:: LEX :: ПОНЯТТЯ ТА ЗНАЧЕННЯ ПРАВОВОГО ЗАХИСТУ КОРПОРАТИВНИХ ПРАВ УЧАСНИКА ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ
   
 
  Головна
  Як взяти участь в науковій конференції?
  Календар конференцій
  Акція! 100 грн на мобільний
  Наші збірники

Актуальні дослідження правової та історичної науки (випуск 32)

Термін подання матеріалів

13 травня 2021

До початку конференції залишилось днів 6


  Наукові конференції
 

  Корисні правові інтернет ресурси
 

 Корисні лінки
 
Нові вимоги до публікацій результатів кандидатських та докторських дисертацій
Юридичний форум
Законодавство України
Єдиний державний реєстр судових рішень


 Лічильники


 Лінки


 Наша кнопка
www.lex-line.com.ua - Міжнародні науково-практичні інтернет-конференції за різними юридичними напрямками

ПОНЯТТЯ ТА ЗНАЧЕННЯ ПРАВОВОГО ЗАХИСТУ КОРПОРАТИВНИХ ПРАВ УЧАСНИКА ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ
 
12.06.2012 08:26
Автор: Станько Тарас Романович, викладач правничого коледжу Львівського національного університету імені Івана Франка
[Секція 9. Господарське право. Господарське процесуальне право]

Становлення і розвиток ринкових відносин в Україні обумовили виникнення на початку 90-х років минулого сторіччя нових видів юридичних осіб з корпоративним устроєм – підприємницьких товариств. Підприємство з корпоративним устроєм характеризується суб’єктним складом осіб, які взяли участь у його створенні (заснуванні).

Дослідження питання захисту корпоративних прав учасника товариства з обмеженою відповідальністю є важливим з огляду на численність корпоративних конфліктів, що виникають між учасниками товариства з обмеженою відповідальністю. Чинне законодавство не приділяє достатньої уваги правовому регулюванню здійсненню та захисту корпоративних прав учасника господарського товариства даної організаційної форми. В системі національного законодавства відсутній єдиний нормативно-правовий акт, що регулював би відносини між учасниками цього товариства та учасниками і самим товариством, що має місце у випадку з акціонерним товариством. Крім того, у науковій літературі питання захисту корпоративних прав у більшості випадків розглядається на прикладі захисту корпоративних прав акціонерів, залишаючи поза увагою учасників товариств з обмеженою відповідальністю, як суб’єктів корпоративних правовідносин. Натомість, зважаючи на значну кількість суб’єктів господарювання, які здійснюють свою діяльність у формі товариства з обмеженою відповідальністю, питання захисту корпоративних прав їх учасників є не менш важливим. Належний захист корпоративних прав учасника товариства є запорукою ефективного здійснення цих прав, що впливає на успішність ведення бізнесу на національному ринку загалом.

За умови існування якісного та чіткого правового механізму набуття, здійснення та розпорядження корпоративних прав, важко уникнути корпоративних конфліктів, які виникають чи то з об’єктивних, чи то із суб’єктивних причин. Неможливо також сконструювати і таку систему правових норм, яка б запобігала виникненню тих чи інших спорів в галузі корпоративних відносин.

Провомочності носіїв корпоративних прав визначено як законодавчо у правових нормах, так і надано господарським товариствам можливість збільшити обсяг цих прав на рівні установчих документів. 

Законодавче закріплення широкого спектру корпоративних прав не представляє істотної цінності без вирішення питання їх захисту (забезпечення цих прав). Тому надаючи особам певні права, законодавство надає уповноваженим особам і арсенал необхідних способів їх захисту [1, c. 89].

Як зазначає професор П.М. Рабінович, правова норма – це загальнообов’язкове, формально-визначене правило поведінки, яке має загальний характер, встановлюється або санкціонується державою з метою регулювання суспільних відносин і забезпечується її організаційною, виховною та примусовою діяльністю [2, c.112]. Отож, зводиться нанівець функціональне призначення правової норми без належного механізму захисту прав. У випадку порушення правової норми та відсутності ефективних форм та способів протидії цьому, така норма втрачає свою регулятивну здатність та не виконує покладених на неї суспільно-значимих завдань.

Із системного аналізу чинного законодавства, що регулює корпоративні відносини вбачається, що корпоративні права є самостійним об'єктом цивільних прав. Такої ж позиції дотримується С. В. Томчишен у науковій статті «Корпоративні права як об'єкт цивільних прав у законодавстві України» [3]. 

Зокрема, науковець зазначає, що «незважаючи на відсутність спеціальних норм щодо загальних засад оборотоздатності корпоративних прав як самостійних об'єктів цивільних прав, отримати відповідь на це питання дозволяє аналіз загальних норм ЦК України та ГК України щодо оборотоздатності різних видів об'єктів цивільних прав … корпоративне право є самостійним об'єктом цивільних прав і охоплюється наведеним у ст. 190 ЦК України поняттям «майно», а тому може виступати предметом різних цивільно-правових договорів. Такий висновок знаходить підтвердження і в деяких нормах ЦК України та ГК України, в яких законодавець розглядає корпоративні права як самостійний об'єкт цивільних прав.»

