В Україні ухилення від сплати податків має масовий характер. Це призводить до недостатнього фінансування суспільного сектора господарства, порушення конкуренції, відпливу капіталів закордон та інших негативних наслідків в економіці та соціальній сфері. Для ефективної боротьби з даним явищем важливо з'ясувати якими міркуваннями керується платник податку, обираючи ту чи іншу схему, спосіб, шлях приховання своїх доходів [1, 9].
На даний час, в умовах фінансової кризи, істотно знизилась економічна активність підприємств, що створює загрози для мобілізації бюджетних надходжень. Першочерговим із завдань мінімізації впливу кризи на дохідну частину бюджету України є зменшення ризиків ухилення від оподаткування [5, 26].
Науковці М. Аллінгам та А. Сандмо розробили класичну модель вибору, здійснюваного економічним суб'єктом, котрий приймає рішення щодо ухилення чи сплати податку під впливом таких факторів, як ставка податку, ймовірність виявлення факту ухилення і розмір штрафних санкцій. Також багато зарубіжних та вітчизняних вчених, таких як Д. Пітрила, Л.Є. Соколовський та інші, намагалися розширити цю модель, враховуючи особливості дії різних видів податків, характер штрафних санкцій, функції корисності [1, 9], проте, висновки на основі виконаних досліджень різних вчених є суперечливими, отже, їхня практична цінність невелика. Це є слушно тому, що запропоновані моделі не враховують такі фактори, як корупція, участь окремих представників влади в організації уникнення сплати податків, поширення посередницьких структур, що спеціалізуються на сприянні цьому уникненню, тощо.
Рівень оподаткування напряму впливає на ухилення від сплати податків. У фіскальній практиці існує законна та незаконна форми ухилення від сплати податків. Основна відмінність між ними в тому, що законні форми не тягнуть за собою відповідальності, а незаконні передбачають накладання відповідних штрафів та санкцій[3, 204-205]. Недосконалість чинного законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності мотивує платників податків приховувати суми валютної виручки та неповернення її в Україну. Для цього використовуються як досить примітивні способи (відкриття банківських рахунків за кордоном, переведення безготівкових коштів у готівку), так і досить складні схеми ухилення від сплати податків із використанням фіктивних фірм чи суб'єктів підприємництва, які здійснюють свою діяльність у безподаткових юрисдикціях [6, 60-61].
Для ухилення від податків більшість бізнесменів використовують офшорні центри. Велика кількість юристів вважає, що будь-які операції, проведені через офшорні центри, незаконні. А їхні супротивники дотримуються протилежної думки. І стверджують, що цілком доречно використовувати податкове законодавство для зниження податкового тягаря, звертаючись до послуг офшорних центрів, але тільки не піддаючи себе ризику адміністративної чи судової відповідальності за можливі порушення закону [4, 163].
Як відомо, головною причиною переміщення капіталу до таких зон є нерозголошення інформації, гарантоване владою цих країн, тоді як реалізація стандартних принципів прозорості у сфері державних фінансів передбачає взаємний обмін інформацією між країнами щодо платників податків[5, 26].
Тому з метою запобігання процесам ухилення від сплати податків Україна має якнайшвидше укласти міжнародні угоди про обмін податковою інформацією із країнами, які сьогодні ще належать до офшорних зон.
На сьогодні список офшорних зон за переліком КМУ охоплює 37 країн, із якими Україна не співпрацює в питаннях обміну інформацією у сфері оподаткування. Крім того, ще з кількома країнами (Іспанія, Кіпр, Малазія і Японія) у нас укладено угоди про уникнення подвійного оподаткування, але ними не передбачено обміну податковою інформацією[3, 207]. За оцінкою Організації Економічного Співробітництва та Розвитку станом на 21 жовтня 2008 року в офшорні зони виведено від 5 до 7 трлн. дол. США, причому майже половина цих коштів надійшли із країн з перехідною економікою і країн, що розвиваються. Ухилення національного капіталу від оподаткування в офшорних зонах призводить до зменшення бази оподаткування прибутку у країнах, що розвиваються приблизно на 385 млрд. дол. щороку [6, 63].
На відміну від України країни ОЕСР співпрацюють з більшістю країн, які входять до українського переліку офшорних зон, із питань обміну інформацією щодо платників податків. У вересні й жовтні 2008 року країнами ОЕСР укладено 16 двосторонніх угод ще із трьома країнами, що входять до цього переліку. На сьогодні лише у двох офшорних зонах – Панамі й Сінгапурі – зберігається заборона на передачу інформації до країн ОЕСР стосовно банківських операцій.
Мексика й Іспанія накладають певні обмеження на трансакції у країни, що належать до групи податкових гаваней. У Австралії резиденти таких країн не мають права доступу до будь-яких суспільних благ.
Французький міністр з питань бюджету запропонував створити офіційний перелік офшорних зон, який повинен бути підготовлений до середини 2009 року. Країни ОЕСР мають намір затвердити перелік тих із них, що підлягають ліквідації. Серед таких країн вже названі Монако, Ліхтенштейн і Андорра. Ліквідація офшорних зон, на переконання керівників багатьох європейських країн, є одним з перших кроків до створення нової міжнародної фінансової системи [5, 27-28].
