В Україні, як і в інших країнах континентальної системи права, під спадкуванням розуміють перехід прав та обов’язків (спадщини) від померлої особи до її спадкоємців. Тобто, мова йде про універсальне правонаступництво спадкоємців щодо прав та обов’язків спадкодавця. На сьогоднішній день актуальним є питання спадкування з іноземним елементом.
Передумовою виникнення спадкових відносин з іноземним елементом є рух суб’єктів різних країн через державні кордони й поширення майнових відносин на міждержавному просторі. Територіальні бар’єри між різними державами почали долатися особливо активно у другій половині XX сторіччя: представники багатьох верств населення з різних куточків планети активно пересікають міждержавні кордони, залишаючи при цьому своїх родичів і своє майно у різних країнах. Мобільність населення дедалі зростає, що зумовлює збільшення кількості випадків поселення громадян однієї країни на території іншої. Це приводить до того, що спадкодавці можуть мати спадкоємців у різних країнах або можуть залишати своє нерухоме спадкове майно на території кількох держав (до збільшення проблем спадкування призводить тенденція до придбання іноземцями нерухомого майна в країнах зі сприятливим кліматом: Франція, Португалія, Італія, Іспанія, до числа яких належить і Україна).
Визначення поняття "іноземний елемент" наводиться в п. 2 ч.1 ст. 1 Закону України "Про міжнародне приватне право". Іноземний елемент - це ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм:
- хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою;
- об'єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави;
- юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави.
Джерела правового регулювання участі іноземного елемента у спадкуванні поділяються на дві групи: національне законодавство та міжнародні договори, в яких бере участь Україна.
Загальні національні засади регулювання правовідносин з іноземним елементом встановлені Конституцією України, статті якої гарантують забезпечення, охорону і захист прав і свобод людини. Ст.26 Конституції України закріплює, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Також згідно зі ст.3 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" - іноземці та особи без громадянства, які перебувають під юрисдикцією України, незалежно від законності їх перебування, мають право на визнання їх правосуб'єктності та основних прав і свобод людини.
На практиці доволі часто виникають питання, пов’язані із застосуванням колізійних норм щодо спадкування з іноземним елементом. Колізію в такому спадкуванні слід визначити як правову ситуацію, в якій відносини по спадкуванню пов’язані з двома чи більше національними системами права, що шляхом взаємодії здатні їх регулювати. Вирішення різних спадкових спорів, як правило, породжує майнові відносини, що входять до системи відносин власності однієї держави, і взаємодіють із системою власності іншої держави. Це дає підстави кожному з правопорядків претендувати на врегулювання цих відносин.
Відповідно до ст. 70 Закону України «Про міжнародне приватне право» спадкові відносини з іноземним елементом регулюються правом держави, в якій спадкодавець мав останнє місце проживання (lexdomicilii), якщо спадкодавцем не обрано в заповіті право держави, громадянином якої він був.
Цивільний кодекс України, а саме ст.1221 визначає, що «місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. Якщо місце проживання спадкодавця невідоме, місцем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна — місцезнаходження основної частини рухомого майна.
Необхідність з’ясування місця переважного проживання спадкодавця виникає тоді, коли він проживав удвох чи декількох державах, і жодне з них не може із впевненістю бути місцем його постійного проживання. У цьому випадку потрібно насамперед виключити з числа місць переважного прожи¬вання ті держави, де спадкодавець тимчасово перебував, аз тих місць, що залишилися, віддати перевагу тій державі, з якою у нього склалися найбільш тісні зв’язки— насамперед з точки зору тривалості проживання спадкодавця та наявності в ній «осілого» характеру проживання (наприклад, наявність роботи, житла тощо).
При цьому Закон України «Про міжнародне приватне право» предметно розмежував юрисдикцію в справах про успадкування нерухомості, встановивши нормою ст. 71 компетенцію застосування закону держави місця знаходження нерухомості незалежно від останнього місця постійного проживання спадкодавця — власника нерухомості.
Ще одним винятком із цього загального правила - останнього місця проживання як визначального місця відкриття спадщини - є положення тієї ж ст. 71 Закону, яке передбачає виключну українську юрисдикцію успадкування належних іноземним спадкодавцям прав на активи, що підлягають державній реєстрації в Україні (наприклад, акції, транспортні засоби тощо), тобто на них поширюється юрисдикція компетентних органів України.
