:: LEX :: РОЗШУКОВА ПОЛІЦІЯ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ: СИСТЕМА ТА СТРУКТУРА
   
 
  Головна
  Як взяти участь в науковій конференції?
  Календар конференцій
  Акція! 100 грн на мобільний
  Наші збірники

Актуальні дослідження правової та історичної науки (випуск 32)

Термін подання матеріалів

13 травня 2021

До початку конференції залишилось днів 6


  Наукові конференції
 

  Корисні правові інтернет ресурси
 

 Корисні лінки
 
Нові вимоги до публікацій результатів кандидатських та докторських дисертацій
Юридичний форум
Законодавство України
Єдиний державний реєстр судових рішень


 Лічильники


 Лінки


 Наша кнопка
www.lex-line.com.ua - Міжнародні науково-практичні інтернет-конференції за різними юридичними напрямками

РОЗШУКОВА ПОЛІЦІЯ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ: СИСТЕМА ТА СТРУКТУРА
 
01.06.2012 10:41
Автор: Рязанцева Ірина Миколаївна, здобувач Харківського національного університету внутрішніх справ
[Секція 1. Теорія та історія держави і права. Історія політичних і правових вчень. Філософія права]

Система розшукової поліції, яка розпочала формуватися наприкінці XIX століття пройшла у своєму розвитку, принаймні, два основних етапи. Перший з них чітко містить у собі часовий проміжок до видання Закону «Про організацію розшукової частини» від 6 липня 1908 року, а другий – триває з моменту видання цього закону аж до падіння Російської Імперії в 1917 році.

Загальні риси першого етапу розвитку розшукової поліції заключаються в тому, що: по-перше, підрозділи розшукової поліції існують лише в деяких великих містах: у Санкт-Петербурзі, Москві, Києві; по-друге, відсутнє загальне керівництво справою загальнокарного розшуку в Імперії; розшукові відділення входять до складу загальної поліції та зливаються з нею; по-третє, завдання і функції розшукової поліції регулюються, в основному, нормативно-правовими актами загального значення: «Общим учреждением губернским», «Уставом уголовного судопроизводства», «Уставом о предупреждении и пресечении преступлений», «Общим уставом счетным» (мовою оригіналу). Спеціальний законодавчий акт про розшукову поліцію на той час був відсутнім. Другий етап характеризується тим, що розшукова поліція створюється вже в 89 містах Імперії; з’являється спеціальний закон від 6 липня 1908 року, стосовно розшукової поліції. У той же час, загальнодержавний керівний орган кримінально-пошуковою діяльністю в Імперії як і раніше залишався відсутнім. У літературі висловлюється думка, що таким органом було створене в 1906 році 8-е діловодство Департаменту Поліції Міністерства Внутрішніх справ. 

Головною лінією розмежування між двома етапами розвитку розшукової поліції в Росії, безсумнівно, є прийняття загальнодержавного законодавчого акту – Закону «Про організацію розшукової частини» від 6 липня 1908 року. На виконання цього закону в 1910 році створюється великий спеціальний відомчий акт, який регулював діяльність усієї системи розшукової поліції Росії – «Інструкція чинам розшукних відділень». Перші розшукові відділення у Російській імперії створювалися при канцеляріях обер-поліцмейстерів, поліцмейстерів і градоначальників. До складу розшукового відділення входили: начальник відділення, його помічник, чиновники, поліцейські наглядачі й інші особи. Начальники та їхні помічники призначалися на посаду та звільнялися зі служби за попереднім погодженням із губернатором і прокурором окружного суду. Спочатку штат розшукових відділень був досить невеликим. Так, штат створеної в 1866 році столичної (Санкт-Петербурзької) розшукової поліції становив 22 оперативних працівники при населенні міста в 517 тисяч чоловік [1, с. 37]. Надалі кількість чинів розшукової поліції постійно збільшується. Так, за даними на 30 грудня 1876 року розшукова частина при канцелярії петербурзького градоначальника складалася із начальника, його помічника, 4 чиновників, 20 поліцейських наглядачів, розшукового діловода, його помічника й архіваріуса [2, с. 37]. Згідно зі штатом, затвердженим у 1887 році, розшукова поліція Петербурга складалась з 50 поліцейських наглядачів, старшого та двох молодших помічників діловода, 30 вільнонайманих агентів і переписувачів [3, с. 1 ]. Збільшується і внутрішня структура столичної розшукової поліції. Від часу її утворення функціонує при розшуковій поліції Стіл приводів, створений з метою здійснення перевірок про наявність судимостей та видачу відповідних довідок. В 1902 році в Петербурзькій розшуковій поліції засновується Стіл про двірників і швейцарів, де зосереджували всі відомості про благонадійність осіб цієї категорії.

Початок XX сторіччя ознаменувався значними змінами в суспільно-політичному житті країни. Законодавчою владою розпочато спроби централізації справи карного розшуку в Росії, що й було реалізовано Законом «Про організацію розшукової частини» від 6 липня 1908 року, ще раніше в березні 1908 року в складі департаменту поліції МВС було створене нове 8-е діловодство, яке стало координуючим загальноросійським органом карного розшуку. Закон від 6 липня 1908 року за обсягом складався з 12 пунктів і 4 додатків. Перший пункт носив загальний характер і встановлював що в складі поліцейських управлінь Імперії створюються розшукові відділення чотирьох розрядів для здійснення розшуку за справами загальнокарного характеру, як у містах, так і в повітах. У другому пункті розглянутого закону перераховано міста Російської Імперії, у яких створювалися розшукові відділення з віднесенням їх до того або іншого із чотирьох розрядів, згаданих у першому пункті. Розряди визначалися в залежності від кількості штатних одиниць розшукового відділення, за розміром грошового утримування й класними чинами, які присвоювались, і розрядами, по пенсійному забезпеченню співробітників відділення. Ці дані в законі відображені в чотирьох додатках, для кожного з розрядів.

