:: LEX :: МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ, КАТЕГОРІАЛЬНИЙ АПАРАТ ТА ОСОБЛИВОСТІ ПРОВЕДЕННЯ ІСТОРИКО-ПРАВОВОЇ РОЗВІДКИ
   
 
  Головна
  Як взяти участь в науковій конференції?
  Календар конференцій
  Акція! 100 грн на мобільний
  Наші збірники

Актуальні дослідження правової та історичної науки (випуск 34)

Термін подання матеріалів

14 липня 2021

До початку конференції залишилось днів 26


  Наукові конференції
 

  Корисні правові інтернет ресурси
 

 Корисні лінки
 
Нові вимоги до публікацій результатів кандидатських та докторських дисертацій
Юридичний форум
Законодавство України
Єдиний державний реєстр судових рішень


 Лічильники


 Лінки


 Наша кнопка
www.lex-line.com.ua - Міжнародні науково-практичні інтернет-конференції за різними юридичними напрямками

МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ, КАТЕГОРІАЛЬНИЙ АПАРАТ ТА ОСОБЛИВОСТІ ПРОВЕДЕННЯ ІСТОРИКО-ПРАВОВОЇ РОЗВІДКИ
 
01.03.2007 19:13
Автор: Кравчук Микола Володимирович, доцент, кандидат юридичних наук, доктор права УВУ Тернопільський національний економічний університет
[Теорія та історія держави і права. Історія політичних і правових вчень. Філософія права]
Сучасний рівень розвитку юридичної науки, в першу чергу, теоретико-історичної як загальної, базової, фундаментальної правової науки, свідчить про її постійне прагнення відшукати істину в процесі пізнання важливих державно-правових інститутів, виявити основні і загальні закономірності їхнього розвитку та функціонування, виділити систему знань про державу і право, втілену у вироблену термінологію і понятійний матеріал, та на цьому фундаменті забезпечити ефективний поступ суспільного життя.
Для якісного виконання таких важливих наукових завдань, безперечно, необхідна оптимізація наукового пошуку, застосування досконалого інструментарію. Таким дієвим засобом у сучасній науці є методологія.
Методологічні проблеми правознавства досліджувалися у працях М. Дамерлі, Д. Керімова, В. Кульчицького, П. Музиченка, Ю Оборотова, М. Панова, О. Скакун, В. Тація, Б. Тищика, Є. Харитонова, О. Ярмиша та інших.
Сучасна методологія – складне за змістом і формами вияву утворення, що характеризується різноманітними, подекуди протилежними підходами до вивчення історико–правового процесу, розбіжності між якими зумовлені відмінностями у світогляді дослідників і осягненні та розумінні ними історико–правового світу, умовами їх соціального та індивідуального буття, змінами соціально–політичної, культурологічної ситуації в світі. Ці зміни на межі ХХ – ХХІ століть знаходять і відображення в тенденції переходу від філософської системи модернізму до постмодернізму. На думку М. Дамерлі оволодіння новою методологією стало для багатьох суспільствознавців справою далеко не простою. Це властиве й сучасній історико-правовій науці, яка переживає певні метаморфози, пов’язані, з одного боку, з відмовою від марксизму, з другого – із злетом так званого постмодернізму, що ...додає нової гостроти проблемам історичного пізнання взагалі та історико-правового пізнання зокрема[1].
Філософське значення категорії ”постмодернізм” походить не з етимології слова ”модерн” (”сучасність”), а з опозиції до ”раціосхиляння”. Влада ”Великого Розуму” чудова, але ж ”раціократія” (”диктатура розуму”) не перестає бути насильством над усіма виявами життя, відмінними від розуму. Як зазначають відомі українські дослідники постмодернізму В. Лук’янець і О. Соболь, ”теперішня популярність постмодерністської критики наукового розуму багато у чому пояснюється намаганням її ініціаторів захищати право творчої індивідуальності на вільну самореалізацію, забезпечити її інтелектуальними, моральними, соціокультурними основами, конче потрібними для опору тоталітарним монопарадигматичним ”єдиноправильним”, світоглядам, ідеологіям, генеральним лініям, політикам”[2].
Постмодернізм негативно оцінює модерністську теорію всесвітньо–історичних стадій (”п’ятичленки”, ”суспільно–економічних формацій”), за якою всі країни і народи в тій чи іншій формі проходять одні і ті ж стадії історичного розвитку, а сповідує концепцію локальних цивілізацій. Ми, твердить дослідник С. Хантингтон, можемо визначити цивілізацію як культурну спільність вищого рангу, як найширший рівень культурної ідентичності людей. Цивілізації визначаються наявністю загальних рис об’єктивного порядку, таких як мова, історія, релігія, звичаї, інститути, а також суб’єктивною самоідентифікацією людей[3].
У рамках постмодернізму радикально (у порівнянні з модернізмом) змінюється ставлення до минулого – воно не відкидається, а органічно входить до складу сучасності, займаючи в ній гідне місце. Людина постмодернізму знає, що минуле здатне найнесподіванішим чином нагадати про себе, особливо у тих випадках, коли воно ігнорується.
