При проведенні порівняльного аналізу процедури отримання дозволу на проведення негласних слідчих (розшукових) дії на прикладі зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж зарубіжних країн, нами встановлено, що зазначена процедура в Україні недосконала і потребує покращення. Для аналізу за основу було взято кримінально-процесуальне законодавство зарубіжних країн, а саме: Сполучених Штатів Америки (США), Франції, Федеративної Республіки Німеччини (ФРН), Італії та Великобританії. Воно відрізняється від кримінально-процесуального законодавства України і має деякі відмінності, на які необхідно звернути увагу при вдосконаленні законодавства нашої країни.
Позитивними рисами законодавства США щодо системи одержання дозволу на електронне прослуховування і нагляд, який можна використати у законодавстві України, є консенсуальний дозвіл. А також можливість, у виключних випадках, проведення заходу до отримання дозволу (до 48 годин).
Французька система передбачає можливість проводити зазначений захід відносно адвокатів, суддів, членів сенату не залежно від участі в кримінальному провадженні з дозволу відповідних керівників.
Отримання дозволу на «перехват повідомлень» Великобританії на нашу думку найпростіше та найоперативніше тому, що правом надання його наділений Міністр внутрішніх справ.
Найбільш схожі риси отримання дозволу на проведення «контролю і запис засобів телекомунікації» з Українською системою мають ФРН та Італія.
Отже, отримання дозволу на «прослуховування і контроль мобільних телефонів» в західних країнах взагалі має схожі риси, але разом з тим в кожній країні мається своя специфіка. Ефективнішим і найпростішим є досвід Великобританії в цьому питанні, де всі ці процесуальні питання покладені на Міністра внутрішніх справ. Україна має систему отримання дозволів на проведення негласних слідчих (розшукових) дій більш схожу на Італію, Францію, ФРГ, але, в зв’язку з тим, що наше кримінальне-процесуальне законодавство тільки вдосконалюється, не весь позитивний досвід з цих країн використовується.
Література:
1. Кримінальний процесуальний кодекс України: // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2013, № 9-10, № 11-12, № 13, ст.88 в редакції від 16.08.2015 р., №4651-VI
2. Махов В. Н. Уголовный процесс США (досудебные стадии): учебное пособие /В. Н. Махов, М. А. Пешков. - М. : Бизнес-шк. "Интел-синтез", 1998.
3. Federal Criminal Code and Ruls/ Title 18 – Crime and Criminal Prosedure - §1030 Fraund and related activity in connection with computers – (amendment received to February 15, 1999), West Croup, St. Paul, Minn 1999. –p. 632-634.
4. Code de procedure penale Modifié par LOI n°2011-392 du 14 avril 2011 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.legifrance.gouv.fr/ affichCode.do?cidTexte=LEGITEXT000006071154&dateTexte=20120724
5. The Regulation of Investigatory Powers Act 2000 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.legislation.gov.uk/ukpga/2000/23/contents
6. Codice di Procedura Penale [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.polpenuil.it/attachments/048_codice_di_procedura_penale.pdf
7. Strafprozeßordnung (StPO): Ausfertigungsdatum 12.09.1950 "Strafprozeßordnung in der Fassung der Bekanntmachung vom 7. April 1987 (BGBl. IS. 1074, 1319), die zuletzt durch Artikel 14 Nummer 7 des Gesetzes vom 20. Oktober 2015 (BGBl. I S. 1722) geändert worden ist".
8. Кримінальний процесуальний кодекс Федеративної Республіки Німечини: Науково-практичний коментар: Потсдам / Берлин, 2012.
__________________________
Науковий керівник: Гринчак Володимир Миколайович, кандидат юридичних наук, професор кафедри, Національна академія внутрішніх справ
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
