був не проти, щоб у церкві для «поваги і свідоцтва» було розп’яття [4, 156]. Проте, основним аргументом адаптації мистецтва для Лютера стало дидактичне значення зображень. Він не раз повторював, що зображення унаочнюють вербальне і допомагають у розумінні істини, особливо коли мова йде про дітей та простолюд. В аргументуванні своєї позиції Лютер звертався до власного досвіду, вказуючи, що коли він чує про Христа, то «хочу я того чи не хочу, але в моєму серці формується образ чоловіка, що висить на хресті, або ж як відображається моє обличчя, коли я заглядаю у воду» [4, 159]. У якості доказу він звертається і до діяльності пророків, переконуючи, що «…біблійні автори говорили від Бога не абстрактно, а надзвичайно наочно і антропоморфно, вони «малювали словами». Чому ж тоді може бути нам не дозволено розповідати з картинками?» [2, 160].
Уявлення Лютера про необхідність ілюстрування виявилося у новоперекладеному на німецьку мову Новому Заповіті 1522 р. Переклад здійснений Лютером вийшов у друкарні Мельхіора Лоттера, а ілюстрації були виконані художником Лукасом Кранахом. Переклад не містив надто багато ілюстрацій. Ілюстрованою виявилася лише книга Відкриття Іоанна Богослова, що було пов’язано із намаганням Лютера уникнути схожості перекладу із звичними в католицизмі ілюстрованими уривками текстів. А традиційні євангельські ілюстрації відсилали саме до цього.
Однак основною причиною було те, що книга Відкриття (Об’явлень) говорила про майбутнє, тоді як Євангелія і апостольські послання Нового Заповіту оповідали про події, що вже відбулися і їх було складніше інтерпретувати для потреб часу. Апокаліптичні символи давали безмежний простір для тлумачень, їх можна було використовувати у полеміці, нагороджувати своїх опонентів негативними образами описаними пророком.
Щодо біблійних ілюстрацій Кранаха, програму яких контролював Лютер, то виходячи із дослідженого матеріалу, можемо зробити висновки, що для художника важливим стало наступне: донесення основних ідеї Реформації і дотримання точності тексту. Одночасно, майстер намагався максимально зберегти загостреність, яка б мала привернути увагу потенційного читача і глядача. Тому новим у Вересневій Біблії 1522 р. є, наприклад те, що жінка із 17 глави книги Об’явлення, яка «…сиділа на червоній звірині, переповненій іменами богозневажними…» носить усі ознаки Папи Римського, оскільки художник прикрасив її голову триярусною тіарою - атрибутом папства. Цей прозорий натяк викликав гостре обурення у католиків, а опонент Лютера герцог Саксонії Георг Бородатий (1471-1539) в ультимативній формі почав вимагати прибрати цю гравюру.
Загалом можна сказати, що Мартін Лютер досить рано усвідомив потенціал мистецтва у поширенні нових доктрин. Його позиція щодо присутності образотворчого мистецтва в стінах храмів і на сторінках богословської літератури, допомагали орієнтуватися в складних богословських дискусіях новонаверненим адептам лютеранства. А влучні гравюри не лише допомагали більш точніше зрозуміти головні ідеї нового вчення, але й прозоро вказували на ідейних ворогів. Загалом це сприяло формуванню відчуття релігійної ідентичності в умовах розколотого європейського суспільства.
Література:
1. Karlstadt A. Von Abtuhung der Bilder, Kleine Texte für theologische und philologische Vorlesungen und Übungen. -Bonn: A Markus und E. Weber’s Verlag, 1911. -Bd. 74.
2. Luther M. Weimarer Ausgabe. -Weimar: H.Böhlaus, 1883. -Bd. 10.
3. Preuß H. Martin Luther. Der Künstler, Gütersloh: Bertelsmann, 1931.
4. Luther M. Weimarer Ausgabe, Weimar: H.Böhlaus, 1883. -Bd. 18.
|