Стрімкий розвиток та інтенсивне впровадження в життя різноманітних інформаційних технологій має не тільки позитивні сторони, але і породжує цілий ряд проблем. Однією із них є проблема контролю інформації в глобальній мережі Інтернет, яка торкається практично всіх сторін життя сучасного суспільства. Адже на сучасному етапі розвитку суспільства Інтернет практично вже став основним засобом комунікації та передачі інформації.
Проблема реалізації контролю як за обсягом (трафіком), так і вмістом (контентом) інформації в Інтернет сьогодні є надзвичайно актуальною та складною. Значення для суспільства цієї проблеми зростає по мірі того, як зростає роль Інтернету як засобу масової інформації. Також важливу роль відіграє те, що вже зараз Інтернет має помітний вплив на бізнес, політику, міжособистісні стосунки тощо [5]. Не можна забувати і про роль Інтернету у формуванні особистості, значний психологічний вплив, який відбувається на свідомість та психіку людини.
Метою даної статті є з’ясування суті та призначення інтернет-цензури, а також визначення доцільності її запровадження.
Кожна держава зобов’язана стояти на захисті прав і свобод людини та громадянина, адже це є одним із її основних обов’язків. Але зрозуміло, що не завжди людина може реалізовувати свої права повною мірою. Здійснення певних прав людиною може бути обмежене законом в інтересах охорони громадського порядку, здоров’я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей.
Певні обмеження реалізації людиною своїх прав на практиці забезпечуються через цензуру, яка покликана відфільтровувати те, що є небезпечним для суспільства.
Історія цього суспільного інституту сягає корінням у глибоку старовину. Як правило, у суспільстві формувалося негативне ставлення до цього явища,оскільки сам факт існування інституту цензури сприймався як загроза одному з найбільш важливих компонентів розвитку людського суспільства, такому, як свобода слова. Однак і в минулому, і в наш час лунали голоси на виправдання цього соціального інституту. Розуміння цього притаманне в даний час і багатьом користувачам Інтернету. Інформаційний сайт MSN регулярно проводить опитування користувачів Інтернету про необхідність введення цензури. На19.06.2009 проголосувало більше 10 тисяч користувачів, 44% з них висловилися ЗА[3]!
Вікіпедія, яка є символом колективної думки інтернет-спільноти, визначає інтернет-цензуру, як контроль і припинення публікації або доступу до інформації в мережі Інтернет.
На нашу думку, цензуру варто розглядати як механізм обмеження обігу тієї інформації, яка своїм змістом суперечить або ж моральним чи етичним установкам суспільства, або ж може виступати предметом злочину, як механізм захисту споживача від інформації такого змісту. Проте, запровадження такого механізму є досить складною процедурою. Складність породжується саме глобальністю мережі Інтернет, а тому навіть, якщо заблокувати доступ до інформації в межах серверів однієї країни, користувачі з легкістю зможуть знаходити її на серверах, розташованих в інших країнах.
Головною умовою запровадження інтернет-цензури, ми вважаємо, є її легітимність – широке та складне поняття, яке виражає зв'язок явищ з внутрішньою оцінкою людей, яка залежить від їх стверджень, світосприйняття та повсякденного життя. Закон може бути легальним, тобто прийнятим відповідно до необхідних процедур, але бути нелегітимним, тобто сприйнятим суспільством як незаконний, несправедливий, такий, що суперечить інтересам суспільства.
Легітимність певного закону відіграє важливе значення для його практичної реалізації. Тобто, якщо суспільство буде сприймати цей закон як справедливий та необхідний, то воно буде і дотримуватись вимог закону з власного бажання, без застосування примусу. За умови легітимності цензури у глобальній мережі можна бути впевненими у її дієвості, в іншому випадку опір з боку користувачів може звести на нівець усі спроби законодавця контролювати поширення інформації в Інтернет за допомогою цензури.
Стаття 15 Конституції України визначає: «Суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності. Жодна ідеологія не може визнаватися державою як обов'язкова. Цензура заборонена» [1].
Стаття 34 Конституції України закріплює, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати інформацію усно, письмово або в інший спосіб – на свій вибір [1]. Але частина третя цієї статті визначає, що свобода слова та інформації може бути обмежена законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя [1]. Ця частина статті фактично вказує на те, що у деяких випадках, все-таки, свобода слова та інформації може бути обмежена законом.
Ми вважаємо, що якщо законом буде передбачено заборону поширення певної інформації, яка явно суперечить моральним засадам суспільства, то це не буде суперечити Конституції, і свавільно обмежувати права людини.