Якщо модернізм нерідко передбачав відхилення від авторитету релігії в бік авторитету держави, від авторитету традицій – в бік необмежених новацій, зазначає Т. Орлова, то постмодернізм – це рух від авторитету держави до авторитету традицій, до підтримки традиційних цінностей. Постсучасними є ті суспільства, які нині забезпечують стабільність, життєздатність і розвиток на підставі різних підходів. У таких суспільствах цілі збігаються з реальними можливостями людей; при цьому використовуються найрізноманітніші риси національного характеру, особливості місцевого менталітету. У людях цінують не тільки працьовитість, уміння перебудуватися і пристосуватися до нових умов, що швидко змінюються, любов до новаторства, а й прив’язаність до традиційного способу життя, терплячість тощо. Звільнитися від історичної спадщини неможливо. Вона завжди буде трансформувати будь-яку запозичену новацію, оскільки історично відтворюються опорні точки психічного життя народу, його стійкі архетипні утворення. Виклик часу слід долати у власних соціокультурних формах”[4]. Тому цей підхід важливий і корисний для історико-правового дослідження, адже аналізується новий етап суспільного розвитку – революційні події і процеси відродження Української держави, створення її державного апарату, формування нової української еліти. Положення і концепти постмодернізму дають можливість більш суттєво і всебічно провести аналіз і оцінку державотворчих процесів, формування правової системи України у визначений період.
Саме в сучасному філософському постмодернізмі автор вбачає методологічне підґрунтя історико-правового дослідження функціонування держави і права України в ХХ ст.[5]. У плані деталізації авторського методологічного підходу необхідно зауважити, що у радянські часи аргументова система, яка базувалася на концепті “все повинно ґрунтуватися на фактах” дозволяла фальсифікувати цілі періоди історії України. Застосування постмодернізму дає можливість розкрити самовиражене розуміння історії. Такий підхід передбачає формування певного концепту і на основі фактів, документів проведення оцінки державно-правової дійсності та порівняння з аналізом уже сформованих висновків, з’ясувати реальну сутність подій і висновків через призму сучасності. Постмодернізм оцінює суспільно-політичну ситуацію тільки на основі фактів і максимально позбавлений упередженості, що викликає неприйняття його частиною дослідників.
Автор підтримує думку окремих науковців, що в юридичній науці все ширше застосовується сучасна методологія, для якої характерні такі особливості: визнання неспроможності реалізації проектів раціоналізації і реформування суспільства з метою досягнення свободи і справедливості; відмова від жорстких детерміністичних схем в поясненні соціальної реальності; визнання можливості і навіть необхідності використання різноманітних дослідницьких парадигм; забезпечення єдності казуального і аксіологічного підходів; використання методів і методик, які об’єднують об’єктивні (ритми, цикли, ресурси, стимули, тенденції) і суб’єктивні (стереотипи, орієнтації, мотиви, оцінки, забобони, страхи, потяги) основи соціальної активності; ствердження зв’язку раціональності, здатності руху до істини з такими соціальними умовами, як свобода, автономія, добробут. Засвоєння і використання знань інших наук відбувається шляхом так званої юридизації методів різних наук і формування нових юридичних дисциплін на межі юриспруденції та суміжних наук. Однією з сучасних дисциплін, яка проходить процес такої трансформації і активного включення в методологію правознавства, є герменевтика. Герменевтика – це теорія (наука) тлумачення та інтерпретації текстів, для якої характерна установка на роз’яснення предмету, тобто на привнесення в нього свого розуміння. За Вільгельмом Дільтеєм, це методологічна основа гуманітарного знання, мистецтво розуміння письмово фіксованих життєвих проявів. За П. Рікьором, герменевтикою є всяка дисципліна, яка бере початок у інтерпретації. А слову “інтерпретація” він надає справжній сенс – виявлення прихованого змісту в змісті очевидному. Правнича герменевтика на сьогодні сприймається не тільки як метод розв’язання проблем правотворчого і правозастосовчого характеру (роз’яснення і тлумачення законодавства і його проектів, інтерпретація нормативних положень в процесі реалізації, застосування права тощо), вона також здатна забезпечити визначення і розуміння базових правових цінностей, здійснити розробки тлумачення тексту правової культури, психоаналізу учасників правовідносин, скласти картину правових систем, правових сімей світу, оскільки такі поняття, як свобода, демократія, відповідальність інтерпретуються в праві відмінних цивілізацій по-різному[6].
Відомий вчений-юрист Д. Керімов з цього приводу у ґрунтовній праці вказує, що “сама наука виступає вже не тільки у вигляді певної сукупності ідей, теорій, концепцій, але й поповнюється багатоманіттям прийомів, методів, способів наукового мислення, які у своїй системній єдності і складають методологію. У цьому сенсі вона постає як комплекс історично сформованих раціональних шляхів, способів, форм мислення від незнань до знань, від явищ до їх сутності, від припущень до істини”[7].
Тому, одним із головних завдань історико-правового дослідження є пошук методологічних та загальнотеоретичних засад наукової розвідки, визначення наукових підходів, концептів, методів наукового опрацювання, які надали б можливість ефективно здійснити розробку обраної теми.
Отже, методологія історико-правового дослідження є його важливим завданням наукової розвідки і з огляду на складність цієї наукової проблеми потребує подальшої розробки.

