Важливим аспектом характеристики суб’єктивної сторони проти життя та здоров’я людини, вчинюваних медичними працівниками, є проблема відмежування лікарської помилки від неналежного виконання професійних обов’язків медичним працівником ( ст.. 140 КК України). Як зазначають фахівці в галузі медичного права, лікарська помилка – це медичний дефект, що пов'язаний з неправильними діями медичного персоналу, який добросовісно виконував свої обов’язки, але певні чинники зумовили несприятливий результат медичного втручання за відсутності ознак правопорушення.
Науковці стверджують, що питання відмежування злочинних порушень медичними працівниками своїх професійних обов’язків від правомірної поведінки може бути вирішено тільки на підставі загальних положень вчення про злочин. Зазначу, що лікарські помилки можуть бути зумовленні об’єктивними чинниками, як: відсутність належних умов надання медичної допомоги, недосконалість способів та методик лікування захворювань, пізня госпіталізація тощо. Суб’єктивні чинники лікарських помилок – це, наприклад: недостатні досвід, рівень знань і кваліфікація медичного працівника, недостатнє обстеження хворого. У юридичній літературі зустрічається і більш широке розуміння лікарської помилки, яке визначається як таке діяння медичного працівника, що потягло за собою спричинення шкоди здоров’ю пацієнта, як випадкове (невиновне) спричинення шкоди або як обставина, що пом’якшує відповідальність, якщо у вчиненому є ознаки складу злочину. У останньому випадку медичну помилку пропонується визнавати формою караного за ст.140 КК України невиконання або неналежне виконання професійних обов’язків медичним працівником.
Підтримуючи домінуючу у вітчизняній фаховій літературі точку зору, вважаю, що лікарською помилкою має визнаватися зумовлена об’єктивними або суб’єктивними чинниками добросовісна омана лікаря за відсутності ознак необережного злочину. Якщо медичний працівник не передбачав можливості настання суспільно небезпечних наслідків і з урахуванням конкретної ситуації не міг і не повинен був їх передбачити, то, з огляду на законодавче поєднання об’єктивного та суб’єктивного критеріїв злочинної недбалості як виду необережності, відповідальність за ст. 140 КК України виключається. У цьому разі має місце випадок (казус) або, інакше кажучи, лікарська помилка, якої не можна уникнути навіть за найсумліннішого ставлення до виконання своїх професійних обов’язків.
Щодо професійного неупередженого злочину медичного працівника, то з ним є необережне діяння (дія чи бездіяльність) цього суб’єкта у зв’язку з виконанням ним своїх професійних обов’язків, що порушують законодавство, призводить (може призвести) до тяжких наслідків та за який встановлено кримінальну відповідальність.
Отже, можна сказати, що лікарська помилка є дуже суперечливим явищем, що вимагає свого тлумачення та юридичного закріплення. В Україні наразі це регулювання у певних випадках обмежується тільки ст.140 КК України. Притягнення до відповідальності медичного працівника вимагає доведення його вини, а також наявності причинно-наслідкового зв’язку між його діянням і настанням шкоди. Вважаю, що для вирішення цієї проблеми, пов’язаної з регулюванням питання відповідальності медичних працівників, доцільно прийняття спеціального закону, що регулював би медичні правовідносини.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