Як зазначалося вище, врегулювання спадкових відносин з іноземним елементом здійснюється за допомогою міжнародних договорів, зокрема договорів про надання правової допомоги та консульських угод та конвенцій. З-понад двадцятьма державами світу Україна як суверенна, незалежна держава уклала міжнародні договори про правову допомогу та правові відносини у цивільних справах (порядок їхньої дії на території України визначається Законом України «Про міжнародні договори України»).Вони встановлюють один із основних принципів, якому підпорядковуються правовідносини спадкування. Ідеться про принцип зрівнювання в правах, який є основою національного режиму, оскільки визначає основні аспекти прав іноземців, що виникають при спадкуванні. Найбільш стисло цей принцип визначено у ст. 36 Договору між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах: «Громадяни однієї Договірної Сторони можуть набувати на території іншої Договірної Сторони право на майно і інші права, одержуючи спадщину за законом або розпорядженням у випадку смерті на тих самих умовах і в такому ж обсязі, що і громадяни цієї Договірної Сторони».
Правові відношення щодо спадкування нерухомого майна регулюються договорами за єдиним принципом, а саме: до правовідносин щодо спадкування нерухомого майна застосовується законодавство Договірної Сторони, на території якої знаходиться таке майно (lex rei sitae). Такий порядок установлено і Конвенцією СНД про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах.
Доволі часто на практиці виникає колізія норм національного законодавства щодо спадкування, наприклад, одна з яких (ч.4 ст.81 Земельного кодексу України) допускає прийняття сільськогосподарських земель у спадщину, а інші (ч. 2 ст. 81, ч. 2 ст. 82 ЗК України) не допускають виникнення права власності на ці ділянки.
Отже, істотною особливістю регулювання спадкових відносин з іноземним елементом є те, що норми спадкового права в міжнародному приватному праві України не містять прямого припису щодо того, як вирішити справу, оскільки норми лише вказують, яке законодавство треба застосувати. Також складнощі на практиці виникають у зв’язку з формою заповіту, можливістю реалізації автономії волі у заповітах. Варте уваги і те, що спадкові відносини з іноземним елементом регулюються правом держави, в якій спадкодавець мав останнє місце проживання, та проблема полягає в тому, що спадкодавці можуть мати спадкоємців у різних країнах, тобто вони можуть залишати своє спадкове майно в кількох країнах.
Література:
1. Договір між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах від 24.05.1993р.
2. Закон України «Про міжнародні договори України»від 29.06.2004 р.
3. Закон України «Про міжнародне приватне право» від 23.06.2005 р.
4. Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 р.
5. Земельний кодекс України від 25.10.2001р.
6. Конвенція СНД про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справахвід 22.01.1993р.
7. Конституція України від 28.06.1996 р.
8. Кармаза О. О. Особливості розгляду у суді справ про спадкування за позовом про визнання права власності на житло / О. О. Кармаза // Вісник Запорізького національного університету. – 2012. – № 3. – С. 67–71.
9. Кармаза О. О. Міжнародне спадкове право: Науково-практичний посібник / О. О. Кармаза. – К.: Видавець Фурса С.Я.: КНТ, 2007. – 328 с.
10. Савченко А.С. Спадкування нерухомості іноземцями в Україні: надбання чи втрата // Форум права. -2008. -№ 2. –С.420-424 [Електронний ресурс]. –Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2008-2/08sasnqv.pdf
11. Самойлов М.О. Колізійні питання законодавства України щодо спадкування нерухомості іноземцями.Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского Серия «Юридические науки». Том 26 (65). 2013. № 2-1 (Ч. 1). С. 288-294.
12. Розгон О. Колізійні питання спадкування за наявності іноземного елемента відносно здатності до складання заповіту та форми заповіту в сучасному українському законодавстві. Мала енциклопедія нотаріуса. № 6, 2009 р.
13. Сорока Н. Юрисдикційні питання у процесі спадкування з іноземним елементом. Мала енциклопедія нотаріуса. № 5, 2013 р.
14. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