Оскільки, висновок щодо трактування корпоративного права як об’єкта цивільного права є очевидним, то питання захисту корпоративного права доречно розглядати в контексті правового регулювання захисту цивільного права та інтересу загалом.

Цивільно-правовий захист корпоративних прав та інтересів як правова категорія може мати багатоаспектне значення. Так, цивільно-правовий захист може розглядатися як правовий інститут цивільного, так і процесуального права. Коли ж застосовується термін "право на захист", то, як правило, мається на увазі суб'єктивне право особи вимагати від уповноважених органів примусового застосування засобів реагування до порушників корпоративних прав. Захист корпоративних прав в юридичній літературі, в нормативно-правових актах може застосовуватися в значенні певної системи організаційно-правових заходів, застосовуваних у разі порушення цих прав. 

Корпоративні права учасника товариства з обмеженою відповідальністю характеризуються такими послідовними елементами їх функціонування, як: 1) набуття у встановленому законом та установчими документами порядку; 2) здійснення у спосіб та межі встановлені законом та установчими документами; 3) вільне розпорядження цими правами; 4) охорона та захист корпоративних прав.

Слід зауважити, що ефективність функціонування перших трьох елементів безпосередньо залежить від функціонування останнього елементу – охорони та захисту корпоративних прав.

Корпоративні права, як і інші права учасників цивільного обороту, є суб’єктивними правами та підлягають охороні та захисту державною. Право учасників корпоративних відноси на захист випливає із загального права, передбаченого ст. 15 ЦК України і є невід’ємною гарантією здійснення корпоративних прав та інтересів.

Дискусійного характеру в літературі набуло питання співвідношення понять «правова охорона» («охорона корпоративних прав») і «правовий захист» («захист корпоративних прав»). Не вдаючись до детальної характеристики існуючих поглядів, слід зазначити, що найбільш поширеною є позиція, згідно з якою захист прав є більш вужчим поняттям  і охоплюється поняттям «охорона прав» [4, c. 218] .

На думку Я. М. Шевченко, «поняття охорони включає в себе поряд із заходами економічного, політичного, ідеологічного характеру, що забезпечують нормальне регулювання суспільних відносин, попередження правопорушень, усунення причин, що їх породжують (регулятивні норми), також і заходи, спрямовані на поновлення чи визнання прав у разі порушення чи оспорювання їх, а саме захист (охоронні норми)» [5, c. 130].

Визначення понять «охорона права» та «захист права» конкретизується в наукових джерелах стосовно корпоративних відносин. Зокрема, О. В. Регурецька у дисертаційному дослідженні обґрунтовує визначення охорони корпоративних прав у цивільному праві як сукупність способів, спрямованих на забезпечення реалізації закріплених правовими нормами суб’єктивних корпоративних прав (майнових та немайнових), а також способів, передбачених правовими нормами (захисного характеру) і спрямованих на відновлення порушених корпоративних прав або їх визнання або компенсацію заподіяних збитків особам, які їх зазнали та зазначає, що правовий захист є складовою частиною категорії правової охорони [6, c. 6].

І.В. Спасибо-Фатєєва, аналізуючи корпоративні правовідносини, визначає правовий захист як міру дозволеної поведінки правомочної особи, що виражена у можливості самостійно або за допомогою юрисдикційних органів застосовувати відносно зобов’язаної особи заходи державного примусового характеру з метою усунення перешкод у здійсненні суб’єктивного права або відновлення його у попередній стан чи покарання за порушення [7, c. 234].

Зважаючи на вище наведені наукові міркування, можна зробити висновки, що під правом учасника товариства з обмеженою відповідальністю на захист,  розуміється діяльність (пасивна та/або активна) такого учасника, спрямована на забезпечення недоторканності та непорушності його корпоративних прав, припинення їх порушень і відновлення порушеного права.

Слід розмежовувати право на захист корпоративних прав в матеріальному і процесуальному значенні. З позицій процесуального права є підстави вважати, що реалізація права на захист в суді здійснюється в межах самостійного процесуального правовідношення, яке виникає у особи з моменту звернення до суду за захистом порушеного права (інтересу). В процесуальній науці суб'єктивне процесуальне право розглядається як встановлена і забезпечена нормами процесуального законодавства, можливість учасника процесу діяти певним чином або вимагати певних дій від суду або через суд від інших учасників процесу в межах порушеного провадження у тій чи іншій справі. Відповідно ж до ст. 64 ГПК України таких можливостей особа може набути лише після відкриття/порушення провадження у справі на підставі, зокрема, заяви особи, яка звертається за захистом свого права або охоронюваного інтересу. Звідси також можна дійти висновку про нетотожність суб'єктивного права на захист та суб'єктивного процесуального права вимагати захисту порушеного суб'єктивного матеріального права. Але, разом з тим, важливо, що вони не конкурують між собою, а сприяють в рівній мірі захисту основного цивільного суб'єктивного права, в тому числі і корпоративного права.