Література:
1. Дамерлі М. Деякі штрихи до портрета дослідника в історико-правовій науці за умов трансформації її методології // Вісник академії правових наук. – Харків. – 2003. – №4 (39). – С.62.
2. Лук’янець В.С., Соболь О. М. Філософський постмодерн. Навч. посібник. Відповід. Ред.. С.О. Кошарний. – К.: Абрис, 1998. – С.124.
3. Ханингтон С. Столкновение цивилизаций ? // Полис, 1994, №1. – С.33.
4. Орлова Т. Постмодернізація // Історична наука: термінологічний і понятійний довідник / В.М.Литвин, В.І.Гусєв, А.Г.Слюсаренко та ін. – К.: Вища шк., 2002. – С.302-303.
5. Кравчук М. Організаційно-правові основи формування Армії України на початку ХХ ст.: загальнотеоретичний аспект // Підприємництво, господарство і право. – 2006. – №6. – С.159-162;
6. Кравчук М.В. Проблеми теорії держави і права (опорні конспекти) / Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. – 2-ге вид., змін. й доп. – К.: ВД “Професіонал”, 2004. – С.13
7. Керімов Д. А. Методологія права (предмет, функції, проблеми філософії права). – М.: Аванта-, 2000. – С.7.

e-mail: mykvlad@list.ru
допомогаЗнайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter




 Інші наукові праці даної секції
ПИТАННЯ ПЕНСІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАЦІВНИКІВ ОСВІТИ В ПЕРІОД ДИРЕКТОРІЇ УНР
28.02.2007 18:46
УКРАЇНСЬКЕ ДЕРЖАВО- ТА ЗАКОНОТВОРЕННЯ В ПЕРІОД ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ
28.02.2007 18:43
ПРОБЛЕМИ АДАПТАЦІЇ УКРАЇНСЬКОГО ЗАКОНОДАВСТВА В ЧАСТИНІ ЗАХИСТУ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ ВІДПОВІДНО ДО ПРАВА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ
28.02.2007 18:42
ФІЛОСОФСЬКО-ПРАВОВОВИЙ АНАЛІЗ ЗАБОРОНИ КАТУВАНННЯ
28.02.2007 18:39
ПРОБЛЕМА ЗЕМЛЕВОЛОДІННЯ У ФРАНЦІЇ КІН. XVIII СТ. В НАУКОВІЙ СПАДЩИНІ ІВАНА ЛУЧИЦЬКОГО
28.02.2007 18:36
ІДЕОЛОГІЧНО-ПРАВОВОВІ КОНЦЕПЦІЇ ЦАРСЬКОЇ ВЛАДИ ЗА СЕМАНТИКОЮ СКАРБІВ ТА ТЕРАТЕВТИКИ У НОСІЇВ КУЛЬТУРИ ГАВА-ГОЛІГРАДИ
28.02.2007 18:34
ЛЕГІТИМНІСТЬ СПІЛЬНИХ МІЖДЕРЖАВНИХ РАДЯНСЬКО-НІМЕЦЬКИХ ЗАКОНОДАВЧИХ АКТІВ
27.02.2007 18:13
ТЕНДЕНЦІЇ ЯКІСНОЇ ЗМІНИ ПРАВ ЛЮДИНИ У ЗВ’ЯЗКУ З АКТИВАЦІЄЮ ТЕРОРИСТИЧНИХ ПРОЦЕСІВ
27.02.2007 18:11
ІДЕЯ ПРАВОВОЇ ДЕРЖАВИ В ІДЕЯХ МИСЛИТЕЛІВ РІЗНИХ ІСТОРИЧНИХ ЕПОХ
27.02.2007 18:09
ХРИСТИЯНСЬКА АНТРОПОЛОГІЯ І ПРАВА ЛЮДИНИ
27.02.2007 17:39




© 2006-2021 Всі права застережені При використанні матеріалів сайту посилання на www.lex-line.com.ua обов’язкове!


 Голосування 
З яких джерел Ви дізнались про нашу конференцію:

соціальні мережі;
інформування електронною поштою;
пошукові інтернет-системи (Google, Yahoo, Meta, Yandex);
інтернет-каталоги конференцій (science-community.org, konferencii.ru, vsenauki.ru, інші);
наукові підрозділи ВУЗів;
порекомендували знайомі.
з СМС повідомлення на мобільний телефон.


Результати голосувань Докладніше