На жаль, Конституція України конкретно не надає право органам влади забезпечувати моральність суспільства, як це, наприклад, зроблено в Конституції США. Тому противники введення цензури в Інтернет апелюють до того, що це неконституційно, а забезпечення дотримання моральних засад суспільства – не входить до повноважень органів державної влади. З цим можна посперечатись,і хотілось би навести цитату з рішення Національної експертної комісії від 23 червня 2008 року:«Відзначити, що питання захисту суспільної моралі та морального здоров'я громадянського суспільства, недопущення пропаганди расової і національної ворожнечі, фашизму і неофашизму, неповаги до національних та релігійних святинь, образи нації чи особи за національною ознакою, пропаганди наркоманії, алкоголізму, тютюнопаління, а також боротьба з приниженням гідності і честі особистості та боротьба проти розповсюдження порнографії і насильства є конституційним обов'язком держави та складовими захисту національної безпеки України»[2].
Та цензура як перешкоджання свободі думки і слова, вільному вираженню думок та переконань в Україні заборонена Основним законом. Але ми розуміємо під цензурою не тільки це, але і заборону того, що суперечить суспільній моралі. Кожна людина має право на свободу виявлення поглядів, тобто це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і поширювати інформацію та ідеї без втручання держави і незалежно від кордонів. Цілком зрозуміло, що в демократичному суспільстві це право певним чином має бути врегульоване державою з метою захисту репутації і прав інших людей, для запобігання розголошення конфіденційної інформації тощо.
Основне призначення введення цензури має полягати в захисті моральних засад суспільства. Але багато хто зауважує, що мораль – це оціночне поняття, і однозначно його трактувати не можна, і тому це, в свою чергу, може призвести до того, що висловлення людиною свого ставлення, наприклад до подій, що відбуваються в суспільстві можна буде трактувати як порушення засад моральності.
Багато противників введення цензури, говорять про те, що кожна людина повинна сама займатися фільтруванням інформації, яку вона сприймає. Але чи реально це?
Як показують дослідження, переважна частина суспільства проти введення цензури в Інтернеті. Це пояснюється тим, що для них цензура означає постійний державний контроль над їхнім життя. Цензура в такому розумінні – це свавільне обмеження прав і свобод людини, а це є недопустимо в будь-якому суспільстві.
Але якщо буде введена цензура лише на поширення певної інформації, яка явно суперечить моральним засадам суспільства і ця процедура буде прозорою і зрозумілою суспільству, зрозуміло, що настрої населення відповідно зміняться. Адже ніхто не хоче, щоб їх діти виховувались в дусі вульгаризму, вседозволеності та неповаги до цінностей суспільства. А сьогоднішні реалії показують, що все відбувається саме так, і якщо в ці процеси зараз не втрутитися, то далі вони стануть незворотними.
На нашу думку, цензура може мати прав на існування тільки за умови створення законодавцем прозорого і однозначного механізму її застосування. Російський науковець Молчанов С.В. вважає, що основним принципом законотворчої діяльності, яка регулює правову основу обмеження доступу людини до електронних носіїв інформації являється баланс інтересів особи, суспільства та держави [4].
Цензура немає стати перепоною для реалізації конституційних прав людини, вона має допомогти суспільству нормально розвиватися. Ми мусимо розуміти, що захищаючи права однієї людини, ми в той же час не маємо забувати за права інших!
Введення цензури має багато недоліків і переваг. Зрозуміло, що певні обмеження треба робити, але у якій формі і як, це має вирішувати все суспільство. Очевидно, що це має бути компроміс різних точок зору. При формуванні такого компромісу, безумовно, треба враховувати інтереси країни, національні та релігійні традиції, а також етичні фактори.
Література:
1. Конституція України від 28 червня 1996 року. [Електронний ресурс]//Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=254%EA/96-%E2%F0
2. Закон України «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 року. [Електронний ресурс]//Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2657-12
3. Закон України «Про захист суспільної моралі» від 20 листопада 2003 року. [Електронний ресурс]//Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1296-15
4. Проект Закону про внесення змін та доповнень до деяких законодавчих актів України (щодо протидії розповсюдженню дитячої порнографії) від 25 травня 2009 року. [Електронний ресурс]//Режим доступу: http://gska2.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?pf3511=33562
5. Луцкер А.П. Авторское право в цифровых технологиях и СМИ.-М.: КУДИЦ-ОБРАЗ, 2005.-416 С.
e-mail: Anilorak26@mail.ru, Natka03@meta.ua
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
