Постановка проблеми. Практика визнання неспроможними боржників, майно яких знаходиться на території кількох країн, все більш потребує розвитку, і в даному випадку має місце таке поняття, як транскордонне банкрутство. Транскордонне банкрутство є цілком природним явищем ринкової економіки, яке виконує важливу функцію у розв’язанні майнових проблем учасників економічних відносин. В його основі лежить просте правило вільного ринку: у конкурентному середовищі мають виживати ті підприємства, діяльність яких є ефективнішою і товари яких знаходять попит на ринку споживачів. В Україні ж, відбуваються важливі процеси реформування національного законодавства, з приводу транскордонного банкрутства. Це зумовлено тим, що наша держава стає достатньо активним учасником світових процесів. Проголошена Україною інтеграція у Європейське співтовариство та набуття членства у Світовій організації торгівлі вимагає створення якісно нового правового середовища, що повинно будуватися на зрозумілих правилах здійснення підприємницької діяльності та забезпеченні вільного руху товарів і послуг.
Об’єктом дослідження є стан розвитку регулювання транскордонного банкрутства у законодавстві України.
Стан дослідження. Питанню аналізу сучасного стану розвитку регулювання транскордонного банкрутства у національному законодавстві присвячено чимало праць наших видатних діячів науки. Серед них особливої уваги слід приділити працям О. Бірюкова, М. Вербіцької, В. Козирєвої, І. Ніколаєва, І. Новосельцева, Б. Полякова , В. Степанова, М. Тітова, Б. Полякова та інших.
Виклад основного матеріалу. Важливо зазначити, що українське законодавство про транскордонне банкрутство, реформується практично постійно: змінюються підходи, вносяться зміни до спеціального закону, корегуються правові методи, які використовуються для розв’язання проблем неплатоспроможності боржників. Тому, потрібно обов’язково відслідковувати сучасні тенденції розвитку законодавства про банкрутство у світі для подальшого їх врахування, з метою адекватного реагування на світові процеси.
До 1992 р. в Україні не існувало інституту банкрутства. Закон України від 14 травня 1992 р. «Про банкрутство» визначив спеціальний порядок розгляду справ фінансово неспроможних підприємств арбітражними судами. Його сутність полягала у ліквідації підприємств. Закон не вирішував проблем фінансового оздоровлення підприємств і був прокредиторським. Його завдання полягало у примушуванні боржника будь-якими шляхами погасити борги кредиторам [3, с. 19].
Принципово іншим став Закон України від 30 червня 1999 р. «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» [2]. Були змінені підстави для порушення справи про банкрутство; строки провадження справи; визначені судові процедури, які застосовуються до боржника; з’явилася нова судова фігура – арбітражний керуючий та ін. Проте головним у законі є відновлення платоспроможності господарюючого суб’єкта. Із прокредиторського цей закон став переважно продебіторським [3, с. 19].
Основним завданням законодавства про банкрутство є забезпечення розподілу виторгу, отриманого від реалізації майна неспроможного боржника між кредиторами. Тому основною рисою цього законодавства є те, що до боржника (відповідно до встановлених правил), звертають свої майнові вимоги всі його кредитори.
Також зазначимо, що зі вступом України до СОТ ми повинні керуватися принципом вільного пересування капіталу, осіб, товарів і послуг. Приєднуючись до цієї організації Україна підписала Додаток № 2 до Протоколу щодо специфічних (окремих) зобов’язань з надання послуг, досягнутих Україною і країнами-членами СОТ, згідно з яким ми зобов’язалися зняті всі обмеження у сфері надання професійних послуг, окрім послуг нотаріусів. Так наші суди не мають права вимагати при порушення провадження у справах про неплатоспроможність призначення тимчасовим розпорядником майна виключно на підставі наявності в останнього ліцензії, виданої українським повноважним органом [4, с. 119-120].
Українське національне законодавство будується на загальному правилі, згідно з яким іноземні особи мають рівний з вітчизняними суб’єктами права статус. Це викладено у ст. 2 Закону України «Про режим іноземного інвестування» 1996 р.
