Науку цивільного права можна визначити як систему знань про закономірності цивільно-правового регулювання суспільних відносин, яка вивчає соціальний зміст і форму регулювання особистих немайнових і майнових відносин в їх становленні, розвитку і дії, формулюючи одержані знання у вигляді цивільно-правових категорій та ідей.
Наука своїми теоретичними дослідженнями відчутно допомагає юридичній практиці точніше з'ясовувати і застосовувати норми чинного права. Юридична практика не тільки сприймає теорії, уявлення та наукові ідеї, що розробляються цивілістичною наукою. Вона також узагальнює застосування чинного законодавства при розгляді цивільних спорів із справ відповідних категорій правозастосування. При цьому практика майже завжди стикається з необхідністю теоретичного осмислення результатів узагальнень власного правозастосування [3].
Наука цивільного права досліджує практику застосування цивільно-правових норм судами та іншими правозастосовними органами. Саме в ході практичного застосування виявляються недоліки і прогалини в цивільно-правовому регулюванні. Крім того, нерідко під впливом різних суб'єктивних факторів деякі правові норми на практиці застосовуються неправильно, в суперечності з їх справжнім змістом. Тому, необхідно знаходити перспективи розвитку цивільного права як науки.
Cучасна цивілістична наука — це наука про сучасне цивільне право, її предметом є: норми цивільного права; суспільні відносини, які становлять предмет цивільно-правового регулювання; цивільні правовідносини; юридичні факти; судова, арбітражна та адміністративна практика застосування цивільно-правових норм.
Важливим завданням науки цивільного права на сучасному етапі розвитку суспільства є дослідження теоретично-правових основ подальшого розвитку цивільного права України на підґрунті європейських уявлень про приватне право, що базуються на рецепції римського права, які є першоджерелом більшості європейських кодифікацій, з коригуванням відповідно до вітчизняних уявлень про окремі правові інститути.
Серед галузевих проблем актуальною є проблема більш детального регулювання особистих немайнових прав, які є предметом цивільно-правової охорони. Зокрема, це стосується права на життя (в т.ч. проблема евтаназії), права на здоров’я (право на інформацію щодо свого здоров’я, заборона незаконного проведення дослідів над людиною), права на інформацію тощо.
У ст. 27 Конституції України проголошується: «Кожна людина має невід'ємне право на життя. Обов'язок держави — захищати життя людини». У ст. 281 ЦК України закріплено невід'ємне право на життя кожної фізичної особи [1].
Дійсно, на даний час особливу увагу юристів, медиків, філософів, представників інших спеціальностей привертає проблема евтаназії (від грец. "еи" — "легка, блаженна", і "thanatos" — "смерть"). ЦК України у ч. 4 ст. закріплює положення про заборону задоволення прохання фізичної особи про припинення її життя. Стосовно проблеми евтаназії склалися принаймні протилежні точки зору. По-перше, евтаназія неприпустима з моральних і юридичних позицій, оскільки ніхто не вправі позбавляти людину життя, яке повинно підтримуватися в усіх випадках до природного кінця. Крім того, необхідно враховувати можливість помилки у прогнозі стану хворого, можливість зловживань евтаназією з боку лікаря чи інших осіб. Тому, слід багато зважити, щоб застосовувати евтаназію [2].
Також, однією з проблем, що виникають як у науковій, так і в практичній сфері, є співвідношення норм чинного Цивільного та Господарського кодексів між собою. З моменту набрання чинності цими кодексами точиться гостра дискусія між вченими щодо доцільності існування в правовій системі нашої держави двох кодексів, предмети правового регулювання яких значною мірою збігаються. Також важливим предметом дослідження є виявлення суперечності норм Цивільного та Господарського кодексів в частині дефініції ряду правових явищ [4].
У сфері права інтелектуальної власності, на думку учасників конференції, активному науковому дослідженню підлягають наступні аспекти: проблеми законодавчого встановлення правового режиму комерційних таємниць та «ноу-хау», перспективи законодавчого регулювання та охорони якісно нових результатів творчої діяльності (Веб-сторінок, творів мультимедіа, звукових торговельних марок тощо); розв’язання термінологічних суперечностей між Цивільним кодексом України та спеціальними законами.
Література:
1. Конституція України від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 30. — 27ст.
2. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України: у 2 т.; за ред. О. В. Дзери (кер. авт. кол.), Н. С. Кузнєцової, В. В. Луця.- 5-е вид. перероб і доп.; К., 2013.- 832 с.
3. Мазур О.С. - Цивільне право України:. Навч. пос. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 384 с.
4. Спасибо-Фатеева І. В. Цивілістика: на шляху формування доктрин: Вибр. наук. пр. /І. В. Спасибо-Фатеева.- X., 2012.- 696 с.
_______________________
Науковий керівник: Гаврилюк Ольга Василівна, викладач Вінницького відділення Ірпінського державного коледжу економіки і права
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