Дискусійним вважається також питання про співвідношення суб'єктивного цивільного права та права на захист. Одні вважають право на захист цілком самостійним правом, інші розглядають його елементом суб'єктивного цивільного права. Існує думка, що останню позицію слід визнати більш вдалою, адже ізольоване суб'єктивне цивільне право, позбавлене захисного елементу, втрачає юридичні можливості його реалізації. З моменту відкриття/порушення провадження у справі суб'єктивне матеріальне право на захист трансформується у суб'єктивне процесуальне право на захист відповідно до процесуальних процедур. Однак, у будь-якому разі право на захист є похідним від основного суб'єктивного права і не може існувати без останнього. Це власне і підтверджується нормою ст. 15 ЦК України, відповідно до якої "Кожна особа має право на захист…", а також нормою ст. 1 ГПК України, відповідно до якої " Підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності".

Натомість існує також і протилежна позиція щодо обґрунтування співвідношення права на захист і суб’єктивного права особи. В.В. Луць зазначає, що «зважаючи на різні сфери, способи, підстави його реалізації, підходи при характеристиці, право на захист може проявлятися в різних «іпостасях». Разом з тим, з огляду на його важливість, складний зміст, що в свою чергу охоплює ряд правомочностей, особливі процесуальні механізми реалізації, без сумніву обґрунтованим є визнання його самостійним суб’єктивним правом» [4, c. 219].

У зміст права на захист входять різного характеру елементи як матеріального, так і процесуального характеру. Г.А. Свердлик і Е.Л. Страунінг вважають, що зміст суб’єктивного права на захист виражається в трьохрівневій  системі правомочностей. Перший рівень надає уповноваженій особі можливість визначитися зі способом і формою захисту порушеного права. Другий – дає змогу реалізувати вибраний спосіб в рамках, встановлених законом. Третій полягає в можливості оскаржити в судовому чи адміністративному порядку дії, що порушують її права [8, c.5].

Зміст захисту корпоративних прав учасника товариства з обмеженою відповідальністю полягає у діяльності, спрямованій на усунення різного роду перешкод у здійсненні корпоративних прав. Саме така діяльність підлягає аналізу, визначенню та систематизації в контексті форм та способів захисту. 

Існування ефективного механізму захисту корпоративного права є запорукою належного здійснення цього права. Не є виключенням і права, якими наділяється учасник товариства з обмеженою відповідальністю, адже саме від якості захисту його корпоративних прав залежить успішність його участі в товаристві, а відтак і досягнення очікуваних матеріальних результатів від такої участі.




Література:

1) Шишка Р. Б. Цивільне право  в Україні: Курс лекцій:  У 6 - ти томах. Т.1.– Харків: Національний університет внутрішніх справ., - 2004. – 417с.

2) Рабінович П. М. Основи загальної теорії права та держави. Видання 5-те, зі змінами. Навчальний посібник.— К.: Атіка.— 2001.— 176с.

3) http://corpravo.com/biblioteka/statti/tomchishen-s.v.-korporativni-prava-jak-objekt-civilnih-prav-u-zakonodavstvi-ukrajini.

4) Луць В.В. Здійснення та захист корпоративних прав в Україні (цивільно-правові аспекти). – Тернопіль: Підручники і посібники, - 2007. – 320с.

5) Шевченко Я.М. Власник і право власності. – К.: Наукова думка, - 1994. – 163с.

6) Регурецька О.В. Охорона прав акціонерів у цивільному праві. – Автореф. дис. канд. юрид. Наук: 12.00.03. – К., - 2005. – 20с.

7) Спасибо-Фатеева И.В. Акционерные общества: корпоративные правоотношения. – Харьков: Право, - 1998. – 256с.

8) Свердлык Г. А., Страунинг Э. Л. Защита и самозащита гражданских прав: Учебное пособие. – М.: «Лекс-Книга», - 2002, - 124с.



допомогаЗнайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter




 Інші наукові праці даної секції
ОСНОВНІ РИСИ ГОСПОДАРСЬКО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЗДІЙСНЕННЯ ДЕРЖАВНИХ ЗАКУПІВЕЛЬ В ОХОРОНІ ЗДОРОВ'Я
24.05.2012 15:47




© 2006-2021 Всі права застережені При використанні матеріалів сайту посилання на www.lex-line.com.ua обов’язкове!


 Голосування 
З яких джерел Ви дізнались про нашу конференцію:

соціальні мережі;
інформування електронною поштою;
пошукові інтернет-системи (Google, Yahoo, Meta, Yandex);
інтернет-каталоги конференцій (science-community.org, konferencii.ru, vsenauki.ru, інші);
наукові підрозділи ВУЗів;
порекомендували знайомі.
з СМС повідомлення на мобільний телефон.


Результати голосувань Докладніше