У контексті теорії держави і права вирішення питання переліку нормативно-правових актів хоча й є очевидним, однак на сьогодні залишається нереалізованим [4]. Встановлення переліку нормативно-правових актів, що деталізують закон, передбачає прийняття важливого системного вирішення філософсько-правового характеру щодо рівня диспозиції правової норми. Йдеться про надання права деталізації правової заборони не лише національним законодавством, а й іншим суб’єктам права, які продукують нормативно-правові акти. Звісно ж, що така правомочність має бути закріплена спеціальним законом держави. Розв’язання проблематики визначення меж дії нормативно-правових актів має істотне значення для кваліфікаційних положень теорії держави і права.
У контексті категоріальних положень теорії держави і права одним із завдань є визначення загальних характеристик протиправних вчинків, дій та діянь або бездіяльності, які у різні історичні періоди вважалися злочинними і викликали ту чи ту реакцію, яка дістала назву кари або покарання. За певних умов різні дії, вчинені групою людей або окремою людиною зараховувались до категорії «злочинні» [3, 5].
Ключовими питаннями концептуальних положень теорії держави і права ми можемо визначити такі. Внаслідок яких причин цей злочинний акт викликав і викликає у вигляді реакції з боку або окремої особи, або групи, або публічної влади низку актів, як дістали назву «кара» [1]. Це саме ті питання, які постають перед теорією держави і права, питання, абсолютно відмінні від того, які акти ми повинні вважати злочинними. Ще однією концептуальною проблематикою вважається теоретичне обґрунтування теорією держави і права способів покарання.
Однак виникає певна теоретична суперечливість [2]. Згадані теоретичні питання є предметом розгляду такої практичної дисципліни, як кримінальна політика. Досліджуючи феномен злочину у категоріальних положеннях теорії злочину теорії держави і права, ми дійшли висновку, що злочинні або заборонені законом дії – це такі дії, що суперечать системі поведінки «дозволений (законом) – належний (відповідний закону)». Це, на нашу думку, найпростіше визначення злочину. Отже, загальною ознакою всього класу злочинних дій і злочинної поведінки з позицій будь-якого індивіда буде ознака суперечливості між їхньою поведінкою й вчиненими діями, усвідомлюваними індивідуумом чи групою людей як «дозволений – належний», що можна вважати суперечностями атрибутивно-імперативних переживань.
Література
1. Кримінальний кодекс України: Закон від 05.04.2001 № 2341-III. Відомості Верховної Ради України. 2001. № 25-26. Ст. 131. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14
2. Тодика Ю.М. Тлумачення Конституції і законів України: теорія та практика: монографія. Xарків: Факт, 2003. 328 с.
3. Левицька О.В. Істина у праві: гносеологічний вимір: дис. на зд. наук. ст. канд. юрид. наук: 12.00.12 – філософія права; Міністерство освіти і науки України, Нац. університет «Львівська політехніка». Львів, 2019. 202
4. Тихомиров О.О., Мікуліна М.М., Іванов Ю.А. та ін. Теорія держави і права: навч. посіб. для підгот. фахівців з інформ. безпеки; за заг. ред. Л. М. Стрельбицької. Київ: Кондор, 2016. 332 с.
5. Рабінович П.М., Добрянський С.П., Гудима Д.А. та ін. Філософія права: проблеми та підходи; за заг. ред. П. М. Рабіновича. Львів: Льв. нац. ун-т ім. І. Франка, 2005. 332 с.
___________________________
Науковий керівник: Олійник Ольга Борисівна, доктор юридичних наук, професор, академік, лауреат премії імені Ярослава Мудрого
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
