:: LEX :: ЩОДО СПІВВІДНОШЕННЯ ПОНЯТТЯ СУДОВОГО ПРЕЦЕДЕНТУ ТА СУДОВОЇ ПРАКТИКИ
UA  RU  EN
 
  Головна
  Як взяти участь в науковій конференції?
  Календар конференцій
  Редакційна колегія. ГО «Наукова спільнота»
  Договір про співробітництво з Wyzsza Szkola Zarzadzania i Administracji w Opolu
  Архів

Актуальні дослідження правової та історичної науки (випуск 61)

Термін подання матеріалів

16 травня 2024

До початку конференції залишилось днів 22


  Наукові конференції
 

  Корисні правові інтернет ресурси
 

 Корисні лінки
 
Нові вимоги до публікацій результатів кандидатських та докторських дисертацій
Юридичний форум
Законодавство України
Єдиний державний реєстр судових рішень


 Лічильники


 Лінки


 Наша кнопка
www.lex-line.com.ua - Міжнародні науково-практичні інтернет-конференції за різними юридичними напрямками

ЩОДО СПІВВІДНОШЕННЯ ПОНЯТТЯ СУДОВОГО ПРЕЦЕДЕНТУ ТА СУДОВОЇ ПРАКТИКИ
 
29.09.2007 10:51
Автор: Дрішлюк Андрій Ігорович, кандидат юридичних наук, доцент, суддя Малиновського районного суду м. Одеси
[Цивільне та сімейне право. Цивільний процес. Комерційне право. Міжнародне приватне право]
Ступінь стійкості правопорядку будь-якої держави багато в чому залежить від дотримання принципу однаковості судової практики. Ігнорування судом правил, створених ним самим, ставить під сумнів законність винесених рішень, в основу яких це правило було покладено. З іншого боку, при підтвердженні судом вищої інстанції правильності прийнятого рішення або при використанні вищестоящим судом при розгляді аналогічної справи правила, створеного судом нижчої інстанції, авторитет цього правила підсилюється і воно стає зразком розв’язання таких справ у нижчестоящих судах.
В літературі не має єдиного визначення судової практики. Щодо поняття судової практики, то проблема неоднозначного тлумачення полягає в тому, що іноді під терміном „судова практика” розуміють роз'яснення вищих судів відносно застосування цивільного законодавства. Вони містяться в постановах Пленуму Верховного Суду України, Вищого Господарського (Арбітражного) суду України та приймаються на основі аналізу і узагальнення судової практики, даються в порядку судового тлумачення і є обов’язковими при вирішенні цивільних спорів у справах відповідної категорії. В інших випадках вони фактично ототожнюються[1].
Одночасно термін “судова практика” використовується для позначення багаторазового, уніфікованого розв’язання судами однієї і тієї ж категорії справ[2]. Зустрічається і вузьке розуміння судової практики, коли під судовою практикою розуміють сукупність принципових рішень вищих судових інстанцій з питань правозастосування[3], а в інших випадках вони фактично ототожнюються[4].
Слід зауважити, що в літературі пропонувалося розрізняти три види судової практики: поточна, прецедентна та керівна[5]. Поточна практика - досвід застосування законодавства, що відображається в рішеннях судів з конкретних юридичних справ. Дана форма практики є „первинною”. В ній тільки намічаються підходи до вирішення тієї чи іншої категорії юридичних справ. Це досвід, особливо коли мова йде про застосування нових правових норм, має невизначений характер, але поступово збагачується, і включає всі нові грані суспільних відношень, що підпадають під правове регулювання. Керівна практика - досвід застосування законодавства, виражений в особливих актах центральних судових органів, в яких дані практики узагальнено, „вторинна” формулюються у вигляді конкретизуючих нормативних приписів. Це - вища форма практики. Тут досвід застосування законодавства не пов'язаний безпосередньо з відправленням правосуддя з конкретної справи. Прецедентна практика – досвід застосування законодавства, виражений в рішеннях вищих судових органів з конкретних справ, причому рішеннях принципового характеру. Рішення мають принциповий характер в тому випадку, якщо поточна правозастосовча практика свідчить про неоднозначне розуміння (тлумачення) правових норм, в результаті при одних і тих же обставинах приймаються різні рішення. При цьому практика називається прецедентною, так як дає зразок тлумачення та застосування права, якому в силу авторитету вищих судових органів повинні слідувати інші суди. В зв’язку з наведеною класифікацією під джерелом права пропонувалося розглядати не поточну судову практику, а прецеденту тобто рішеннями, що приймаються вищими судовими інстанціями з принципових питань, які по-різному розв’язуються нижчестоящими судами[6].
