В Україні на конституційному рівні гарантується рівність прав і забороняється дискримінація. Відповідно до ст. 24 Основного Закону громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом [1]. Більш того, загальні принципи рівності чоловіків і жінок та недопущення дискримінації, у тому числі у сфері праці, закріплені рядом міжнародних актів: Загальною декларацією прав людини (1948 р.) [2], Конвенцією ООН «Про ліквідацію усіх форм дискримінації щодо жінок» (1979 р.) [3], Конвенцією МОП «Про дискримінацію у галузі праці і занять» (1958 р.) [4].
Тим не менш, не зважаючи на велику кількість нормативно-правових актів, які гарантують рівність прав і забороняють дискримінацію у будь-якому її прояві, повертаючись до досліджуваного нами питання, в Україні на 2019 рік було зафіксовано 26% розриву в оплаті праці чоловіків та жінок. Згідно із даними Європейської економічної комісії ООН показник гендерного розриву у рівні щомісячної заробітної плати в Україні становить:
• У 2017 році – 21, 2%.
• У 2016 році -25, 3%.
• У 2015 році – 25,1%.
• У 2014 році – 23, 7 %.
Дослідженням питання гендерної нерівності у сфері оплати праці також займається Державна служба статистики України. Виходячи з аналізу статистики, можна дійти висновку, що заробітна плата у чоловіків вище ніж у жінок у всіх сферах діяльності. Найбільший розрив в оплаті праці наявний у сфері авіації – жінки тут заробляють на 42% відсотки менше ніж чоловіки. В той же час, найменшими показниками наділені сфери водного транспорту (жінки отримують на 2,4% менше) і адміністративного обслуговування (на 2,1 менше) [5].
Проаналізувавши наведену статистику, можна дійти висновку, що проблема гендерного розриву в оплаті праці в Україні дійсно наявна, тому пропонуємо розглянути засоби її вирішення. По-перше, потрібно застосувати зміни до законодавства та врегулювати гендерну складову оплати праці. Статтею 2 КЗпП України закріплено право на працю як право на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, – включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, але у законодавстві не закріплено права на рівну оплату праці чоловіків та жінок. Хоча від 17.10.2019 р. до ст. 2-1 КЗпП України було внесено зміни, а саме: заборона будь-якої дискримінації у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників в тому числі і залежно від статі, але механізму реалізації рівного підходу до оплати праці чоловіків та жінок на практиці не передбачено. Глава VII КЗпП «Оплата праці» не враховує гендерного аспекту [6].
По-друге, державою мають бути запроваджені певні проекти та плани, спрямовані на усунення дискримінації у будь-яких її проявах. В Україні Розпорядженням КМУ від 05.09.2018 р. № 634-р був затверджений Національний план дій з виконання рекомендацій, викладених у заключних зауваженнях Комітету ООН з ліквідації дискримінації щодо жінок до восьмої періодичної доповіді України про виконання Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок на період до 2021 року [7]. Цим планом передбачено проведення моніторингу розриву в оплаті праці, враховуючи стать, вид економічної діяльності протягом 2019 року; здійснення аналізу законодавства в сфері праці відповідно до Конвенції МОП та анти-дискримінаційних директив ЄС до Угоди про асоціацію України та ЄС про рівне винагородження чоловіків і жінок за працю рівної цінності, розроблення рекомендацій щодо удосконалення нормативної бази в сфері праці протягом 2020 року; запровадження і регулярне здійснення моніторингу виконання законодавства про працю в частині забезпечення прав жінок та гендерної рівності. Нажаль, результатів проведеного у 2019 році моніторингу в відкритому доступі нема, але було створено Проект Закону про працю з метою реформування законодавчого регулювання в трудових відносинах.
Отже, враховуючи вищенаведене, в Україні наявна проблема гендерної дискримінації у сфері оплати праці, але існують шляхи її подолання, та законодавець застосовує певні зміни, що у перспективі повинні змінити становище. На нашу думку, найдоречнішим буде внести зміни на законодавчому рівні, які зможуть вплинути на ситуацію та, згодом, подолати проблему дискримінації у будь-яких її проявах.
Література:
1. Конституція України : Закон України від 28.06.1996 р. № 254к/96-ВР. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80
2. Загальна декларація прав людини: Декларація Організації Об'єднаних Націй від 10.12.1948 р. № 995_015. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_015
3. Про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок: Конвенція Організації Об'єднаних Націй від 18.12.1979 р. № 995_207. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_207
4. Про дискримінацію в галузі праці та занять: Конвенція Міжнародної організації праці від 25.06.1958р. № 111. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/993_161
5. Державна служба статистики України URL: http://www.ukrstat.gov.ua/
6. Кодекс законів про працю України: Закон УРСР від 10.12.1971р. № 322-VIII. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/322-08
7. Про затвердження Національного плану дій з виконання рекомендацій, викладених у заключних зауваженнях Комітету ООН з ліквідації дискримінації щодо жінок до восьмої періодичної доповіді України про виконання Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок на період до 2021 року: Розпорядження КМУ від 05.09.2018 р. № 634-р URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/634-2018-%D1%80#Text
________________
Науковий керівник: Луценко Олена Євгенівна, кандидат юридичних наук, асистент кафедри трудового права Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
