:: LEX :: ПРИНЦИПИ ОПЛАТИ ПРАЦІ В АСПЕКТІ ЗАХИСТУ ПРАВА НА ОПЛАТУ ПРАЦІ
   
 
  Головна
  Як взяти участь в науковій конференції?
  Календар конференцій
  Акція! 100 грн на мобільний
  Наші збірники

Актуальні дослідження правової та історичної науки (випуск 32)

Термін подання матеріалів

13 травня 2021

До початку конференції залишилось днів 6


  Наукові конференції
 

  Корисні правові інтернет ресурси
 

 Корисні лінки
 
Нові вимоги до публікацій результатів кандидатських та докторських дисертацій
Юридичний форум
Законодавство України
Єдиний державний реєстр судових рішень


 Лічильники


 Лінки


 Наша кнопка
www.lex-line.com.ua - Міжнародні науково-практичні інтернет-конференції за різними юридичними напрямками

ПРИНЦИПИ ОПЛАТИ ПРАЦІ В АСПЕКТІ ЗАХИСТУ ПРАВА НА ОПЛАТУ ПРАЦІ
 
08.06.2014 14:27
Автор: Фартушок Тарас Богданович, суддя Господарського суду Львівської області
[Секція 6. Трудове право та право соціального забезпечення]

Наука дає кілька визначень поняття принципів права. Серед них можна виділити наступні:  це засади, на яких ґрунтується право як система норм; це вектор, який вказує на напрямок розвитку та функціонування права. Класифікувати принципи права можна за різними критеріями. За дією можна поділити на галузеві та міжгалузеві, а також на принципи, котрі охоплюють один чи більше інститутів певної галузі права. До останніх і відносяться принципи оплати праці, як принципи інституту трудового права.

Одна з умов захисту прав громадян будь-якої країни – належна оплата праці. Це рушійна сила для підвищення добробуту населення, що призводить до соціально-економічного розвитку держави. Порядок та визначальні передумови встановлення прав та обов’язків суб’єктів (сторін) оплати праці, гарантії захисту їх прав та законних інтересів визначаються принципами оплати праці.

Законодавство України виділяє такі принципи оплати праці, як принцип гарантованості оплати праці, принцип рівності оплати за однакову працю, принцип єдності та диференціації оплати праці, принцип невідворотності захисту права на оплату праці. Є ряд інших принципів оплати праці.

Варто звернути увагу на те, що принципи оплати праці не є принципами оплати заробітної плати. 

Закон України "Про оплату праці" (ст.1) говорить, що "заробітна плата –  це  винагорода,  обчислена,  як  правило,  у  грошовому  виразі,  яку  за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу".

Наукова література дає кілька десятків трактувань сутності заробітної плати, що зумовлено різними науковими поглядами дослідників. Заробітну плату потрібно розглядати з кількох позицій, а саме: з позиції підприємця і з позиції працівника; як елемент ринку праці (впливає на попит та пропозицію робочої сили); як грошове вираження  вартості  та  ціни  товару "робоча  сила"  і  частково  результативності  її функціонування" [4, с.284]; а також – як економічну категорію, що відображає стосунки роботодавця і найманого працівника [5, с.185].

Значна частина дослідників визначають заробітну плату та оплату праці як тотожні. Наприклад, В. Лукашевич вважає, що ці поняття – рівноцінні, хоча між ними існує певна відмінність: видатки на заробітну плату здійснюють  із фонду заробітної  плати,  а  інші  заохочувальні  виплати  проводять  за  рахунок  підприємства або "коштів спеціального призначення та цільових надходжень" [3, с.139]. Якщо говорити про правовий аспект, то Г.Чанишева та Н.Болотіна стверджують, що термін "оплата праці" ширший, і його цільове призначення спрямоване на організацію оплати праці, регламентацію  її окремих елементів та всієї системи правових засобів у цій сфері, тоді як поняття "заробітна плата" спрямоване на право окремого працівника отримувати грошову винагороду [1, с.81].

Згідно з проведеним аналізом, можна стверджувати, що саме на принципах оплати праці будується правова система захисту оплати праці. Розглянемо декотрі з них.

Серед найважливіших принципів оплати праці – принцип єдності та диференціації, метою якого є встановлення єдиних умов праці для всіх працівників та їх диференціація за певних обставин для певних категорій працівників. Кожен має право заробляти на своє життя, проте це право диференціюється залежно від певних об’єктивних обставин, зумовлених специфікою галузей виробництва, професійними, статевими, віковими особливостями працівників, місцезнаходженням підприємств тощо. Ці обставини потребують особливого підходу до правового забезпечення умов праці. В результаті об’єктивні обставини призводять до порушення єдиних правил, що регулюють застосування праці, і вимагають видання спеціальних норм, які пристосовують загальні правові приписи до специфічних умов праці [2, с.с.24-25].

