:: LEX :: ДЕЯКІ АСПЕКТИ ВПРОВАДЖЕННЯ ІНСТИТУТУ ПРИСЯЖНИХ В КРИМІНАЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ УКРАЇНИ
UA  RU  EN
 
  Головна
  Як взяти участь в науковій конференції?
  Календар конференцій
  Редакційна колегія. ГО «Наукова спільнота»
  Договір про співробітництво з Wyzsza Szkola Zarzadzania i Administracji w Opolu
  Архів

Актуальні дослідження правової та історичної науки (випуск 60)

Термін подання матеріалів

16 квітня 2024

До початку конференції залишилось днів 20


  Наукові конференції
 

  Корисні правові інтернет ресурси
 

 Корисні лінки
 
Нові вимоги до публікацій результатів кандидатських та докторських дисертацій
Юридичний форум
Законодавство України
Єдиний державний реєстр судових рішень


 Лічильники


 Лінки


 Наша кнопка
www.lex-line.com.ua - Міжнародні науково-практичні інтернет-конференції за різними юридичними напрямками

ДЕЯКІ АСПЕКТИ ВПРОВАДЖЕННЯ ІНСТИТУТУ ПРИСЯЖНИХ В КРИМІНАЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ УКРАЇНИ
 
03.06.2013 13:33
Автор: Щерба Вікторія Миколаївна, здобувач кафедри кримінального процесу Національної академії внутрішніх справ
[Секція 4. Кримінальне право. Кримінальне процесуальне право. Криміналістика. Кримінологія. Кримінально-виконавче право]

Реалізація конституційної ідеї, сутністю якої є перетворення України в демократичну, соціальну, правову державу, вимагає проведення судово-правової реформи для створення ефективного законодавства у сфері захисту прав і свобод людини. Одним із головних етапів судово-правової реформи є створення в Україні інституту присяжних, який наблизить суд до суспільства й у певній мірі дозволить подолати негативний стереотип до правосуддя. Введення цього інституту в нашу державну і правову систему вимагає зваженого підходу, врахування як історичного досвіду, так і сучасної практики його діяльності в зарубіжних країнах. 

Свій внесок у розробку концепції суду присяжних зробили О. М. Бобрищев-Пушкін, Л. Є. Владимиров, С. І. Вікторський, В. Ф. Дейтрих, М. О. Лозина-Лозинський, С. П. Мокринський, М. І. Муравйов, М. М. Розін, Л. Я. Таубєр, С. М. Тригубов, І. Я. Фойницький та ін. Чимало з їх наукових розробок є актуальними й донині, однак, слід констатувати, що на сьогодні більшість теоретичних висновків потребують ґрунтовного переосмислення з огляду на нові реалії. Плідні результати в теорію і практику організації і функціонування суду присяжних у сучасних умовах внесли дослідження Л. Б. Алексєєвої, Т. В. Апарової, С. В. Боботова, В. П. Божьєва, О. Д. Бойкова, В. Д. Бринцева, М. М. Видри, Ю. М. Грошевого, С. І. Добровольської, Л. М. Карнозової, В. П. Кашепова, В. М. Лебедєва, П. А. Лупинської, В. Т. Маляренка, І. Є. Марочкіна, В. В. Мельника, В. С. Стефанюка, М. С. Строговича, Г. А. Філімонова, Н. М. Чепурнової, В. І. Шишкіна та ін.

Проте, сьогодні в Україні має місце недостатня теоретична розробленість дослідження проблем організації та діяльності суду присяжних, що негативно впливає на розвиток законодавчої бази в цій сфері, а отже, й на захист прав і основних свобод людини. Тому дослідження правової природи, процедур організації і діяльності судів за участю представників народу є дуже актуальними.

Конституційна гарантія на суд присяжних поєднує елементи характерні як для континентальної системи права, так і для системи загального (звичаєвого) права. Це може бути наслідком міжфракційного компромісу. Така двозначність також може свідчити про невизначеність щодо остаточної ролі суду присяжних у правовій системі України.

Наприклад, стаття 124 Конституції України (далі – Конституція) вказує, що «народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних» [1], не даючи визначення цим термінам. Подібно, стаття 127 передбачає, що «правосуддя здійснюють професійні судді та, у визначених законом випадках, народні засідателі і присяжні» [1]. Ані термін «народні засідателі», ні «присяжні» не роз’яснено статтею 127, і незрозуміло, чи Конституція передбачає існування «народних засідателів» і «присяжних» окремо, чи як взаємозамінювані суб’єкти. Конституція відокремлює присяжних від суддів, отже, автори, очевидно, бачили роль присяжних такою, якою вона є у Сполучених Штатах Америки, де завдання присяжних полягає у встановленні фактів у справі та визначенні вини підсудного, не роблячи при цьому жодних інших правових висновків. З іншого боку, називаючи в цій статті суддів «професійними суддями», розробники, очевидно, мали на увазі, що присяжні діють як непрофесійні судді, як це є у системі континентального права. Наступне свідчення саме такого значення  терміна «суд присяжних» міститься в статті 129 Конституції, якою встановлено що «судочинство провадиться суддею одноособово, колегією суддів чи судом присяжних» [1].

