Актуальність цієї теми пов’язана з якістю вирішення проблем реалізації фізичними особами свого законного права на судовий захист. У відповідності до ч. 1 ст. 3 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів [1]. На жаль на шляху до встановлення істини у цивільній справі можуть стояти численні прогалини: як законодавчого характеру так і людського чиннику. Зокрема це спостерігається під час здійснення оплати судового збору інвалідами III групи.
Проблемами правового регулювання окремих аспектів сплати особами судового збору та його вплив на доступність до здійснення правосуддя у цивільному судочинстві займалися багато вчених теоретиків та практиків. Зокрема до них можна віднести: С.Ємельянова, В.Воліка, М. Вахіна, О.Столярова, В.Сидоренка, М. Гурвіча, А. Власов, Г. Осокіна, І. Єфрона.
Першою проблемою з якою стикається пересічна особа, яка бажає захистити своє порушене право при зверненні з позовом до органу судової влади є сплата судового збору. Безперечним плюсом нині є перелік осіб, що перебувають під захистом держави, а саме мають пільги по його сплаті, котрий зазначений у ст. 5 Закону України «Про судовий збір» [2].
Згідно пункту 9 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються інваліди I та II груп, законні представники дітей-інвалідів і недієздатних інвалідів I та II груп [2]. Проте ця стаття оминає увагою інвалідів III групи.
Причинами для звільнення від сплати судового збору зазначеної категорії осіб, на нашу думку, є:
1. Заборона дискримінації за ознакою інвалідності, яка закріплена у ч. 2 ст. 2 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» [3]. Частина 1 цієї статті дає визначення поняття інвалідності. Інвалідом є особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист [3]. Отже, виходячи із цього усі інваліди повинні бути рівними при реалізації своїх прав, свобод та інтересів.
2. Другою причиною є державний обов’язок соціального захисту інвалідів щодо забезпечення їх прав і можливостей нарівні з іншими громадянами та полягає у наданні пенсії, державної допомоги, компенсаційних та інших виплат, пільг, соціальних послуг, здійсненні реабілітаційних заходів встановленні опіки (піклування) або забезпеченні стороннього догляду, який закріплений у ч. 3 ст. 4 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» [3]. Таким чином, держава надає соціальний захист усіх груп інвалідності без винятків.
3. Третьою причиною є визнана державою потреба надавати соціальну допомогу та соціальний захист особам з встановленою третьою групою інвалідності, згідно норм чинного законодавства. Зокрема у відповідності до пункту 2.3 «Інструкції про встановлення груп інвалідності» затвердженою Наказом Міністерства охорони здоров’я підставою для встановлення третьої групи інвалідності є стійкі, помірної важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, наслідками травм або уродженими дефектами, що призвели до помірно вираженого обмеження життєдіяльності, в тому числі працездатності, які потребують соціальної допомоги і соціального захисту [4]. Отже, особи, що віднесені до третьої групи інвалідності включені до кола суб’єктів, які перебувають під соціальним захистом держави.
4. Четвертою причиною є обов’язок держави здійснювати фінансове забезпечення заходів щодо соціальної захищеності інвалідів і дітей-інвалідів, який здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, в тому числі Фонду соціального захисту інвалідів, місцевих бюджетів, а також органами місцевого самоврядування за місцевими програмами соціального захисту окремих категорій населення за рахунок коштів місцевих бюджетів, який передбачений у ч. 1 ст. 10 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» [3]. Цим самим у законодавстві передбачена фінансова база для звільнення від сплати судового збору усіх груп інвалідності.
Отже, пропонуємо доповнити пункт 9 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» положенням щодо включення до переліку осіб, які звільнені від сплати судового збору інвалідів III групи, поряд із зазначеними у цьому Законі інвалідами I та II груп. Закріплення цієї пропозиції у законодавстві створить додаткову гарантію щодо утвердження та забезпечення прав і свобод людини як головного обов'язку держави, який визначений у ст. 3 Конституції України.
Література:
1. Цивільний процесуальний кодекс України № 1618-IV від 18 березня 2004 року – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.radа.gov.ua/laws
/show/1618-15/page1;
2. Про судовий збір: Закон України № 3674-VI від 8 липня 2011 року – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show
/3674-17;
3. Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні: Закон України № 875-XII від 21 березня 1991 року – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/875-12;
4. Про встановлення груп інвалідності: Інструкція, затверджена Наказом Міністерства охорони здоров’я № 183 від 07.04.2004 – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/z0516-04.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
