На сьогоднішній день економіка України переживає новий етап розвитку – вона стає все більш орієнтованою на інформаційно-комунікаційну сферу господарювання. Менш, ніж за десятиліття у світі відбулися колосальні зміни, внаслідок яких електронна комерція стала невід’ємною частиною діяльності суб’єктів економічної активності. Електронні господарські договори набувають все більшого поширення серед суб’єктів господарювання і вже існують прецеденти звернення до суду осіб за захистом порушених прав та інтересів.
Особливої актуальності в Україні ці питання набувають у зв’язку із прийняттям Закону України «Про електронну комерцію», в якому вперше детально врегульовано порядок здійснення електронної торгівлі. Метою даної роботи є аналіз законодавства, практики і доктринальних досліджень з тим, щоб виявити проблеми правового регулювання електронної комерції.
Однією з головних перешкод на шляху розвитку електронної торгівлі в Україні є відсутність чіткої та послідовної державної політики у вказаній сфері [10, с.15]. Аналіз законодавства, судової практики свідчать про існування низки проблем у правовому регулювання електронної торгівлі в Україні.
Перша проблема має теоретичне спрямування і пов’язана із дефініцією «електронна комерція» та її співвідношенням з поняттям «електронна торгівля». Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» (далі - Закон) під електронною комерцією розуміються відносини, спрямовані на отримання прибутку, що виникають під час вчинення правочинів щодо набуття, зміни або припинення цивільних прав та обов’язків, здійснені дистанційно з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, внаслідок чого в учасників таких відносин виникають права та обов’язки майнового характеру [2]. Аналізуючи вказане визначення, необхідно зазначити, що автори Закону не врахували того, що в законодавстві України взагалі не визначено поняття «комерція». Практика його застосування знайшла своє відображення не в норматиано-правових актах, а в діловому господарському обороті [8, с.32]. Як правило, поняття «комерція» ототожнюється з торговельною діяльністю, тобто здійсненням процедури купівлі-продажу та сприянням цьому процесу. Існують різні погляди на визначення комерції, зокрема як одну із сучасних форм організації і здійснення господарської, переважно банківської і торговельної діяльності;[6, с.4] як систему взаємовідносин у сфері здійснення обміну електронними документами та інформацією між суб’єктами господарювання з використанням глобальної мережі Iнтернет [7, с.5]. У сучасній науковій економічній літературі приділено достатньо уваги визначенню термінів «електронна комерція» та «електронна торгівля». Американські вчені А. Саммер та Г. Дункан у своїй роботі «Електронна комерція» розмежовують поняття електронна комерція та електронна торгівля, зазначаючи, що друга є лише категорією першої, що обмежується безпосередньо операцією купівлі-продажу [5, с.337]. В Законі також дається окреме визначення «електронної торгівлі» - це господарська діяльність у сфері електронної купівлі-продажу, реалізації товарів дистанційним способом покупцю шляхом вчинення електронних правочинів із використанням інформаційно-телекомунікаційних систем [2].
Враховуючи, що метою електронної комерції, в розумінні Закону, є отримання прибутку, можна стверджувати, що електронна комерція є господарською діяльністю, що здійснюється з метою отримання прибутку, тобто підприємництвом або господарською комерційною діяльністю у розумінні Господарського кодексу України (далі — ГК України) (глава 4). Таким чином, термін «електронна комерція», вжитий у назві і тексті Закону, не зовсім вдалий, бо, по-перше, містить термін «комерція», який взагалі не визначений законодавством України, а по-друге, його застосування не розкриває суті, звужує предмет правового регулювання Закону лише до електронної торговельної діяльності, хоча у Законі врегульовано значний масив відносин, пов’язаних із веденням взагалі господарської комерційної діяльності. З метою усунення цього недоліку пропонуємо викласти назву Закону у такій редакції: «Закон України «Про електронну комерційну діяльність» та замінити у тексті Закону термін «електронна комерція» на «електронна комерційна діяльність».
Наступна проблема, що існувала достатньо довгий період і була вирішена лише із прийняттям Закону пов’язана із визначенням сутності і місця електронної форми господарського договору. Відповідно до ст. 3 Закону електронний договір — це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов’язків та оформлена в електронній формі [2]. В українській доктрині права погляди щодо електронної форми договору різняться. Так, одні науковці, як Д. Сахарук, В. Харчук, Н. Блажівська, поділяючи підхід прийнятий в багатьох зарубіжних країнах, вважають, що електронна форма договору є окремою формою правочину. Відповідно до цього підходу «письмова» та «електронна» форми є видовими щодо родового поняття «запис», тобто фіксацію змісту правочину на матеріальному або електронному носієві, який надає можливість зберігати інформацію про зміст правочину протягом тривалого часу і відтворити її на першу вимогу у формі, зрозумілій людині [9, с.45]. На думку представників іншої позиції, зокрема І. Спасибо-Фатєєвої, А.Чучковської, О. Ґудзь, договір, вчинений з використанням електронних засобів зв’язку, є різновидом письмової форми. Як слушно зазначає А. Чучковська, еволюція носія письмової форми не призводить до виникнення нової форми поряд із письмовою [11]. Новий Закон «Про електронну комерцію» фактично вирішує цю суперечку, визначаючи, що електронний договір вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Проте, варто звернути увагу, що при прийнятті Закону і наданні електронному договору статусу письмової форми, в низку нормативно-правових актів досі не було внесено зміни. Тому варто наголосити на необхідності внести доповнення до чинного ГК України, зокрема: врегулювати питання щодо виокремлення такого різновиду письмової форми договору як електронна; закріпити які саме договори можна укладати в електронній формі, порядок їх укладення тощо.
