Виконання рішень Конституційного Суду України має імперативний характер – є обов'язковою вимогою Основного Закону України, яка виступає гарантією додержання норм Конституції та законів України. Обов'язковість виконання актів Конституційного Суду України є елементом дієвості ухвалених ним рішень. Таким чином, виконання рішень Конституційного Суду України – це конституційний обов'язок держави, зокрема її глави, органів державної влади, місцевого самоврядування, їхніх посадових осіб, усіх громадян України. Однак, аналіз практики виконання рішень єдиного органу конституційної юрисдикції в Україні демонструє необхідність вдосконалення на законодавчому рівні механізму виконання його рішень. Мета доповіді – сформулювати шляхи вдосконалення механізму виконання рішень Конституційного Суду України. Проблема виконання рішень Конституційного Суду України постала ще на початку його роботи. Зокрема, йдеться про Рішення Суду № 7-зп/1997 від 23 грудня 1997 року у справі за конституційним по¬данням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про Рахункову палату Верховної Ради України» від 11 липня 1996 року, яким визнано неконституційними 29 положень цього Закону. У Рішенні Суду не було встановлено порядку та строків його виконання. На виконання цього Рішення Верховна Рада України прийняла Постанову «Про чинність Закону України «Про Рахункову палату» від 14 січня 1998 року, якою, зокрема, змінила назву Закону та його окремі положення, застосувавши слова та словосполучення, яких раніше в ньому не було. Крім того, Рішення Суду враховано не в повному обсязі, адже у тексті Закону відтворені положення, визнані неконституційними. Тобто зміни до Закону були внесені постановою, що суперечить нормам Конституції України про статус Закону України як акта вищої юридичної сили в системі нормативно-правових актів держави та тим її положенням, які вимагають, щоб прийняття законів, зокрема шляхом внесення до них змін, здійснювалося в порядку, визначеному Конституцією України. Це спонукало Президента України звернутися до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо відповідності Конституції України зазначеної постанови, яку Рішенням Суду № 15-рп/2000 від 14 грудня 2000 року визнано неконституційною. Ще одним яскравим прикладом систематичного невиконання рішень Конституційного Суду України є те, що починаючи з 1998 року Суд своїми рішеннями визнав неконституційними ряд положень законів про Державний бюджет України, якими було зупинено дію законодавчих актів щодо пільг, компенсацій і гарантій окремих категорій громадян (Рішення Конституційного Суду України №8-рп/99 від 6 липня 1999, №5-рп/2002 від 20 березня 2002 року, №7-рп/2003 від 17 березня 2004 року, №20-рп/2004 від 1 грудня 2004 року). Однак, ці рішення практично ігнорувались оскільки законом про бюджет на кожний наступний рік дія таких нормативних актів знову зупинялась. Досить сумнівно Верховна Рада України виконала і Рішення Конституційного Суду України № 4-рп/2008 вiд 1 квітня 2008 року у справі про Регламент Верховної Ради України, яким визнана неконституційною Постанова Верховної Ради України «Про Регламент Верховної Ради України» від 16 березня 2006 року. Незважаючи, що в цьому рішенні прямо зазначено, що питання щодо організації і порядку діяльності Верховної Ради України, а також статусу народних депутатів України Верховна Рада України повинна вирішувати виключно законами України (пункт 21 частини першої статті 92), зокрема законом про регламент Верховної Ради України, парламент України прийняв Акт «Регламент Верховної Ради України». Така практика виконання рішень Конституційного Суду України яскраво демонструє необхідність наукового осмислення шляхів вдосконалення механізму виконання рішень єдиного органу конституційної юрисдикції в Україні. Представляється необхідним на законодавчому рівні зробити низку кроків щодо вдосконалення механізму виконання рішень Конституційного Суду України. Зокрема: 1) доповнити Закон України «Про Конституційний Суд України» додатковим розділом «Виконання рішень Конституційного Суду України»; 2) внести до законів України «Про Кабінет Міністрів України» та «Про Регламент Верховної Ради України» норми стосовно виконання рішень Конституційного Суду України з відповідними обов’язками цих суб’єктів; 3) законодавчо визначити обов’язки органів прокуратури щодо нагляду за виконанням рішень Конституційного Суду України, а також встановити порядок притягнення нею до відповідальності осіб за невиконання цих рішень; 4) запровадити на законодавчому рівні конституційно-правову відповідальність за невиконання або неналежне виконання рішень Конституційного Суду України. Питання відповідальності за невиконання рішень Конституційного Суду України може знайти своє вирішення шляхом внесення відповідних змін до чинного законодавства, зокрема Кримінального Кодексу України та Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
