Невід’ємною складовою частиною системи законодавства України є аграрне законодавство, яке включає сукупність взаємопов’язаних і спеціалізованих елементів різних галузей законодавства (адміністративного, земельного, цивільного, трудового, фінансового тощо). Саме тісний взаємозв’язок цих елементів, їх аграрно-екологічна спеціалізація надає цій галузі відносно самостійного юридичного значення. У сучасних умовах становлення правової системи України, її реформування тісно пов’язане з вирішенням таких основних завдань, як систематизації існуючого аграрного законодавства з метою забезпечення його стабільності та усунення правових колізій.
Ця галузь законодавства, як справедливо зазначає Н.І.Титова, має ґрунтуватися на таких конституційних засадах, як: пріоритетність сільського господарства в системі всіх галузей народного господарства; державна підтримка сільського господарства; державно-правова охорона земель сільськогосподарського призначення; визнання сільськогосподарської праці як найпрестижнішої в суспільстві та забезпечення її стимулювання; державне забезпечення соціально-економічних умов життя і праці селянина; рівність усіх організаційних форм ведення сільського господарства, вільний їх вибір. Наведені принципи повинні знайти також безпосереднє відображення у змісті спеціалізованих нормативно-правових актів аграрного законодавства та стати основою для подальшого розвитку відповідної галузі права [1, С.6].
Проблеми аграрного законодавства України розглядаються багатьма юристами-аграрниками. Проте комплексних наукових досліджень сучасного аграрного законодавства як специфічної галузі законодавства — небагато. Серед авторів, які глибоко аналізують сучасне аграрне законодавство України, слід назвати В. І. Андрейцева, Ц. В. Бичкову, І. А. Дмитренка, П. Ф. Кулинича, 3. А. Павловича, В. І. Семчика, Н. І. Титову, М. В. Шульгу, В. В. Янчука та ін. [ 2, С. 197].
Незважаючи на зміни, що відбулися за роки незалежності України в аграрному секторі, а саме проведення аграрної та земельної реформи, сільське господарство все ж таки залишається галуззю національної економіки, що потребує якісної перебудови. Вкрай актуальним у зв’язку зі вступом України до Світової Організації Торгівлі є підвищення конкурентоспроможності сільського господарства, забезпечення ефективності технологічних процесів виробництва продукції та необхідного рівня її якості, зберігання та переробки.
Серед недоліків сучасного аграрного законодавства можна виділити ряд найбільш вагомих:
- аграрне законодавство складається з великої кількості нормативно-правових актів, що мають різну юридичну силу;
- значну частину законодавства складають відомчі нормативно-правові акти;
- "розкиданість" аграрно-правових норм по законодавчих і підзаконних актах, що належать до інших галузей права;
- певна частина підзаконних нормативно-правових актів містить правові норми, що суперечать актам вищої юридичної сили;
- правові норми багатьох законів є банкетними, мають декларативний характер, тому не завжди реалізовуються на практиці.
Також слід зауважити, що велика частина суспільних відносин, які виникають у сфері сільськогосподарського виробництва, довший час залишалася (і залишається) не врегульованою на законодавчому рівні. Законодавчого врегулювання потребують аграрно-трудові відносини, права селян, правове становище державних, приватних підприємств в аграрному секторі економіки, інших аграрних суб’єктів тощо. В цілому зазначені недоліки ускладнюють практику застосування норм аграрного права та знижують рівень правового забезпечення проведення реформ в аграрній сфері [3, С. 100 ].
Вдосконалюючи нормативно-правову складову регулювання діяльності окремих суб’єктів сільськогосподарського виробничого сектору, особливо важливою постає на сьогодні проблема кодифікації аграрного законодавства. Варто звернути увагу на той факт, що жоден із науковців не відкидає потреби прийняття єдиного кодифікованого акта. Проте існують кардинально протилежні погляди щодо форми, змісту, суті і назви такого документа. Так, в юридичній науці обґрунтовується точка зору щодо необхідності прийняття Аграрного кодексу України. Зокрема, В. В. Янчук визначив предмет, об'єкт правового регулювання такого кодифікованого акта тощо. В Аграрному кодексі України необхідно відобразити особливості сучасних аграрних суспільних відносин, рівноправність усіх форм власності, організаційно-правових форм і методів господарювання [ 4, С. 59 ].
Першочергове місце в Аграрному кодексі необхідно надати наступним категоріям:
* земля, мисливські угіддя та внутрішні водойми, як основні засоби виробництва та добування продуктів харчування, продовольства і сировини рослинного й тваринного походження;
* земля та інше рухоме й нерухоме майно, насамперед засоби виробництва, а також продукти продовольства та сировина, як об’єкти права власності самих суб'єктів аграрного підприємництва та як об'єкти обігу;
* земля, водні та мисливські угіддя, як об’єкт навколишнього природного середовища.
