Реалізація державою основних функцій оборони здійснюється через систему спеціально утворених суб’єктів, наділених відповідними владними повноваженнями. Вказаним суб’єктам для забезпечення обороноздатності держави необхідний належний рівень матеріально-технічного оснащення, основу якого складають землі оборони України.
Актуальність статті. Нормативно-правову основу використання земель оборони на праві постійного користування складають норми Земельного Кодексу України [1] та Закону України «Про використання земель оборони»[2]. Однак,спеціальні правила користування землями оборони даними нормативними актами не встановлено. В доповнення зазначених норм закону дану особливість регламентує також Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями, затверджене Наказом МО України від 22.12.1997р. (надалі - Положення) [3]. Варто підкреслити те, що вказаний актприйнятий відповідно до норм Земельного Кодексу України 1992 року, а даний момент є суперечливим відносно сучасного законодавства. Таким чином, на сьогодні існує об’єктивна необхідність вдосконалення правового забезпечення користування землями оборони.
Постановка проблеми. Землі оборони України складають 400,5 га або 0,7% від території держави, в тому числі міністерство оборони – 339,9 тис. га, міністерство внутрішніх справ – 11,8 тис. га, національна гвардія – 10,0 тис. га, державний комітет у справах охорони державного кордону – 6,8 тис. га, товариство сприяння обороні України – 3,1 тис. га, іноземні військові формування – 18,2 тис. га, інші військові формування – 10,7 тис. га. Основний негативний вплив військової діяльності спрямований саме на ці землі,а за наявності складної екологічної ситуації, що виникає внаслідок цього впливу, постає необхідність впровадження системи заходів щодо охорони земель оборони,довкілля загалом.
З іншої сторони, проблемниммоментом в даній сфері є недостатнє фінансування заходів по очищенню цих територій від небезпечних речовин, боєприпасів. Слід погодитися з думкою В. О. Кудінова про те, що «негативно на охорону земель впливає також невідповідність і неоднозначність закріплених нормативно-правовими актами заходів у цій сфері».[4, c. 105]
Аналіз останніх досліджень. У теорії земельного права відсутні комплексні праці щодо сучасного стану, перспектив розвитку правового регулювання користування землями оборони України.Окремі аспекти права користування землями оборони були темою наукових досліджень
Г.О. Аксеньонок, В.І. Андрейцева, Ю.О. Вовк, М.І. Краснова, О.М. Пащенко, О.О. Погрібний, М.В. Шульги та інших. Однак, і вчені, але їх дослідження здебільшого носять загальнотеоретичний характер і стосуються.
Метою дослідження є теоретико-правовий аналіз правового забезпечення заходів щодо охорони земель оборони,визначення особливостей відносин користування землями оборони України.
Виклад основного матеріалу.Землі оборони України – це землі, які надані для розміщення та постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань.Землі оборони перебувають виключноу державній власності. Суб’єктом права на такі землі виступає держава, яка власне реалізовує функцію обороноздатності.
Згідно ст.162 ЗКУкраїни [1],ст.1 ЗУ«Про охорону земель», охорона земель є системою правових, організаційних, економічних, технологічних та інших заходів, спрямованих на раціональне використання земель, запобігання необгрунтованому вилученню земель сільськогосподарського призначення для несільськогосподарських потреб, захист від шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості грунтів [5].Використання земель оборони лише незначною мірою пов’язане із сільськогосподарським виробництвом. Здебільшого такі землі використовуються як просторово-територіальний базис для розміщення та постійної діяльності структурних підрозділів різних військових формувань. З іншої сторони, відповідно до ч. 1
ст. 4 ЗУ «Про використання земель оборони» військові частини за погодженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади і в порядку, визначеному КМУ, мають право дозволяти фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування. Доцільним видається закріплення на правовому рівні положення про те, що органи державної влади та місцевого самоврядування в порядку, визначеному КМУ, можуть передавати фізичним і юридичним особам в оренду ділянки із земель оборони, які тимчасово не використовуються за цільовим призначенням, для вирощування сільськогосподарських культур, випасання худоби, заготівлі сіна та інших цілей. Таким чином, вбачається необхідність прийняття урядом нормативного акта, який визначав би порядок вилучення таких земель у попередніх користувачів, порядок надання третім особам в оренду, зокрема можливі напрями використання в господарських цілях, умови повернення таких земель військовим частинам для подальшого використання.
В цьому питанні теж полягає прогалина в законодавстві, що грунтується на особливостях правового режиму землі і призмі їх несільськогосподарського використання, або навпаки.
Спеціальна норма щодо охорони земель оборони міститься в ЗУ«Про використання земель оборони», зокрема ст. 5, яка визначила «розміщення, проектування, будівництво, реконструкція, введення в експлуатацію, експлуатація, консервація і ліквідація будівель, споруд та інших оборонних об’єктів, які можуть справляти прямий або опосередкований негативний вплив на земельні ресурси, здійснюються в порядку, визначеному законом» [2]. Необхідним є законодавче врегулювання проведення заходів по охороні земель оборони з урахуванням їх особливостей, а також визначення відповідальних суб’єктів за здійснення таких заходів.Вбачається доцільність закріплення на законодавчому рівні обов’язку суб’єктів користування землями оборони перед спорудженням військових об’єктів забезпечити зняття, складування, збереєження та перенесення верхнього родючого шару грунту для рекультивації. Крім того, вбачається доцільність введення заборони на спорудження військових об’єктів без затвердження проектів рекультивації.
Важливим елементом охорони земель оборони при спорудженні військових об’єктів є – невдосконалена система проведення державної екологічної експертизи. ЗУ «Про екологічну експертизу» не містить окремих норм, які б визначали порядок проведення такої експертизи щодо військових об’єктів [6].
Висновки. Сучасному правовому регулюванню відносин користування землями оборони притаманна значна кількість колізій, зокрема положеннях у чинних правових нормах. Дана особливість віднаходить своє пояснення у відсутності чіткого переліку обов’язків військових частин, як постійних користувачів земель оборони. Регламентація цих обов’язків здійснюється без врахування особливостей розміщення та постійної діяльності військових формувань.Існуючі норми, що регламентують окремі відносини з приводу охорони довкілля в процесі військової діяльності, не вирішують завдань по забезпеченню охорони земель оборони. Вказані тези є підставою для наступних наукових пошуків у вирішенні порушеної проблематики.
Література:
1.Земельний кодекс України від 25.10.2001 р. № 2768-III. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14.
2.Про використання земель оборони: Закон України від 27.11.2003 р. № 1345-IV.URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1345-15.
3.Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями. Наказ Міністра Оборони України від 22.12.1997 р. № 483.URL:http://www.uazakon.com/documents/date_bt/pg_gsgcwy.htm.
4.Кудінов В. Правове регулювання охорони земель: стан та перспективи. Підприємництво, господарство і право, 2009. №11. С.104-107.
5. Про охорону земель: Закон України від 19.06.2003 р. № 962–IV. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/962-15.
6. Про екологічну експертизу: Закон України від 09.12.1995 р. №45/95-ВР.URL:https://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/45/95-%D0%B2%D1%80.
__________________________
Науковий керівник: Семенюк Іван Ярославович, доцент кафедри господарсько-правових дисциплін, кандидат юридичних наук, Львівський державний університет внутрішніх справ
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