Проте така позиція підлягає уточненню. Будь-яка судова практика (тобто сумарного результату розгляду окремих справ) на відміну від прецеденту, що створюється окремо прийнятим судовим рішенням, може включати і певну кількість принципових рішень суду. Проте про „прецедентність” судової практики йдеться тільки в аспекті, коли на підставі прецедентного рішення починають приймати аналогічні рішення, що в остаточному підсумку завершує формування певної норми, і ця сукупність окремих прецедентних рішень (бо власне кажучи, тільки перше рішення є прецедентом, інші вже є його відтворенням) розглядається як частина судової практики.
Суд, як правило, виконує правозастосувальну, інтерпретаційну функцію. Приймаючи конкретне рішення у справі, він також враховує судову практику щодо розгляду справ цієї категорії вищими судовими інстанціями, що склалася і може мати різну форму для того, щоб рішення не було скасовано при його перевірці в апеляційному або касаційному порядку. Правотворча функція у суду виникає тільки при подоланні прогалини у праві і у законодавстві. Тому ми розрізняємо прецедент правостворення і його застосування та прецедент тлумачення і правозастосування.
Традиційний підхід визнає роль судової практики, якою є сукупність рішень за окремими видами спорів, як фактора який спрямований не тільки на удосконалення норм законодавства, але й в окремих випадках усуваючи прогалини в праві і в законодавстві. Формою подолання таких прогалин стає конкретне судове рішення. В цьому випадку має місце правостворюючий прецедент (прецедент правостворення і правозастосування). Сукупність вказаних рішень створили прецедентну практику, яка в свою чергу була врахована під час кодифікацій 60-х років і знайшла відображення в цивільних кодексах більшості радянських республік у вигляді розділу щодо зобов’язань про відшкодування шкоди, заподіяної під час рятування соціалістичного майна[7]. Результатами узагальнення судової практики є створення загальних правил, що в свою чергу, формують певний тип поведінки у визначених суб’єктів – суддів, тобто як і який закон та до яких відносин вони будуть застосовувати до певних типових ситуацій. Окремі прецедентні рішення були враховані і при підготовці роз’яснень, які, на нашу думку, в більшості випадків виробляються на підставі прецедентів тлумачення і застосування, що допускається вищою судовою інстанцією[8].
В літературі слушно зазначалося, що прецедент на відміну від судової практики, тобто сумарного результату розгляду конкретних справ, створюється окремим прийнятим судовим рішенням, яке вправі приймати тільки вищі судові інстанції[9]. Проте більш точним з нашої точки зору буде виходити з того, що Рішення може бути визнано прецедентом якщо воно було прийнято судом будь-якої інстанції, усунуло прогалину, пройшло перевірку в апеляційному і касаційному порядку, опубліковано в офіційному печатному органу Верховному Суду України. Законодавче закріплення судового прецеденту в цивільному судочинстві повинно відбутися в ЦПК України з зазначенням умов його застосування. Судова практика засобом виявлення прогалин у законодавстві і праві, і є середою для формування судових прецедентів. В свою чергу прецеденти є невід’ємною частиною судової практики та однієї з її форм, яка спрямована на подолання прогалин у законодавчому регулюванні та визначають напрямки формування судової практики.
Розуміючи дискусійність внесених пропозицій, автор сподівається, що вони зможуть слугуватиме базою для наукової дискусії і підґрунтям для подальших наукових розробок у обраному напрямку.