Інша риса ухилення від сплати податків – часте використання послуг професійних радників. Це спостерігається особливо тоді, коли мова заходить про великі грошові суми чи інші майнові цінності, які можна сховати від оподаткування. У зв'язку з цим у ряді країн не вщухає боротьба між особами, які тікають від податків, і відомствами, які відповідають за їхнє стягування. Так, наприклад, як метод ухилення від податку, який обтяжує дохід, може бути використаний лізинг устаткування замість взяття його напрокат[4, 164-165]. Отже, законодавство, яке обмежує можливості запобігання податків, повинно бути дуже зваженим, щоб, з одного боку, припинити такі зловживання, а з іншого – не наносити збитку платникам податків, які сумлінно виконують свої зобов'язання.
Також багато способів ухилення ґрунтується на взаємодії платників податків з так званими конвертаційними центрами (КЦ), до складу яких звичайно входять фіктивні (такі, що займаються переведенням коштів з рахунків у готівку) фірми та інші підрозділи. У 2000 році бюджет недоодержав внаслідок діяльності фіктивних фірм тільки ПДВ на суму 3,9 млрд. грн. Зростає також і кількість КЦ: у 2000 р. їх було виявлено 40, а у 2001 р.- 74 [2, 12]. Такі цифри переконують в тому, що боротьба з КЦ не дає відчутних результатів, бо виявлення злочинних структур не приводить до покарання винних і вилучення значних коштів у бюджет. На жаль, у відкритій пресі не вдалося знайти відповідної статистики за останні роки, але, як свідчать експерти, на цей час ситуація майже не змінилася.
Відповідно до сучасної інституціональної теорії КЦ керуються сукупністю неформальних правил, по-перше, внутрішньої організації, по-друге, взаємодії з клієнтами, по-третє, взаємовідносин з владою різних рівнів. Ці правила забезпечують стабільність його існування та одержання доходів шляхом надання клієнтам незаконних послуг.
Найпоширенішим видом є КЦ , основою якого є банк, а також існують організації на основі страхових компаній і підприємств роздрібної торгівлі із значним обігом неврахованої готівки. Звичайно до складу КЦ входять кілька дилерських підрозділів, які безпосередньо взаємодіють з клієнтами, укладають з ними неформальні контракти, приймають та видають документи і гроші. Фактично предметом неформального контракту між КЦ і клієнтом є обмін послуг КЦ за відповідну плату у вигляді комісійних. Такий контракт укладається в усній формі і є імпліцитним.
Сучасні КЦ надають клієнтам численні протизаконні послуги, сприяючи їм в ухиленні від ПДВ, податку на прибуток та акциз, у шахрайстві з фінансовими ресурсами, найпоширенішим видом якого є одержання незаконних відшкодувань ПДВ, і в інших видах шахрайства, крадіжках власності.
Запорука успішної боротьби з КЦ – інституціональні зміни. Насамперед треба вдосконалити законодавство в тих напрямках, які дозволять послабити заінтересованість платників податку в послугах КЦ. У податковій сфері до таких напрямків належать впровадження спецрахунків для ПДВ, що, за умови доброго опрацювання технічних моментів, зробить неможливим ухилення від сплати цього податку. Поряд з цим треба прийняти високий неоподаткований мінімум при стягуванні прибуткового податку, а також встановити тіснішу залежність між виплатами із соціальних фондів і відповідними внесками в них громадян, та ряд інших обґрунтованих заходів. До речі, незаінтересованість багатьох представників вищих ешелонів влади в реальній боротьбі з ухиленням від податків засвідчує непідтримання впровадження спецрахунків з ПДВ Верховною Радою, і це питання відкладене на невизначений час [2, 13-19].
Відхід від податків стає також можливим завдяки проведенню цілої серії угод, кожна з яких має цілком законний характер, але сума яких приносить платникові податків вигоду, не передбачену податковими правилами. Класичні приклади таких махінацій описані в журналі «European Taxation» та інших виданнях [4, 168].
Тому сьогодні, в умовах звуження податкової бази, варто посилити жорсткість до тіньового сектору та тих платників, які використовують різні схеми ухилянь від оподаткування, витягуючи з бюджету значні ресурси. Розвинуті країни розуміють цю проблему і вживають результативні заходи.
Українське суспільство теж чекає від влади конкретних дій, і замість реляцій про перевиконання плану прагне отримати звіт про повернення до бюджету офшорних мільярдів, нахабно вкрадених за всі попередні роки, та низку інших заходів.
Література:
1. Вишневський В., Вєткін А. Ухилення від сплати податків: моделювання вибору та дій економічного суб'єкта // Економіка України. – 2004. - №1(506). – 98 с.
2. Вєткін А. «Конвертацій ні центри»: інституціональні особливості і роль у тіньовій економіці // Економіка України. – 2005. – «8(525). – 96 с.
3. Довгалюк В.І., Ярмоленко Ю.Ю. Податкова система: навчальний посібник. – К.: Центр учбової літератури, 2007. – 360 с.
4. Міжнародне оподаткування: Навчальний посібник / За редакцією Ю.Г.Козана, В.М Сліпа. – Київ: Центр навчальної літератури, 2003. – 550 с.
5. Луніна І.О., Каліцька В.В., Короткевич О.В., Фролова Н.Б. Шляхи мінімізації впливу фінансової кризи на бюджет України // Фінанси України. – 2008. - №12. – 142 с.
6. Таранов І.М. Інтенсифікація боротьби з податковими деліктами // Фінанси України. – 2004.- №2.- 132 с.
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