Відповідно до національного законодавства України боржник визначається як суб’єкт підприємницької діяльності, неспроможний виконати свої грошові зобов’язання перед кредитором (у тому числі зобов’язання щодо сплати податків і зборів протягом трьох місяців після настання встановленого строку їх оплати), а суб’єкт банкрутства або банкрут - це боржник, неспроможність якого виконати свої грошові зобов’язання встановлено господарським судом [4, с. 119-120].
Потрібно зазначити, що позитивним є те, що норми, присвячені транскордонним банкрутствам, включено в окремий розділ нової редакції Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», який називається «Процедури банкрутства, пов’язані з іноземною процедурою банкрутства».
Однак, слід звернути увагу на те, що теперішні норми про транскордонні банкрутства, що містяться у Законі України про відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом, не можуть розв’язувати складні конфлікти, що зазвичай виникають у разі невизначеного застосування правових порядків кількох країн.
Зокрема ефективність юридичних засобів для розв’язування проблем, що виникають при розгляді справ про банкрутство залежить від співробітництва між судами та іншими органами держав. Метою таких засобів повинно бути збереження активів боржника та максимальне підвищення його вартості.
Практика відпрацювала дві основні моделі правового регулювання транскордонного банкрутства:
універсальність – єдине провадження;
територіалізм – паралельне провадження. [1]
Сучасний стан світових процесів, а також інтеграційні наміри України зумовлюють необхідність введення в законодавство України правил розгляду справ про транскордонні банкрутства. Це також пов’язано зі здійсненням гармонізації національного законодавства України з правом Європейського Союзу.
Саме тому, вдосконалення закріплених в Законі норм, які регулюють транскордонні банкрутства та введення в чинне законодавство України правил, норм і процедур, яких сьогодні бракує, допоможе українським суддям ефективно розглядати справи про транскордонні банкрутства, а державі Україна та- ким чином допоможе захистити свою економіку від негативних впливів з боку інших держав та зайняти належне місце у світовому господарстві серед інших країн з розвинутим бізнесовим законодавством, важливим елементом якого є банкрутство [3].
Отже, підсумовуючи все вищесказане, можна зробити висновок, що в Україні, все ж таки встановлено законодавчі механізми для реалізації процедур транскордонного банкрутства. Належне їх застосування разом із врахуванням кращих світових практик призведе до покращення стану виконання контрактів та рівня захищеності кредиторів (як вітчизняних, так і іноземних) у сфері банкрутства, покращення підприємницького та регуляторного середовища в Україні, підвищення інвестиційної привабливості економіки України. Але наразі також існує і чималий простір для вдосконалення та доопрацювання цих норм, що в свою заповнить відповідні прогалини у національному законодавстві і полегшить судам ефективніше приймати рішення у справах, пов’язаних з транскордонним банкрутством та співпрацювати зі своїми колегами з судових органів інших країн. Зокрема необхідно розробити положення щодо спрощення процедури визнання рішень судових органів інших держав у справах про неплатоспроможність і можливості відкриття похідних чи паралельних проваджень.
Список використаної літератури:
1. Вербіцька М. Транскордонне банкрутство за законодавством України. Актуальні проблеми правознавства. Випуск 3 (7). 2016 р. С. 46-49 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://dspace.tneu.edu.ua/bitstream/316497/18119/1/Вербіцька%20М..pdf
2. Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14 травня 1999 р. Редакція від 04 квітня 2018 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua
3. Кульчій О. О. Правове регулювання відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом Навчально-методичний посібник для студентів. ВНЗ Укоопспілки «ПУЕТ», 2015 р. с. 19 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://pravo.puet.edu.ua/files/lic2016/b_03.pdf
4. Новосельцев І. І. Транскордонна неплатоспроможність у міжнародному приватному праві: Моногр. – 2-ге вид., доп. і перероб. / Наук. ред. Т.В. Сліпачук. – Київ: Арт Економі, 2013. – 208 с. с. 119-120
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
