Однією з передумов формування демократичної правової держави в Україні є належний рівень законодавчого забезпечення процесу залучення представників народу до здійснення кримінального судочинства. Суттєві зміни, які відбулися в різних сферах діяльності нашого суспільства, обумовили необхідність проведення судової реформи, одним із важливих напрямів якої є впровадження в Україні суду присяжних. Конституція України у ст. 124 закріплює, що народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через присяжних [1]. Для України це відносно новий інститут, а тому необхідно з’ясувати міжнародну практику, щоб зрозуміти основні платформи його функціонування, позитивні та негативні риси.
Загалом, суд присяжних – це інститут здійснення народовладдя, який ефективно існує в багатьох державах. У світовій юридичній практиці прийнято виділяти дві основні моделі суду присяжних – англо-американська (класична) та континентальна (європейська). Для англо-американської моделі суду присяжних (США, Велика Британія, Канада тощо) характерним є те, що колегія присяжних виносить вердикт про винуватість (невинуватість) особи у вчиненні злочину без участі професійних суддів. За таких умов, очевидно, що компетенція присяжних і професійних суддів є різною, оскільки перших прийнято відносити до «суддів факту», натомість, других – до «суддів права» [2, с. 133].
При континентальній моделі (Франція, Німеччина), колегія із числа професійних суддів та представників народу всі питання, які пов’язані з розглядом справи та постановленням вироку, вирішують спільно. Непрофесійних суддів, які беруть участь у всіх стадіях процесу, називають «шефени». При цьому, на відміну від кандидатів у присяжні, які обираються одноразово (англо-американська модель суду присяжних), шефени виконують свої повноваження протягом певного періоду часу [3, с. 70].
Передумовою виникнення інституту присяжних вважається тенденція обмеження абсолютної влади шляхом участі членів громади у здійсненні правосуддя. При цьому, свого класичного виду суд присяжних набув у XVIII столітті у Великій Британії [2, с. 134]. А ось «зачатки» українського суду присяжних деякі вчені простежують у давній судовій інституції – копному суді, закріпленому ще у нормах «Руської правди» [3, с. 71].
Варто наголосити, що інститут присяжних у кримінальному провадженні України не є класичним (лава присяжних), а присяжні здійснюють правосуддя на рівні і разом з незалежними, безсторонніми суддями. Цілком закономірно, що у Стратегії реформування судоустрою, судочинства і суміжних правових інститутів на 2015-2020 р.р., затвердженій Указом Президента України 20 травня 2015 р., серед системи завдань, заходів і результатів зазначається «поступове впровадження та розширення застосування суду присяжних» [4].
Отже, проаналізуємо функціонування інституту присяжних у судовій системі окремих іноземних держав на прикладі США. Так, Конституція США встановлює, що всі судові процеси повинні проводитися за участю присяжних. Це право було розширене поправкою VI до Конституції США, за якою: «При будь-якому кримінальному переслідуванні, обвинувачений має право на негайний і публічний суд неупереджених присяжних того штату та округу, раніше встановленого законом, де було вчинено злочин», та поправкою VII, яка передбачає застосування суду присяжних у цивільних справах [5].
У США, наприклад, кожен федеральний місцевий суд має свій порядок залучення присяжних. Кандидатів у присяжні засідателі обирають зі списків виборців конкретного району або платників податків. Відповідно до «The Jury Selection and Service Act» («Акт про відбір присяжних»), громадяни США, які вже досягли 18-го віку, можуть подаватися присяжними до федеральних судів. Так, кожний окружний суд випадковим чином вибирає імена громадян із списків зареєстрованих виборців та людей з водійськими посвідченнями, які проживають у цьому окрузі. Варто звернути увагу на кваліфікації, яким особа повинна відповідати, щоби бути присяжним у федеральному суді, зокрема: бути громадянином США; бути не молодшим 18 років; перебувати в судовому окрузі не менше 1 року; достатньо володіти англійською мовою, щоб заповнити кваліфікаційну форму присяжного; не мати дискваліфікованого психічного або фізичного стану; в даний час не підлягати покаранню до позбавлення волі на строк більше 1 року; ніколи не бути засудженим за злочин (крім випадків, коли права громадян були відновлені на законних підставах). Водночас існує три групи людей, які звільняються від служби присяжних: 1) члени збройних сил на активній службі; 2) працівники пожежної служби та поліції; 3) службовці федеральних, державних або місцевих органів влади [6].