Таким чином, спосіб формулювання цього положення видається таким, що дозволяє судочинству здійснюватись безпосередньо «судом присяжних» без головування судді. У цьому випадку малоймовірно, що розробники мали намір визначити, що суд присяжних складається лише з непрофесійних суддів, які здійснюють судочинство. Це положення мало б сенс лише у тому випадку, якби розробники визначили термін «суд присяжних» як такий суд, що містить принаймні одного професійного суддю серед декількох присяжних. Більше того, варто зазначити, що стаття 129 Конституції не передбачає участі народних засідателів.

Якщо ж говорити про оцінювання спроможності суду присяжних виносити об’єктивні рішення в суді по справам, то слід пам’ятати, що у процесі групової дискусії «зародженню» правильного внутрішнього переконання з питань про винність особи сприяє багато чинників, найважливішими з яких є :

– віковий склад колегії присяжних;

– різнорідний особовий склад колегії присяжних;

– її кількісний склад;

– особистісні особливості присяжних, їх визначальна здатність швидко й ефективно психологічно включитися в діяльність присяжного [2, с. 27].

Окрім цього, суд присяжних продовжують критикувати з різних позицій, згідно з якими «народ не готовий до того, щоб справедливо вирішувати питання про винність чи невинність людини, оскільки в суспільства немає правових традицій; немає загальних моральних засад, занадто сильна соціально-економічна диференціація в суспільстві». Це досить обґрунтована, але не безспірна критика суду присяжних. В основі цієї критики лежить характеристика журі присяжних в сенсі того, що їм притаманні і людська свобода, і обмежуюча її правова форма.

Критики суду присяжних також вважають, що присяжні, вирішуючи питання про винність підсудного в конкретному злочині без достатнього уявлення про такі юридичні поняття, як «злочин», «вина», «співучасть», свідомо приречені на судові помилки і вердикти, які суперечать закону. Дійсно, існуюча в кримінальному законі юридична конструкція форми вини може призвести до помилки, коли присяжні визнають особу винною в учиненні злочину при вчиненні нею лише об’єктивної сторони злочину, хоча із суб’єктивної сторони в її діях присутній юридичний казус. Функція ж професійного судді стає новою і визначальною у процесі з присяжними. У загальному вигляді перед суддею постає завдання у кожній конкретній справі створити зі звичайних людей діючу «машину правосуддя» ad hok (для даного випадку), здатну прийняти рішення, вирішивши конкретну справу. Серйозність ролі головуючого в суді присяжних підкреслює методологічний підхід А. М. Бобрищева-Пушкіна, який розглядав рішення присяжних про винність як «думки про правове питання», а правосвідомість присяжних – як механізм породження права, у певному сенсі відтворюючий природничо-історичний механізм виникнення правових норм (не тотожних закону) [3, с. 34-44].

У цьому відношенні професіоналізм судді, який працює в суді присяжних, не порівнюваний за своєю складністю з традиційним професіоналізмом. У суді присяжних головуючий не просто керує процесом, він ніби «надягає» на себе правову форму і демонструє її в дії, оскільки не тільки кожне його юридично значуще рішення, а й форма поведінки, способи спілкування з учасниками процесу, а також власне процесуальна діяльність знаходяться під пильною увагою присяжних, які зіставляють усе це з власним сприйняттям процесу..

Отже, на мій погляд, річ зовсім не в тому, що «народ не готовий», а в тому, що професійне співтовариство юристів чинить опір змінам у власній діяльності. Це опір цілком природний і зрозумілий. Спосіб діяльності в інквізиційному процесі не перетікає плавно в новий професіоналізм у процесі змагальному, і замість того, щоб робити основний акцент на підготовці і перепідготовці юристів до праці в нових умовах, проблема вуалюється розмовами про неготовність населення. Таким чином, український суд присяжних необхідно розглядати не тільки як елемент судової системи, а й як інструмент судової реформи. Призначення українського суду присяжних у рамках судової реформи – служити засобом розвитку змагального правосуддя і нової правосвідомості в кримінальному судочинстві. Суд присяжних – правова школа не тільки для населення, а й насамперед для професійних юристів. Хочеться сподіватися, що правосуддя України, як і правосуддя інших країн континентальної Європи, які зберегли або відродили класичну форму суду присяжних, усуне такі недоліки кримінально-процесуальної діяльності професійних суддів, а саме :

