ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ ВІЙСЬКА ЗУНР
23.12.2008 22:12
Author: Кравчук Микола Володимирович, доцент, кандидат юридичних наук, доктор права УВУ, завідувач кафедри теорії та історії держави і права юридичного факультету Тернопільської національного економічного університету
[For opening the list of partisipants this conference press here]
На початку ХХ ст., після шестисотрічної польської колонізації українського Прикарпаття, здійснилася віковічна мрія українців щодо відновлення Української держави на землях Східної Галичини. Уроки розбудови національної держави та її збройного захисту у цей період є актуальними і значимими для сьогодення. За твердженням М. Литвина досвід і мирного, і воєнного усамостійнення народів і формування національних держав, окремою сторінкою історії яких виступає утворення суверенних держав – УНР, ЗУНР, є і буде предметом зацікавлення не тільки для сучасного, а й для майбутніх поколінь [4, с.5].
Організація військового захисту власного державного суверенітету при ствердженні національної держави є однією з важливих проблем державотворення.
Ця актуальна тема знайшла висвітлення в наукових розробках сучасних вчених: В. Гордієнка, В. Кульчицького, М. Литвина та К. Науменка, С. Литвина, С. Макарчука, П. Михайленка, Ю. Сливки, О. Тимощука, Я. Тимченка, Б. Тищика, Б. Якимовича, О.Кузьмука та інших. У цих розвідках, висвітлено історію становлення, бойових дій та діяльності цих військових формувань, окреслено основні віхи воєнної історії держави.
Важливою джерельною базою для опрацювання цієї теми стали публікації науковців діаспори таких як: В. Волицького, Н. Гірняка, Б. Гнатевича, І. Гуцуляка, Т. Гунчака, М. Капустянського, Є. Коновальця, А. Кравса, О. Кузьми, В. Курмановича, І. Нагаєвського, М. Омеляновича–Павленка, Д. Паліїва, В. Петрова, Г. Стефаніва, О. Субтельного, О. Удовиченка, Л. Шанковського та ін. Більшість цих праць носять мемуарний характер, що сприяє відтворенню широкої панорами функціонування Української Галицької Армії.
Відомо, що відновлення власної держави на західних землях України відбулося 19 жовтня 1918 року після утворення Української Національної Ради (далі УН Рада) як представницького органу з затвердженням її складу та проголошенням Української держави [5, с.17].
Військове будівництво розпочалося у вересні 1918 року з створенням у Львові для боротьби за українську державність власної військової організації. Ця організація в різних джерелах названа по різному, як Генеральний Військовий Комісаріат і Центральний Військовий Комітет (більшість авторів називають її Центральним Військовим Комітетом). ЦВК організував практичну роботу у військових частинах, де проходили службу українці. Край умовно розділено на округи і в кожному окрузі була створена окружна команда. Для військового захисту української державності ЦВК на кінець жовтня у м. Львові об’єднали військовий потенціал у складі 60 старшин і 2400 стрільців з одночасним проведенням аналогічної роботи у всій Галичині. У повітах утворено громадські комітети. Крім того, за розпорядженням Української Національної Ради з Чернівців до Львова відкликано легіон УСС. Віддаючи належну оцінку усій діяльності Українського Січового Стрілецтва, Галицька делегація УН Ради постановила підпорядкувати всі українські полки Наказному отаманові УН Ради, на посаду якого призначено Дмитра Вітовського. Після цього ЦВК почав працювати як штаб з підготовки повстання, який 31 жовтня на військовій нараді обговорив конкретний план зайняття м. Львова, що 1 листопада 1918 року о 4 годині ранку був успішно реалізований [3, с.34].
У перший же день УН Рада оголосила два звернення “До населення міста Львова” та до населення Галичини “Український народе”, в яких стверджувалось утворення Української держави на українських землях колишньої Австро-Угорської монархії, державною владою визнавалась Українська Національна Рада (далі УН Рада), весь український народ закликався до оборони рідної держави. Крім того, вона інформувала про деякі заходи щодо збереження новоствореної держави. Так, усі вояки української національності мали підлягати тільки УН Раді і наказам військових властей, створених нею. Попереджуючи можливі збройні сутички з польськими легіонерами і запобігаючи бандитизмові, свій перший наказ видав також Начальний отаман українських військ Д. Вітовський [2, с.97].
Листопадовий чин фактично став початком жорстокої боротьби між українськими і польськими військами. Розпочалися криваві бої за Підзамче, Головну пошту, вокзал, сейм, цитадель. З цього часу народно-демократична революція переросла у війну за суверенність республіки, її захист від експансіоністських зазіхань Польщі [4, c.12].