З огляду на вітчизняне законодавство, можна зробити висновок, що Україна відноситься до континентальної моделі. Так, відповідно до Закону України «Про судоустрій та статус суддів», присяжним є особа, яка у випадках, визначених процесуальним законом, та за її згодою вирішує справи у складі суду разом із суддею або залучається до здійснення правосуддя [7].
У свою чергу, відповідно до ст. 64 цього ж Закону, списки присяжних формують органи місцевого самоврядування (місцеві ради). Для цього територіальне управління Державної судової адміністрації України звертається з поданням до відповідної місцевої ради, яка формує та затверджує зазначений у поданні список громадян, що постійно проживають на території, на яку поширюється юрисдикція відповідного суду, відповідають вимогам законодавства і дали згоду бути присяжними. Такі списки затверджуються один раз на три роки і переглядаються в разі необхідності за поданням територіального управління Державної судової адміністрації України [7].
Крім того, в законодавстві України передбачено вимоги до присяжних. Так, ст. 65 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» встановлює, що присяжним може бути громадянин України, який досяг тридцятирічного віку і постійно проживає на території, на яку поширюється юрисдикція відповідного окружного суду, якщо інше не визначено законом. При цьому, ч. 2 ст. 65 цього Закону встановлює категорії осіб, які не включаються до списків присяжних [7].
Варто зауважити, що Кримінальний процесуальний кодекс України чітко визначає провадження, які в суді першої інстанції розглядаються судом присяжних. Такими є провадження щодо злочинів, за вчинення яких передбачено довічне позбавлення волі. При цьому, провадження судом присяжних у складі двох професійних суддів та трьох присяжних здійснюється виключно в разі, якщо про це під час підготовчого судового засідання надійшло клопотання обвинуваченого. Кримінальне провадження стосовно кількох обвинувачених розглядається судом присяжних стосовно всіх обвинувачених, якщо хоча б один з них заявив клопотання про такий розгляд [8].
Важливим етапом діяльності суду присяжних є винесення вироку. Для класичної моделі суду присяжних характерним є принцип неможливості скасування вердикту присяжних, в тому числі й виправдувального. При цьому, такі вердикти можуть бути як вмотивованими, так і ні. Зокрема, для держав англо-американської моделі притаманне ухвалення присяжними невмотивованого вердикту. Саме право присяжних на винесення виправдувального вердикту, який суперечить наведеним доказам, визнається в англо-американській традиції невід’ємним правом присяжних [9, с. 726].
Отже, дослідивши міжнародний досвід функціонування суду присяжних на прикладі США, можна зробити висновок, що становлення цього інституту в Україні повинно бути поступовим та багатовекторним процесом. Загалом, пряма участь народу у здійсненні правосуддя широко визнається однією з ознак правової держави і виступає важливою складовою розвитку повноцінного громадянського суспільства. Однак, у теперішньому форматі, інститут присяжних в Україні не має чіткого регламентування, тому впроваджена система суду присяжних в Україні потребує подальшого доопрацювання.
Література:
1. Конституція України: Закон України від 28.06.1996. № 254к/96. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws (дата звернення 13.03.2019).
2. Солодков А. А. Сучасні світові моделі суду присяжних. Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Сер. Юриспруденція. 2014. № 10. С. 133–135.
3. Колюх В. В. Інститут суду присяжних в Україні в контексті зарубіжного досвіду. Актуальні проблеми міжнародних відносин. 2017. Випуск 131. С. 68–78.
4. Про Стратегію реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів на 2015-2020 роки: Указ Президента України від 20.05.2015. № 276/2015. URL: https://zakon2.rada.gov.ua/laws/show (дата звернення: 15.03.2019).
5. Конституція Сполучених Штатів Америки від 07.09.1787. URL: http://constitutionus.com/ (дата звернення: 15.03.2019).
6. Інститут присяжних: міжнародний досвід: інформаційна довідка, підготовлена Європейським інформаційно-дослідницьким центром. URL: http://euinfocenter.rada.gov.ua/uploads/documents/29341.pdf (дата звернення: 15.03.2019).
7. Про судоустрій і статус суддів: Закон України від 02.06.2016. № 1402-VIII. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show (дата звернення: 13.03.2019).
8. Кримінальний процесуальний кодекс України: Закон України від 13.04.2012. № 4651-VI. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show (дата звернення: 16.03.2019).
9. Новиков О. В., Коротун Т. В. Англо-американська модель суду присяжних для України. Досвід США для України. Молодий вчений. 2018. № 4. С. 726–729.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