Із проблемою визначення сутності і значення електронного договору тісно пов’язана ще одне питання – використання підпису у сфері електронної комерції. Відповідно до ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа [1]. Відповідно до ст. 12 Закону моментом підписання електронного правочину є, серед інших, використання електронного підпису або електронного цифрового підпису (далі - ЕЦП). Проблемне питання полягає в тому, що являє собою на практиці електронний підпис, чим відрізняється електронний підпис від електронного цифрового підпису та чи визнаються укладеними договори, в яких не проставлений електронний цифровий підпис. Якщо із електронним цифровим підписом питання врегульоване на рівні окремого закону, то розуміння «простого» електронного підпису є більш суперечливим, адже в сфері обігу товарів, послуг в мережі Інтернет покупці та замовники, зацікавлені у спрощенні укладання договору, не завжди мають відповідний підпис, вони скоріше відмовляться від договору, ніж будуть отримувати ЕЦП. Відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» електронний підпис — дані в електронній формі, які додаються до інших електронних даних або логічно з ними пов’язані та призначені для ідентифікації підписувача цих даних [3]. Електронний підпис (не цифровий) створюється за допомогою використання кодів, паролів тощо та підтверджує факт формування електронного підпису певною особою. Наприклад, використання логіна і пароля до «особистого кабінету» на веб-сайті, використання паролів, висланих на мобільний телефон чи електронну пошту при здійсненні конкретної операції. Фактично, відмінність електронного підпису від електронного цифрового підпису полягає у тому, що саме останній є «зашифрованим ідентифікатором особи» і унеможливлює його відтворення сторонніми особами. Адже в електронній комерції процедура створення і перевірки підпису є гарантією справжності та дійсності договірних зобов’язань, а також захистом від їх односторонньої зміни або порушення [4, с.75].
Актуальним є також питання використання електронних грошей суб’єктами малого підприємництва. Недоліком є те, що новим Законом не передбачається внесення змін до Податкового кодексу України щодо можливості платникам єдиного податку використовувати альтернативні способи розрахунків, таких як електронні гроші. Зважаючи на це, доцільним було б врегулювати використання електронних грошей у сфері електронної комерції.
Таким чином, сфера електронної комерції у зв’язку із стрімким розвитком технологій стає одним із найпоширеніших сфер господарської діяльності. Проаналізувавши проблеми правового регулювання у сфері електронної торгівлі, можна зробити висновки про те, що законодавство перебуває ще на стадії становлення і розвитку, тому потрібно, враховуючи стрімкий розвиток технологій, вносити зміни і коригувати правові норми з метою ефективного регулювання електронної діяльності суб’єктів господарювання.
Література:
1. Закон України «Про електронні документи та електронний документообіг» / Відомості Верховної Ради України (ВВР)// - 2003. - N 36. – 275с.
2. Закон України «Про електронну комерцію»/ Відомості Верховної Ради (ВВР) // - 2015. - № 45. – 410 с.
3. Закон України «Про електронний цифровий підпис» / Відомості Верховної Ради (ВВР) // - 2003. - № 36. – 276 с.
4. Актуальні проблеми господарського права (Особлива частина): навч. посіб. / за ред. В. С. Щербини, В. В. Рєзнікової. – К. : Юрінком Інтер, 2016. – 800 с.
5. Білявська Ю.В. Регулювання електронної комерції в Україні / Ю.В. Білявська // «Молодий вчений». - 2016 р., - № 10(37). - С. 336-339.
6. Дутов М.М. Правове забезпечення розвитку електронної комерції : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.04 «Господарське право; господарсько-процесуальне право» / М.М. Дутов. – Донецьк, 2003. – 17 с.
7. Желіховський В.М. Правові засади електронної комерції в Україні : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.07 «Адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право» / В.М. Желіховський. – К., 2007. – 22 с.
8. Зубатенко О. М. Аналіз поняття "електронна комерція" у контексті Закону України "Про електронну комерцію" / О. М. Зубатенко //Актуальні проблеми вітчизняної юриспруденції. - 2016. - Вип. 1. - С. 32-34.
9. Сахарук Д. Поняття та види форми правочину.//Підприємництво, господарство і право.-2003.№12.-С.43-47
10. Тимченко Л.Д. Правове регулювання електронної комерції: [монографія] / Л.Д. Тимченко, П.В. Мельник, Тарангул Л.Л. [та ін.]; за ред. д-ра юрид. наук, проф. Л.Д. Тимченка. – Ірпінь: НУ ДПС України, 2008. – 236 с.
11. Чучковська А.В. Правове регулювання електронної комерції в України. Навчальний посібник.-К.:Центр учбової літератури,- 2007- 224 с.
_______________________________
Науковий керівник: Попова Анастасія Володимирівна, кандидат юридичних наук, доцент, Київський національний університет імені Тараса Шевченка
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