На наш погляд, необхідно акцентувати увагу на такому об’єкті правового регулювання, як робоча силі та її охорона, якість та безпека продукції. Адже саме ці елементи, є рушійною силою всього сільськогосподарського процесу в аграрному секторі. Підкреслимо, що в сучасній аграрно-правовій науці існує положення про формування інтегрованої галузі агропромислового законодавства. Ідею агропромислового законодавства як комплексної галузі, до складу якої входить як підсистема аграрне (сільськогосподарське) законодавство, висунув 3. А. Павлович. Свого часу подібну думку вже висловлювали представники радянської аграрно-правової науки. Однак суспільні відносини, що складаються в системі всіх ланок агропромислового виробництва, потребуватимуть спеціалізованого правового регулювання лише за умови безпосереднього зв'язку з процесом виробництва сільськогосподарської продукції [ 5 ].
Одним із кроків вдосконалення аграрного законодавства є проведення інкорпорації нормативно-правових актів. Різниця офіційної інкорпорації від кодифікації полягає у рівні систематизації. Якщо інкорпорація спрямована на зміну змісту правового регулювання, розвиток системи права, то інкорпорація таких функцій не виконує. Не змінюючи змісту правового регулювання, вона покликана привести у чітку систему ті нормативно-правові акти, які уже створені правотворчими органами і утвердились в правовому просторі. Вважаємо, що цією діяльністю повинне займатися Міністерство аграрної політики та продовольства України, як головний орган у системі центральних органів виконавчої влади з питань забезпечення реалізації державної аграрної політики [6, С.86 ].
Одним із головних напрямів розвитку сучасної науки аграрного права України є теоретичне обгрунтування подальшого розвитку й вдосконалення земельного та аграрного законодавства, розробка наукових засад їх кодифікації, науковий аналіз нового ЗК. З огляду на це важливою практичною проблемою є необхідність врахування наукових концепцій, висновків, положень та рекомендацій, запропонованих представниками науки аграрного права України, у правотворчій діяльності держави, зокрема під час розробки й прийняття нормативно-правових актів з питань регулювання аграрних і земельних відносин в Україні [ 5 ].
Підсумовуючи стан аграрного законодавства в Україні, варто нагадати міркування російського фахівця в галузі систематизації законодавства Т. М. Рахманіної: «Якщо проблеми систематизації залишити без уваги, то немає жодних сумнівів, що вже в найближчому майбутньому вони стануть надзвичайно гострими. Саме тому вже сьогодні поступово, крок за кроком, необхідно йти в напрямку послідовного впорядкування законодавства»[ 6, С.88 ].
На наш погляд, наразі постає необхідність кодифікації аграрного законодавства, оскільки такий прийом здатний підвищити ефективність його впливу на суспільні аграрні відносини. Кодифікація дозволить збільшити дієвість правових норм, зробити правове регулювання аграрних відносин високоякісним і стабільним. Практичними завданнями на шляху вдосконалення аграрного законодавства в Україні, є: вдосконалення понятійного апарату, орієнтація законодавства на кращі зразки зарубіжного досвіду, відповідність аграрно-правових норм принципам міжнародних договорів; інвентаризація нормативно-правових актів, з метою виявлення відсутності у них норм, які б стосувалися аграрного сектору України; також необхідно віднести важливе місце і з’ясуванню значення актів судової практики для здійснення систематизації аграрного законодавства. Однак кодифікація аграрного законодавства може бути ефективною, лише за умови проведення її на наступних принципах, таких як законність, науковість, всебічність, комплекність, безперервність і поетапність. Цей процес потребує залучення до створюваних робочих груп, провідних науковців у галузі аграрного права з метою вироблення конструктивних пропозицій щодо вирішення проблем у сфері правововї регламентації сучасних аграрних відносин.
Література:
1. Титова Н.І. Аграрне законодавство України / Титова Н.І. // Право України. - 1995. -№1. – С. 6-9.
2. Павлович 3. А. Проблеми розвитку законодавства про агропромисловий комплекс України // Аграрне законодавство України: проблеми ефективності / За ред. В. І. Семчика. - К., 1998. - С. 197-224.
3. Багай Н.О. Аграрне законодавство України: поняття, структура, проблеми розвитку / Багай Н.О. // Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України: Збірник наукових статей. – Випуск ІV. – Івано-Франківськ: Видавництво «Плай», 2000. – С. 95-104.
4. Аграрне право України: Підручник [В.З. Янчук, В.І. Андрейцев, С.Ф. Василюк та ін.]; за редакцією В.З. Янчука. – [2-е вид., перероб. та допов]. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – 720 с.
5. Аграрне право України : Підручник / За ред. О. О. Погрібного. — К.: Істина, 2004. — 448 с.
6. Духневич І. Перспективи систематизації аграрного законодавства / І.Духневич // Теорія і практика інтелектуальної власності. – 2011. - №1. – С.85 - 92.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