У зв’язку із зростанням протидії поляків Д. Вітовський розгубився і подав К.Левицькому рапорт про свою відставку. УН Рада прийняла рішення про заміну Д.Вітовського Г. Коссаком, який в часи Першої світової війни був комендантом Легіону СС. Наказом від 5 листопада новий Начальний командант українських військ Григорій Коссак приступив до виконання своїх обов’язків. Начальником штабу цим же наказом призначено С. Горука [6, арк. 1, 2, 2зв.].
З перших днів для підвищення боєздатності і дисципліни війська новий головнокомандувач у період 5-8 листопада видає чотири накази Своїми наказами він запровадив ряд організаційних заходів. Зокрема, всі підхорунжі були підвищенні до рангу хорунжих, особовий склад забезпечувався грошовим утриманням, всі старшини зобов'язувались проводити постійну виховну роботу для піднесення бойового духу та протидії ворожій пропаганді, у військах встановлювався суворий пропускний режим, заборонялось будь-яке спілкування з цивільним населенням, особлива увага зверталась на бережливе відношення до військового майна, зброї і боєприпасів, запроваджувалися всебічне вивчення та чіткий облік офіцерських кадрів.
Наказом Генерального отамана від 6 листопада 1918 р. була організована команда жандармерії Української Генеральної команди. Згідно з цим наказом начальником жандармерії призначено пор. Лева Індишевського, командантом команди Йосифа Кадайського. На жандармерію були покладені такі функції: забезпечення публічної безпеки, оформлення дозволів на носіння зброї, видача перепусток і супроводжуючих документів на вільний перехід. Пізніше цей орган розділено на політичну та польову жандармерію начальниками яких стали поручник Лев Індишевський, сотник Др. Ярослав Олесницький. Ці заходи запроваджувалися з метою значного покращання дисципліни і правопорядку. Наказом від 7 листопада особлива увага зверталась на недопустимість самовільних реквізицій. У ньому застерігалось, що всякі реквізиції можуть відбуватися лише з дозволу Української Генеральної команди. Факти грабежів під видом реквізицій вважались найтяжчими злочинами проти українського народу. З цього часу кожний військовик затриманий під час грабежу підлягав розстрілу на місці. Також серед військовослужбовців Української Галицької Армії (далі УГА) проводилась боротьба із п'янством. З метою запобігти цьому лиху Генеральний отаман своїм наказом від 8 листопада заборонив роботу торгівельних установ в яких продавалися алкогольні напої [7, арк. 2, 2зв., 3,4,5].
Одночасно Українська Національна Рада видала три звернення: "Український народе!", "Українські вояки" і "Під оружжя", якими намагалися піднести бойовий дух і закликати до вступу українців до Української Армії. На цей заклик до Львова почали прибувати загони самооборони із Золочева, Рави-Руської, Коломиї, Снятина, Тернополя, Щирця та інших міст. Як згадує учасник тих подій Василь Волоцький “з парканів і мурів міста закликали прихожих товстенні чорні друки цілої низки наказів окружної військової команди й розпорядків державно-адміністраційної і міської влади” У “Покутському віснику” (м. Коломия 10. ХІ. 1918 р.) був оголошений Наказ військам Окружної області Коломия, Печиніжин, Косів, Городенка, Снятин. У ньому було звернення до Українських жовнірів та Українського народу і говорилося ...“порядок і дисципліна в армії безоглядний послух своїм начальникам були завжди і всюди запорукою успішності наміреної військової операції. ... Нехай кожний з вас стоїть твердо на своїм посту. Нехай кожен з вас чує в своїм серці наказ до збереження ладу й порядку, до збереження всякого майна, що нині є нашим національним майном. Нехай кожний із вас повнить службу по совісті, бо відповідальність наша перед нашими родинами, перед нашими дітьми велика. ... Вірність Українській державі , вірність і безоглядний послух начальникам своїм – оце єдина певна запорука нашої Будуччини”. В аналогічному віснику від 17 листопада був опублікований заклик коломийського староства до мешканців повіту. Основна звернення була спрямована на мобілізацію народу до збройного захисту української державності [3, с.35-36]. Складні суспільно-політичні та економічні умови погіршували умови захисту молодої української державності.
Розбудовою Української Галицької Армії займалась Начальна Команда Українського Війська (вище військове командування УГА), яка до 8 листопада 1918 року називалась “Українська Генеральна Команда”[7, арк.5].
9 листопада Г. Коссака на своєму посту заміняє новий комендант Українських військ Г. Стефанів, з приходом якого в діях українських військ встановилась організаційна єдність, плановість операцій. У війську підвищилась виконавча дисципліна.
Переможний листопадовий виступ розхолодив більшість його провідників. Незначні перші бої у Львові не передбачали масштабних військових операцій. Це вплинуло на військове будівництво ЗУНР, а ґрунтовна розбудова армії розпочалося лише після падіння Перемишля, Ярослава, Львова, загарбання Румунськими військами Буковини.