Література:
1. Цивільне право України: Курс лекцій: У 6-ти томах Т.1. Книга 1 /За ред. Р.Б. Шишки, В.А. Койтора. – Харків.: Еспада, 2004. – С. – 57-58.
2. Харитонов Е.О., Саніахметова Н.О. Цивільне право України. – К.: Істина, 2003. – С. 42.
3. Боботов С.В. Конституционная юстиция. – М., 1994. – С. 108.
4. Цивільне право України: Курс лекцій: У 6-ти томах Т.1. Книга 1 /За ред. Р.Б. Шишки, В.А. Койтора. – Харків.: Еспада, 2004. – С. – 57-58.
5. В інших джерелах виокремлюються таки види правозастосовчої практика як 1) поточна, 2) прецедентна и 3) узагальнена. В поточному вигляді практики майбутній досвід тільки починає формуватися в вигляді деяких тенденцій правозастосування. Але вже в „прецедентному” пласті досвід правозастосування певним образом упорядковується і виходе за межу нестабільних тенденцій, при цьому він одержує ту чи іншу зовнішню стійку об’єктивізацію – Див.: Рожнов А.П. Правоприменительная практика как нетрадиционный источник росийского права. – Волгоград, 2003. – С. 11.
6. Гук П.А. Судбеный прецедент как источник права. Дисс. канд. юрид. наук: 12.00.03. – Саратов, 2002. – С. 88-89.
7. Див.: Дрішлюк А.І. Про визначення місця судового прецеденту в системі джерел цивільного права України // Університетські наукові записки. Збір. Науков. праць. № 3 (15) – С. 72-75.
8.Див.: Дрішлюк А.І. Законодавче закріплення судового прецеденту на прикладі примусового припинення права власності // Наукові записки. Серія „Право”. Вип. 6. – Острог, 2005. – С. 243-249.
9.Боботов С.В. Нормообразующая функция судебной практики / Судебная система России: Учеб. пособие. – М.: Дело, 2000. – С. 30; Гук П.А. Судебный прецедент как источник права. Дисс. канд. юрид. наук: 12.00.01. – Саратов, 2002. – С. 83.

e-mail: jurdep@rambler.ru

Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License

допомогаЗнайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter




 Інші наукові праці даної секції
ПОНЯТТЯ ЖИТЛА ТА ПРОБЛЕМИ ЙОГО ЦІЛЬОВОГО ВИКОРИСТАННЯ
30.09.2007 12:21
ПОРУШЕННЯ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВ ТА ІНТЕРЕСІВ ПРИ ЗДІЙСНЕННІ САМОЧИННОГО БУДІВНИЦТВА: АНАЛІЗ СУДОВОЇ ПРАКТИКИ
29.09.2007 12:07
РОЗГЛЯД СПРАВ ПРО ПОРУШЕННЯ В СФЕРІ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ
29.09.2007 12:06
ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВА ПРИТРИМАННЯ: ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ В СФЕРІ ТРАНСПОРТНОГО ЕКСПЕДИРУВАННЯ
29.09.2007 10:52
ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВА ОХОРОНА КОНФІДЕНЦІЙНОЇ ІНФОРМАЦІЇ ПРО ФІЗИЧНУ ОСОБУ
29.09.2007 10:46
ЗВИЧАЄВЕ ПРАВО В СИСТЕМІ СОЦІАЛЬНИХ РЕГУЛЯТОРІВ ЦИВІЛЬНИХ ВІДНОСИН
29.09.2007 09:02
НЕУСТОЙКА ЯК ГАРАНТ ЗАХИСТУ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВ
01.10.2007 20:34
ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ МОЖЛИВИХ ВИМОГ СКАРЖНИКА В СУДІ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ
01.10.2007 20:29




© 2006-2024 Всі права застережені При використанні матеріалів сайту посилання на www.lex-line.com.ua обов’язкове!


Наукова спільнота - інтернет конференції
Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки
Наукові конференції
Актуальні дослідження правової та історичної науки. Юридична лінія
 Голосування 
З яких джерел Ви дізнались про нашу конференцію:

соціальні мережі;
інформування електронною поштою;
пошукові інтернет-системи (Google, Yahoo, Meta, Yandex);
інтернет-каталоги конференцій (science-community.org, konferencii.ru, vsenauki.ru, інші);
наукові підрозділи ВУЗів;
порекомендували знайомі.
з СМС повідомлення на мобільний телефон.


Результати голосувань Докладніше