Екологічне право є відносно молодою, але швидко прогресуючою галуззю правничої науки, яка спрямована на законодавче забезпечення екологічної діяльності держави та захист прав людини на сприятливе довкілля.
Дослідженню загальних питань становлення і розвитку екологічного права України присвячені наукові праці багатьох вчених-правників, зокрема Б.В. Єрофєєва, В.В. Петрова, В.Л. Мунтяна, Ю.С. Шемшученка та інших.
Розглядаючи екологічне право України через призму її історико-правового розвитку, можна виділити наступні етапи [1]:
1. Період Київської Русі та Галицько-Волинського князівства (ІХ-ХІ ст.) Цей період можна вважати початком історичного формування нормативно-правової бази на території України. Вперше про охорону лісів згадується у законах Ярослава Мудрого «О церковних судах й земських ділах», у яких мала місце лісоохоронна стаття. У нормах Руської правди (1016 року) певна увага приділялася охороні територій ловів та угідь, на яких проводилися полювання. В ХІ ст. бобер цінився дорожче двох корів і навіть життя людини. Були введені правила, якими регулювався промисел диких птахів, гусей, качок, а поряд із заходами охорони мисливських угідь, володінь і окремих цінних видів звірів – встановлювалась охорона земель типу заповідників.
2. Литово-Польська доба (ХІV-XVII ст.) У цей період знайшло своє продовження регулювання охорони природи державою. Наприклад, Литовський статут брав під охорону звірів і птахів. За крадіжку або вбивство лебедя чи зруйнування його гнізда передбачалося накладання штрафу. У «Судебнику короля Казимира Ягелловича, даному Литві 1468, лютий 29» зокрема у дев’ятому розділі «Про лови, про пущі, про бортне дерево» було приділено увагу питанням полювання, рибальства, використання вод, плати за користування об’єктами природи.
3. Козацько-гетьманська держава (ХVII – XVIII ст.) Охорона природі в Запорізькій Січі проявлялася, насамперед, у збереженні і раціональному використанні природних ресурсів. Характерною ознакою правової охорони природних об’єктів було обмеження кола осіб, які мали право використовувати природні ресурси. Користуватися лісовими ресурсами у Запорізькій Січі для власних потреб мали право лише козаки та піддані Війська Запорозького. Сторонні особи отримували таке право лише з дозволу Коша або кошового отамана. У 1722 році вперше створюється лісове управління і служба контролю за використання лісових ресурсів. А у 1718-1719 роках були видані акти, що забороняли вивіз сміття у річки, протоки. За порушення цих правил як покарання застосовувала смертна каторга.
4. Період Російської держави (кінець XVIII – початок ХХ ст.) У цей період правові заходи, що регулювали добування промислових звірів були зумовлені причинами екологічного характеру, що було зумовлено збіднінням природних ресурсів. В. Л. Мунтян зазначив, що, якщо при Івані Грозному не відчувалося не достатку в дичині, то вже за часів Олексія Михайловича (1645-1676 рр.) становище змінилося в гірший бік. За царювання Петра І природоохоронні заходи здійснювалися з жорстокою рішучістю, зокрема за порубку лісів в заповідниках карали смертю. У 1703 році були заповідані дубові ліси, у тому числі Леонтіїв Яр у Харківській губернії, а в 1710 оці вийшов указ про охорону лісів вздовж берегів річок. Але петровські закони зачіпали інтереси поміщиків, тому указом Катерини ІІ 1782 року поміщикам було дозволено користуватися лісом «як завгодно їх милості». Початком широкого руху за охорону природи в Україні стало засідання Московського товариства дослідників природи 1905 року. Цей рух набрав організованої форми у 1910 році, коли за ініціативи П.Ф. Базука у Верхній Хортиці виникає перше товариство охорони природи на території України під назвою «Охоронці природи». Цей рух, що швидко поширювався містами України перервала Перша світова війна.
5. Період СРСР (1971-1991 рр.) З цього періоду екологічна функція держави починає набирати масштабів. Три законодавчі акти – Декрет «Про землю», «Декларація прав трудящого і експлуатованого народу» і Декрет «Про націоналізацію» – передбачали припинення приватної власності на землю і природні ресурси. З квітня 1919 року почали вживатися термінові заходи щодо охорони курортів Кримського півострова, Одеси, Бердянська. Значні території віддаються під заповідники. Зі становленням радянської влади починають видаватися союзні закони з питань охорони природи загальнодержавного значення: Гірниче положення СРСР, Загальні начала землекористування та землевпорядження тощо. Після Великої Вітчизняної війни питання екології стають одними з найактуальніших. У цей період приймаються такі важливі нормативні акти як постанова Ради Міністрів УРСР «Про охорону природи на території Української РСР» і спільна постанова ЦК Комуністичної партії України і Ради Міністрів «Про заходи по поліпшенню охорони природи Української РСР», в яких відбувалася тенденція до посилення процесу остаточного становлення природоохоронної функції держави. Вважається, що саме з другої половини ХХ ст. дістало свого законодавчого закріплення наукове обґрунтування проблеми захисту довкілля.
6. Період сучасної Української держави (1991 рік – теперішній час) Правові засади регулювання екологічних правовідносин було закладено ще у Декларації про державний суверенітет від 16.07.1900 року, в якій окремим розділом «Екологічна безпека» визначалося, що Україна дбає про екологічну безпеку громадян, про генофонд народу тощо. Видається низка фундаментальних законів «Про охорону навколишнього середовища» (1991), «Про природо-заповідний фонд» (1992), «Про Червону Книгу України» (2002) тощо.
З прийняттям Конституції України було вперше на конституційному рівні закріплено обов’язок держави забезпечувати екологічну безпеку, право кожного на безпечне довкілля, встановлено для кожного обов’язок не заподіювати шкоду природі.
Отже, підсумовуючи все вищенаведене, можна стверджувати, що розвиток екологічного права в Україні має давню історію та різні погляди щодо класифікації періодів. Але можна сказати одне, що розвиток екологічного права ще не досяг своєї вершини, бо екологічні функції держави продовжують розвиватися і вдосконалюватися.
Література:
1. Бондарь А. Історичні етапи становлення та розвитку екологічного права України / А. Бондарь // История. Охрана природы. Экология. – 13.02.2016. – Режим доступу: http://kursak.net/istorichni-etapi-stanovlennya-ta-rozvitku-ekologichnogo-prava-ukra%D1%97ni/.
2. Баб’як О.С. Екологічне право України: Навчальний посібник / О.С. Баб’як, П.Д. Біленчук, Ю.О. Чирва. – К.: Атака, 2000.
3. Кобрін А.Є. Проблеми кодифікації екологічного законодавства та Екологічний кодекс України // Реферат з курсу «Екологічне право України». – К., 2012. – 16 с.
4. Офіційний сайт Верховної Ради України // Законодавство України. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/ show/15-93.
___________________________
Науковий керівник: Щербина Євген Миколайович, доцент, Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