1) професійну деформацію суддів при сприйнятті обставин справи;

2) ігнорування процедури розгляду кримінальної справи, осмисленість дотримання якої за наявності непрофесійних суддів стає не просто формальною вимогою, а нагальною потребою;

3) недоліки в дослідженні доказів, ігноровані через відсутність спеціальної процедури виключення недопустимих доказів;

4) недоліки професійного внутрішнього переконання, що формується з обвинувальним ухилом;

5) скорегує суддівську позицію, залежну від кримінальної політики держави;

6) підвищить особистісну відповідальність професійних суддів за прийняті в судовому розгляді рішення [4, с. 34].

Врешті-решт можна по-різному ставитися до запровадження суду присяжних в Україні, порівнювати його з судом присяжних в країнах з англосаксонською системою права або вважати лише підміною понять. Очевидно, що примирить опонентів лише час, коли цей інститут запрацює, і будуть помітними всі його недоліки і переваги.




Література:

1. Конституція України. – С. : ТОВ «ВВП Нотіс», 2012. – 48 с.

2. Мельник В. В. Коллегия присяжных заседателей как субъект коллективного решения вопросов о виновности (социально- психологические аспекты) / В. В. Мельник // Государство и право. – 2000. – № 1. – С. 26-34.

3. Бобрищев-Пушкин А. М. Эмпирические законы деятельности русского суда присяжных / А. М. Бобрищев-Пушкин. – М. : Право, 1896. – 675 с.

4. Карнозова Л. М. О суде присяжных (психологические аспекты реформирования) / Л. М. Карнозова // Становление судебной власти в обновляющейся России. – М. : ИГП РАН, 2007. – С. 30-49.



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License

допомогаЗнайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter




 Інші наукові праці даної секції
СУБ`ЄКТ КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВОПОРУШЕННЯ, ПЕРЕДБАЧЕНОГО СТ. 305 КК УКРАЇНИ
30.05.2013 16:26
КРИМІНАЛЬНЕ ПРАВОПОРУШЕННЯ І КРИМІНАЛЬНИЙ ПРОСТУПОК: ДЕЯКІ ПРОБЛЕМИ ЗАПРОВАДЖЕННЯ У КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС
24.05.2013 21:26
ПРОБЛЕМИ ОХОРОНИ ТА ЗАХИСТУ ОСОБИ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ
12.06.2013 13:44
ПОШУК ЗЛОЧИНЦЯ ЗА СПОСОБОМ ВЧИНЕННЯ ЗЛОЧИНУ
11.06.2013 13:48
ПОЧАТОК КРИМІНАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ ПРО СЕКСУАЛЬНІ ВБИВСТВА
11.06.2013 13:45
ДОВІДКОВО-ДОПОМІЖНІ ОБЛІКИ ЕКСПЕРТНОЇ СЛУЖБИ МВС УКРАЇНИ
11.06.2013 13:42
ОСОБЛИВОСТІ ОГЛЯДУ МІСЦЯ ПОДІЇ ПІД ЧАС РОЗСЛІДУВАННЯ СЕРІЙНИХ УБИВСТВ
11.06.2013 13:40
ДО ПОНЯТТЯ «СЕРІЙНІСТЬ ВБИВСТВ»
11.06.2013 13:38
ОСОБЛИВОСТІ НАСТУПНОГО ЕТАПУ ДОСУДОВОГО РОЗСЛІДУВАННЯ ШАХРАЙСТВ, ВЧИНЕНИХ ПІД ВИГЛЯДОМ РЕЛІГІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
11.06.2013 13:02
ОРГАНІЗАЦІЯ І ТАКТИКА ДОСУДОВОГО РОЗСЛІДУВАННЯ ШАХРАЙСТВ, ВЧИНЕНИХ ПІД ВИГЛЯДОМ РЕЛІГІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
11.06.2013 12:56




© 2006-2024 Всі права застережені При використанні матеріалів сайту посилання на www.lex-line.com.ua обов’язкове!


Наукова спільнота - інтернет конференції
Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки
Наукові конференції
Актуальні дослідження правової та історичної науки. Юридична лінія
 Голосування 
З яких джерел Ви дізнались про нашу конференцію:

соціальні мережі;
інформування електронною поштою;
пошукові інтернет-системи (Google, Yahoo, Meta, Yandex);
інтернет-каталоги конференцій (science-community.org, konferencii.ru, vsenauki.ru, інші);
наукові підрозділи ВУЗів;
порекомендували знайомі.
з СМС повідомлення на мобільний телефон.


Результати голосувань Докладніше