ПРОЦЕСУАЛЬНІ ГАРАНТІЇ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ І СВОБОД ПОТЕРПІЛИХ ПРИ ПРОВАДЖЕННІ ОГЛЯДІВ (ЗА ЗАКОНОДАВСТВОМ РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦІЇ)
21.02.2007 22:03
Author: Введенська Вікторія Володимирівна, ад'юнкт кафедри кримінального процесу, Донецький юридичний інститут Луганського державного університету внутрішніх справ
Дотримання прав людини та основних свобод набуває особливого значення при реалізації норм кримінального й кримінально-процесуального права, оскільки наслідком проведення їх в життя є засудження особи та її покарання, зокрема, обмеження свободи, права на заробітну плату, права на просування по службі й навіть позбавлення волі (на певний термін або довічно) та права власності. У сучасній науковій літературі неодноразово зазначалось, що учасники процесу, уповноважені здійснювати від імені держави кримінальне переслідування, будучи наділеними винятковим правом застосування примусових заходів, нерідко піддаються професійній девіації, наслідком якої є терпимість, а пізніше й повна байдужість до страждань потерпілих. Як наслідок - ігнорування їх прав та законних інтересів.
Проте не слід забувати, що, цінність кримінального судочинства полягає не в точності виконання передбачених законом норм права як таких, а, згідно до статті 6 Кримінально-процесуального кодексу Російської Федерації (далі - КПК РФ) [1], в його спрямованості на захисті:
- прав та законних інтересів осіб організацій, потерпілих від злочинів;
- особи від незаконного й необгрунтованого обвинувачення, засудження, обмеження її прав та свобод.
Положення, що розкривають призначення кримінального процесу, необхідно враховувати при провадженні будь-яких слідчих дій, особливо, таких, що стосуються питань честі й достоїнства особи, її недоторканності, прав та свобод людини й громадянина, недоторканності житла, таємниці листування, телефонних й інших переговорів, поштових, телеграфних та інших повідомлень (ст. 9-13 КПК РФ), - прав та свобод, гарантованих не тільки російським законодавством, але й визнаних міжнародними нормативно-правовими актами.
Слідчий огляд - процесуальна дія, що провадиться на межі законності та посягання на права й свободи громадян. Наприклад, при розслідуванні квартирної крадіжки виняткову доказову цінність мають результати огляду місця події. Проте не можна забувати, що житло людини є не тільки носієм об'єктів, що викривають злочинця, але й, водночас, недоторканною власністю потерп лого. І саме потерпілий має право вирішувати, що для нього важливіше: викривання й покарання злочинця за всяку ціну, або ж збереження цілісності меж свого особистого простору.
Відповідно до пункту 5 статті 177 КПК РФ, огляд житла здійснюється лише за згодою осіб, які мешкають в ньому, або на підставі судового рішення. У виняткових випадках, коли огляд житла, обшуку та виїмки в житлі, а також особистого обшуку є невідкладним, вказані слідчі дії можуть бути проведені на підставі постанови слідчого без отримання судового рішення. В цьому випадку слідчий протягом 24 годин з моменту початку провадження слідчої дії повідомляє суддю й прокурора про проведення слідчої дії (п. 5 ст. 165 КПК РФ). Проте на практиці, через законодавчу невизначеність поняття "невідкладний випадок", виникають питання, пов'язані з його неоднозначним трактуванням. Як наслідок - визнання проведення огляду незаконним, а всіх доказів, отриманих в ході такої слідчої дії - неприпустимими.
Не конкретизує невідкладні випадки й Модельний Кримінально-процесуальний кодекс для держав - учасників СНД (далі - Модельний КПК) [2] статтею 189 якого регламентується примусове провадження слідчих дій.
Цінним, на наш погляд, є підхід українських законодавців до регламентації провадження огляду. У 2001 році стаття 190 Кримінально-процесуального кодексу України [3] була доповнена положеннями про те, що огляд житла чи іншого володіння особи проводиться лише за вмотивованою постановою судді, яка не підлягає оскарженню. У невідкладних випадках, пов'язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, а також за письмовою згодою володільця огляд житла чи іншого володіння особи може бути проведено без постанови судді. Для проведення у невідкладних випадках огляду місця події в житлі чи іншому володінні особи, який здійснюється за її заявою або повідомленням про вчинений щодо неї злочин, а так само у разі відсутності цієї особи або неможливості отримати від неї згоду на проведення невідкладного огляду місця події, рішення суду не потребується.
Отже, сучасне законодавство Російської Федерації містить ряд процесуальних гарантій, спрямованих на забезпечення недоторканності житла громадян при провадженні слідчого огляду. Разом з тим, процедура проведення освідування, як особливого виду слідчого огляду, в діючій редакції КПК РФ, на наш погляд, не повною мірою забезпечує реалізацію права на свободу та особисту недоторканність, закріпленого в статті 5 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, ратифікованою Росією в березні 1998 року [4].
В першу чергу слід зазначити, що стаття 10 КПК РФ трактує недоторканність особи лише як імунітет осіб, підозрюваних в скоєнні злочину, від незаконного затримання та взяття під варту. При цьому про гарантії особистої недоторканності громадян, які дотримуються законів, у вказаній статті мова не йде. Стаття 179 КПК РФ передбачає отримання згоди на проведення освідування лише свідків. Потерпілий прирівнюється до підозрюваного та обвинуваченого в частині відсутності процесуальної необхідності отримання від нього згоди на проведення освідування (ч. 1 ст. 179 КПК РФ). Крім того, підставою до проведення освідування, згідно з ч. 2 ст. 179 КПК РФ, є ухвала слідчого, яка є обов'язковою для особи, яку освідують. Ніяких процесуальних механізмів захисту особистої недоторканності потерпілого, у разі відмови останнього від пред'явлення власного тіла до огляду, в КПК РФ, як і в Модельному КПК (див. статтю 260), не передбачено.
Питання можливості примусового освідування потерпілого в теорії кримінального процесу є дискусійним і неоднозначно вирішуваним на практиці. Існує думка, що оскільки закон спеціально не містить заборони примусового освідування, воно може бути застосоване до всіх категорій громадян, якщо для цього є необхідні фактичні підстави [5, с. 272].
Отже, сучасне кримінально-процесуальне законодавство Російської Федерації наділяє осіб, уповноважених здійснювати від імені держави кримінальне переслідування, широкими процесуальними можливостями, які дозволяють дістати бажаного результату за наявності необхідності отримання доступу до об'єкту слідчого огляду. При цьому моральність, як критерій оцінки доцільності досягнення мети будь-якими законними засобами, не може бути вписана в рамки закону. І розстановка пріоритетів: закон ради закону, або закон ради людини, що постраждала в д злочину, покладається на кожного конкретно співробітника правоохоронних органів, наділеного владними повноваженнями.
Література:
1. Уголовно-процессуальный кодекс Российской Федерации. // www.gdezakon.ru
2. Модельный Уголовно-процессуальный кодекс для государств - участников СНГ. // http://komitet2005.ru
3. Кримінально-процесуальний Кодекс України. // http://zakon1.rada.gov.ua.
4. Конвенция о защите прав человека и основных свобод. // http://www.echr.ru/documents/doc/2440800/2440800-001.htm
5. Тертышник В.М. Уголовный процесс: Учебное пособие. - 2-е изд., пер. и доп. - Харьков: Арсис, 1999. - 528 с.
е-mail: dlja_vvv_mail@mail.ru
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
