В Цивільному кодексі України [1] проголошений принцип свободи договору. Даний принцип лежить в основі всіх норм, які стосуються договорів. Тому принцип свободи договору дозволяє його сторонам за угодою розірвати договір, якщо інше не передбачено законодавством. Крім того, ЦКУ передбачає правомірне одностороннє розірвання договору без звернення до суду на вимогу однієї з сторін при наявності певних умов (порушення договору контрагентом або істотна зміна обставин, з яких сторони виходили при укладенні договору).
Отже, існує ціла система способів розірвання договору, при цьому, право однієї сторони розірвати договір не завжди пов’язано з порушенням його умов іншою стороною. Певні особливості існують у випадку розірвання кредитних договорів, що пов’язано з правовим становищем суб’єктів даних відносин. Так позичальник має право достроково вимагати розірвання договору шляхом дострокового виконання зобов’язань, якщо така можливість прямо передбачена договором. Але в даному випадку припиняється зобов’язання не шляхом розірвання, а шляхом виконання.
Більше повноважень щодо дострокового розірвання договору надано кредитодавцю.
Хоча сторони рідко використовують дану можливість. Тому що банку більш вигідно вимагати відшкодування шкоди, ніж дострокового розірвання договору. Це пов’язано з економічним характером кредитних відносин.
Дострокове розірвання кредитного договору можливо в наступних випадках:
• якщо договором передбачено повернення кредиту частинами (з розстроченням), а позичальник порушує строк, встановлений для повернення чергової частини кредиту;
• при невиконанні позичальником передбачених договором обов’язків по забезпеченню повернення суми кредиту. Наприклад, позичальник не надав поруку третьої особи, яка повинна була засвідчувати забезпечення або погіршення його умов за обставин, за які кредитодавець не несе відповідальності. Така ситуація можлива при заставі товарів в обороті ціна предмета застави знизилась через зниження якості товару, який виробляється третьою особою;
• при невиконанні позичальником умов кредитного договору про цільове використання кредиту.
У всіх випадках позичальник зобов’язаний повернути всю суму кредиту, а також сплатити відсотки за користування кредитом. Крім того, у випадку порушення строку виконання зобов’язань позичальник сплачує і неустойку згідно з Законом України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”[2], за умови, що відповідним договором встановлено конкретний розмір такої відповідальності у вигляді пені.
Складніше вирішується питання розірвання кредитного договору, якщо він був забезпечений порукою або заставою. Оскільки розірвання такого договору у зв’язку з його невиконанням не може бути єдиною підставою для припинення права застави і поруки.
Законодавством не вирішене питання про можливість дострокового розірвання кредитного договору на вимогу позичальника у випадку затримання переводу коштів на рахунок позичальника, якщо кредит надається відповідно до відкритої кредитної лінії. На нашу думку, в даному випадку порушуються права позичальника і тому, він повинен мати право на розірвання договору (якщо це йому вигідно). Таким чином, хоча цивільне законодавство не заохочує до розірвання договору як такого, але тим не менше визнає його як можливий підсумок розвитку договірного процесу.
Література:
1. Цивільний кодекс України від 16.01.2003р.// Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2003, №№ 40-44, ст.356.
2. Закон України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань від 22.11.1996р.// Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1997, N 5, ст. 28.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
