У вітчизняній правовій системі, а саме в цивільному законодавстві, та інших нормативних актах, які регулюють аспекти інтелектуальної власності, питання співавторства висвітлено лише частково. Так, ст. 436 ЦК України та ст. 13 ЗУ «Про авторське право та суміжні права» визначають лише: визначення поняття співавторства, суб´єкта останнього, а також особливості деяких видів співавторства і розподілу гонорару. Тому актуальність теми є безперечною, як і будь-якого питання інтелектуальної власності в Україні, через недостатнє закріплення в законодавстві. Значущість співавторства зростає при використанні результатів творчої інтелектуальної діяльності в господарській діяльності і в комерційних цілях.
Мета цієї статті розглянути деякі проблемні аспекти об´єктів авторського права створених співавторами. Зазначену проблематику досліджували науковці: Шишка Р.Б., Заєць О.В., Чурпіта Г., Графова Ж., Троцька В., Субота Н., Даневич Б. та інші.
У теорії авторського права виділяють два види співавторства: подільне та неподільне. Подільне співавторство характеризується тим, що твір складається із частин, створених різними авторами, і кожна з них, має самостійне значення та може використовуватися відокремлено від спільного твору. Неподільне має місце, коли твір утворює одне нерозривне ціле, через те, що або з початку до кінця твір створювався спільно поєднаними діями кількох осіб, або його частини, створені нарізно авторами становлять єдність і поодинці не мають самостійного значення. Останнє більше властиве науково-технічній творчості, аніж авторському праву.
Співавторам спільно належить право на використання твору в цілому. Тому його використання іншими особами потребує згоди кожного співавтора і кожен має право на отримання за це винагороди. Відносини між співавторами можуть узгоджуватися у договорі між ними. Якщо твір був створений у неподільному співавторстві, то жоден із співавторів не може без достатніх підстав відмовити іншим у дозволі на використання чи зміну творів. Подільне співавторство дає право кожному співавтору використовувати свою частину твору на власний розсуд, якщо між собою вони не домовились про заборону таких дій. Авторська винагорода за використання належить їм у рівних частинах, якщо інше не передбачено у договорі.
Складності виникають щодо об´єкту прав на співавторство, в якому твори знаходять своє зовнішнеє вираження. У науковій літературі авторські твори часто класифікують за їх змістом. Якщо твір являє собою систему понять - це науковий твір, а якщо - систему образів - це твір художній. Останні, в свою чергу, поділяються на твори літератури (белетристичні, публіцистичні, драматичні та інші), музичні та музично - драматичні твори, аудіовізуальні, твори образотворчого мистецтва. За своєю формою наукові та художні твори можуть бути письмовими (книги, брошури, статті), усними (виступи, лекції, промови, проповіді), у вигляді картин, зображень, ілюстрацій, карт, планів, креслень, ескізів, пластичних форм (декорації, макети). Ось тут і виникає проблема щодо співавторства.
Так , наприклад, якщо у підручнику зібрано декілька наукових праць, то можна виділити частину з цілого, яка може виступати самостійно, а значить можна вести мову про роздільне співавторство, з яким при розподілі прав не виникає проблем. То твори образотворчого мистецтва мають свою специфіку. З правової точки зору, обсяг авторських повноважень співавторів твору образотворчого мистецтва є однаковим, незалежно від розміру творчого внеску: "головний автор" не має ніяких переваг над своїми співавторами. Всі автори, незалежно від форми їх співпраці (всі працюють з самого початку створення ескізу твору образотворчого мистецтва чи ескіз створюється одним автором, а всі інші лише уточнюють його художню форму) є рівноправними суб’єктами авторського права. Якщо ж доведеться виокремлювати частину для розподілу між співавторами, то такий поділ повинен відбуватися без втрати естетичної цінності твору, тобото в більшості випадків він не можливий. При створенні картин на історичні теми, панорам, діорам, як правило, використовується допомога авторитетних консультантів, однак яким би їх внесок не був, на співавторство це не "тягне". Не вважаються співавторами і художники-виконавці ("макетники"), які за ескізами чи малюнками художника-постановника виготовлюють декорації. Співавторами скульптурного твору можуть бути лише ті особи, які брали участь у створенні первісного ескізу чи розробці робочої моделі твору. Не визнаються співавторами письменник і художник-ілюстратор, за деяким винятком. Проте, авторське право на твір образотворчого мистецтва, створений у співавторстві, належить усім співавторам незалежно від того, чи утворює такий твір нерозривне ціле ( картина "Пушкин у моря", де портрет написаний Рєпіним, а пейзаж-Айвазовським) або складається з частин, кожна з яких має самостійне значення ( скульптурна група "Большой фонтан", окремі фігури якої виготовлені Чайковим І., Тенета А., Баженовою З.).
Особливим об´єктом є також інтерв´ю. Співавторами інтерв'ю є особа, яка дала інтерв'ю, та особа, яка його взяла. Опублікування запису інтерв'ю допускається лише за згодою особи, яка дала інтерв'ю. І з цього приводу ведеться багато дискусій. На думку американської правової доктрини автором треба визнавати журналіста, протилежністю є тези українських науковців, які вважають, що автором має бути безпосередньо особа, яка надає його.
Співавторство досить складний інститут, який містить у собі немало дискусійних положень, які в спеціальній літературі викликають різні думки і погляди, адже не завжди така спільна творчість відповідає умовам співавторства. Так, від співавторства слід відрізняти співробітництво, за яким кілька авторів беруть участь у створенні колективного результату творчої діяльності за завданням певної організації (замовника). Такий колективний об'єкт належить юридичній особі, за завданням якої він створений. Для чіткого розуміння віднесення особи до співавторства необхідно чітко розрізняти автора твору та суб´єкта авторського права, першим може бути тільки його творець, тобто тільки фізична особа, причому незалежно від віку та дієздатності; другим можуть бути автор твору, а також інші фізичні і юридичні особи, для яких авторське право може виникати у силу закону, договору або спадкування.
Підсумовуючи, можна сказати, що недосконалість правового забезпечення в сфері інтелектуальної власності, призводить до недобросовісного використання і зловживання правом на авторство, особливо це стосується майнових прав співавторів, при їх розподілі як самими авторами, так і їхніми правонаступниками. Тому, на час недостатнього законодавчого регулювання питання щодо розподілу прав у співавторстві на твір, творцям бажано укладати авторські договори між собою і таким чином забезпечити впевненість в своїх правах на частину твору у випадку виникнення суперечностей. З метою чіткої правової регламентації порядку використання співавторами створених ними частин твору пропонується внесення до ЗУ «Про авторське право та суміжні права» опису видів і означення окремих об´єктів, враховуючи специфічні ознаки кожного, в контексті віднесення останніх до подільного чи неподільного співавторства. Звісно, вичерпний перелік виокремити не вбачається можливим, через наявність умов створення нових об´єктів, раніше не відомих, але, на мою думку, це б дало змогу зміцнити охорону авторства кожного з співавторів щодо вже існуючих.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