13 листопада Голова Державного Секретаріату К.Левицький і Державне Секретарство Військових Справ (далі ДСВС), на чолі з призначеним секретарем Д. Вітовським, видають ряд розпоряджень, якими було затверджено штатно-організаційну структуру Галицької Армії, що базувалась на загальному військовому обов’язку і територіальному принципі командування. Територію Галичини поділено на 3 військові області та 12 військових округів. Було затверджено військову присягу. Наведеними актами почалося формування регулярного війська, але внаслідок війни, напруженої битви за Львів, зривів в управлінні, відсутності чітко розробленої системи формування армії перші підрозділи і частини формувалися стихійно, за ініціативою окремих старшин. Виникли спочатку бойові групи, яким надавались найменування місцевості (“Хирів”, “Щирець“, “Янів“ та ін.). Вони мали неоднорідну структуру, чисельність і зброю. І хоч дії їхні часто були не скоординованими, вони відіграли надзвичайну роль у захисті західних кордонів республіки [3, с.36-37].
22 листопада 1918 р. Уряд ЗУНР переїхав до Тернополя. За цих умов основою військової діяльності Державний Секретаріат і Президент ЗУНР вважали дії комендантів і планування операцій. Та для реалізації цієї ідеї вони не зуміли віднайти серед військовиків вищого рангу високопрофесійного спеціаліста здатного успішно забезпечити виконання цих завдань. Тому на посади коменданта і начальника штабу українських військ були призначені генерал російської армії М.Омелянович-Павленко (старший) і полковник російської армії С.Мишковський, яким випала історична доля формування регулярної Українсько-Галицької Армії (УГА). Основи організації УГА були ретельно розроблені С. Мишковським у грудні 1918 року з врахуванням всіх військових українських груп, що вже діяли на фронті. Планом передбачалось утворення 3-х військових корпусів, кожний з яких повинен був мати 4-и бригади у складі чотирьох куренів піхоти, одного полку артилерії, сотні кавалерії, сотні саперів, технічних частин забезпечення, обозів, медичних відділів. До корпусу входили авіазагони і бронепоїзди. Практично корпус УГА міг діяти самостійно і вирішувати окремі стратегічні завдання на важливих ділянках фронту. Але до реалізації цього плану ДСВС приступив лише на початку 1919 року.
Польсько-українська війна прискорила створення власних збройних сил. УНРада запровадила загальний військовий обов’язок, розробила військово-територіальний поділ держави. Мобілізації до Галицької Армії відповідно до директиви, оголошеної Розпорядком IV ДСВС від 13 листопада 1918 року, підлягали чоловіки віком від 18 до 35 років.
Отже, уряд ЗУНР зумів створити Галицьку Армію, яка мала визначену структуру і всі основні роди і види військ, характерні тодішній високоорганізованій армії.
Суперечність і протидія рішень органів влади ЗО УНР планам операцій розроблених Начальною Командою призвели до втрати стратегічної ініціативи Українською Галицькою Армією. Становище ЗО УНР стало катастрофічним після наступу 24 травня румунського війська у тил ГА і зайняття Покуття. Українська Галицька Армія налічувала близько 50 тисяч військовиків. Серед усіх армій, що воювали в Україні, – української, більшовицької, білої – вона була чи не найбільш дисциплінованою й дійовою. Причиною воєнної катастрофи УГА були не військові перемоги ворога, а страшна епідемія хвороб, зокрема тифу та недостатнє матеріально-технічне забезпечення.
УГА була високоорганізована, будівництво її базувалось на правових засадах. Тому за весь період державного будівництва цивільне польське населення не відчувало утисків чи переслідувань з боку військових сил.
Джерела:
1. Карпинець І.І. Галичина: Військова історія 1914-1921 років / Упоряд.: Стеблій Ф.І., Якимович Б.З. – Львів: Видавничий дім «Панорама», 2005. – 2005. – 376с.
2. Кравчук М. В. Держава та військове будівництво на західних землях України // Наукові записки. Серія “Право”. – Острог, 2001.- С. 96-101.
3. Кравчук М. Організаційно-правові засади військового будівництва ЗУНР // Вісник хмельницького інституту регіонального управління та права. Науковий часопис. – 2003.– № 3–4 (7–8). – С. 34–41.
4. Микола Литвин. Українсько-Польська 1918-1919 рр. – Львів: Інститут українознавства НАНУ; Інститут Центральної-Східної Європи, 1998. – 488 с.
5. Гуцуляк І. Перший Листопад 1918 року на західних землях України.-К.: Либідь, 1993.- 408 с.
6. ЦДАВОУ.- Ф.2188.- Оп.1.- Спр.1- Арк.1, 2, 2зв.
7. Там же. - Арк.2, 2 зв, 3, 4, 5.
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