При розробці даного закону за зразок був прийнятий штат розшукового відділення в місті Києві. Населення Києва в той час становило 320 тисяч чоловік, а по числу вчинених злочинів це місто посідало перше місце в Росії: на кожні 10 тисяч жителів у ньому відбувалося 6498 кримінальних злочинів. Штат Київського розшукового відділення до 1906 року складався з начальника, його помічника й 18 оперативних працівників. Такий штат досить-таки непогано справлявся з поставленими завданнями. Зі звіту розшукового відділення Києва за 1906 рік видно, що розкриття в ньому досягало 35%, що за тих умов було досить непоганим показником. Примітно, що в цей же період, розкривання злочинів у Москві було менше 10%. Штат Київського розшукового відділення був взятий за зразок штату розшукових відділень першого розряду. Відповідно до першого додатку до закону від 6 липня 1908 року, розшукове відділення 1 розряду складалося з 20 співробітників: начальника, його помічника, чотирьох поліцейських наглядачів, двох чиновників, дванадцяти городових.

До першого розряду закон від 6 липня 1908 року відніс також великі міста Російської імперії, зокрема Харків (210 тисяч жителів) і Тіфліс (190 тисяч жителів).

До другого – закон від 6 липня 1908 року відніс розшукові відділення, створені в містах, населення яких складало від 90 до 190 тисяч жителів, як правило, великих губернських і регіональних центрів. До їх числа ввійшли: Астрахань, Катеринослав (нині Дніпропетровськ), Казань, Мінськ, Нижній Новгород, Самара, Саратов, Таганрог, Тула, Миколаїв Херсонської губернії. Штат розшукового відділення другого розряду складався з 11 чоловік, тобто майже половини штату відділення першого розряду. До складу розшукових відділень другого розряду входили: начальник відділення, його помічник, три поліцейські наглядачі, шість городових.

Найбільше розшукових відділень віднесено до третього розряду. Ці відділення створювалися в містах із населенням від 35 до 90 тисяч жителів. Таких міст налічувалося п’ятдесят два. Штат розшукового відділення третього розряду становив 8 чоловік: начальник відділення, три поліцейські наглядачі й четверо городових.

У містах з населенням менше ніж 35 тисяч жителів створювалися розшукові відділення четвертого розряду. Але до міст, у яких створювалися такі відділення, відносилися не всі інші міста Імперії, а такі, у яких перебували вищі адміністративні, судові, військові установи (наприклад, Кронштадт), великі підприємства, залізничні вузли. Таких міст налічувалося дев’ятнадцять. Штат розшукових відділень у цих містах був зовсім незначний – усього 6 чоловік: начальник відділення, два поліцейські наглядачі й троє городових.

Розшукні відділення були створені далеко не у всіх навіть губернських центрах Російської імперії.




Література:

1. Мулукаєв Р.С. // Радянська міліція. – 1990. – № 9.

2. Шинджикашвили Д.И. Министерство внутренних дел царской России в период империализма / Шинджикашвили Д.И. – Омск, 1974. – 248 с.

3. Звіт про діяльність Санкт-Петербурзької розшукової поліції за 1903 рік, Спб, 1904.



допомогаЗнайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter




 Інші наукові праці даної секції
МІСЦЕ МІЛІЦІЇ УСРР У СТРУКТУРІ НАРОДНОГО КОМІСАРІАТУ ВНУТРІШНІХ СПРАВ (1922-1924 РОКИ)
31.05.2012 23:18
ПРОБЛЕМИ НАРОДОВЛАДДЯ В УМОВАХ ТРАНСФОРМАЦІЇ ДЕРЖАВНО-ПРАВОВОЇ СИСТЕМИ В УКРАЇНІ
29.05.2012 07:57
ПАРЛАМЕНТАРИЗМ НА ЕТАПІ СТАНОВЛЕННЯ ПРАВОВОЇ ДЕРЖАВИ В УКРАЇНІ: ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ
29.05.2012 07:53
ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВЕ СТАНОВЛЕННЯ ТА ПРОСВІТНИЦЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ УКРАЇНСЬКОГО ЦЕНТРАЛЬНОГО КОМІТЕТУ (1940 – поч. 1944 років)
02.06.2012 09:46




© 2006-2021 Всі права застережені При використанні матеріалів сайту посилання на www.lex-line.com.ua обов’язкове!


 Голосування 
З яких джерел Ви дізнались про нашу конференцію:

соціальні мережі;
інформування електронною поштою;
пошукові інтернет-системи (Google, Yahoo, Meta, Yandex);
інтернет-каталоги конференцій (science-community.org, konferencii.ru, vsenauki.ru, інші);
наукові підрозділи ВУЗів;
порекомендували знайомі.
з СМС повідомлення на мобільний телефон.


Результати голосувань Докладніше