Класифікація заробітної плати здійснюється за такими показниками: а) за якістю робочої сили (рівень кваліфікації, наявність виробничого досвіду, рівень умілості, стаж роботи тощо); б) за умовами праці (температурний режим, кліматичні, санітарно-гігієнічні умови та ін.).

Рівність оплати праці означає застосування єдиних критеріїв в оцінці праці. Такими критеріями є: складність та умови виконуваної роботи, професійно-ділові якості працівника, результати його праці та господарської діяльності підприємства, тобто кількість та якість праці. Оскільки професійно-ділові якості працівника та умови виконуваної роботи фактично є неоднаковими, то і оплата праці для того, щоб відповідати кількості та якості праці, повинна бути фактично неоднаковою. Тому диференціація оплати праці разом із єдністю оплати є економічно обґрунтованою та служить правовим принципом регулювання оплати праці.

Вищезазначені три чинники  визначають потребу у прийнятті спеціальних норм, які регламентують особливості оплати праці державних службовців, суддів, прокурорських працівників, медичних працівників, працівників освіти, жінок, неповнолітніх, інвалідів, та особливості оплати праці залежно від кваліфікації, спеціалізації, фаховості. Диференціація забезпечується, по-перше, шляхом прийняття нормативних актів на рівні законів (особливе, фундаментальне значення для визначення принципових положень регулювання відносин оплати праці має Конституція України), підзаконних у тому числі відомчих актів, по-друге, локальною нормотворчістю. За цих умов найбільш оптимальному поєднанню загального і особливого при забезпеченні єдності та диференціації правового регулювання оплати праці з використанням локальних норм  є розробка і прийняття примірних чи типових нормативних актів як основи локальної нормотворчості.

Принцип гарантованості оплати праці полягає у відповідній оплаті працівнику за виконану ним роботу. Також цей принцип передбачає гарантовану й регулярну оплату праці у наперед визначених розмірах та у певні строки. Заробітна плата працівників гарантується державним регулюванням оплати праці. З метою уникнення ухилень від оплати заробітної плати працівникам цей принцип закріплений і на законодавчому рівні. 

В широкому розумінні цей принцип передбачає і захист від порушеного права працівника на оплату праці як шляхом встановлення регуляторних механізмів, так і невідворотності поновлення порушеного права і покарання за порушення, та гарантію забезпечення такого передусім на законодавчому рівні. 

Принцип матеріальної зацікавленості забезпечує як особисту, так і колективну зацікавленість у результатах праці. Він стимулює боротьбу за підвищення продуктивності праці, економію засобів і коштів, сприяє підвищенню кваліфікації. При цьому більш кваліфікована, відповідальна, складна і важка праця повинні оплачуватись за підвищеними розцінками.

Принцип плановості оплати праці випливає з необхідності планування рівня заробітної плати, фонду оплати, строків і періодичності виплати заробітної плати. Підприємствами визначаються у плановому порядку розмір  фонду заробітної плати за сталими нормативами, а також плановим обсягом виробництва продукції: збільшення фонду заробітної плати нерозривно пов’язаний з рівнем виконання плану виробництва продукції, надання послуг. Принцип плановості в організації оплати праці орієнтує підприємства на збільшення виробництва продукції без залучення зайвої робочої сили. За умови дотримання цього принципу є змога регулювати нагромадження та споживання як на окремому підприємстві, так і в межах країни в цілому.

Ще один принцип організації оплати праці - принцип раціонального співвідношення темпів зростання продуктивності праці та її оплати. Цей принцип полягає у підвищенні оплати праці за рахунок забезпечення провідними темпами зростання продуктивності праці.

Відомо, що члени суспільства не можуть споживати більше, ніж вони виробляють. Дотримання цього принципу забезпечує розширене відтворення виробництва на підприємствах, створює нормальне співвідношення між споживанням і нагромадженням. Зростання заробітної плати можливе за умови систематичного розширеного відтворення виробництва, тобто неухильного зростання валового внутрішнього продукту. Досягти цього можна лише за умови підвищення продуктивності індивідуальної та суспільної праці, однак це зростання має випереджати зростання заробітної плати. Якщо ж остання зростатиме швидше, ніж продуктивність праці, то це призведе до скорочення фонду нагромадження та росту споживання і, відповідно, до гальмування темпів відтворення. Оскільки тоді з валового внутрішнього продукту насамперед треба буде компенсувати витрачені засоби виробництва, виділити додаткову частину для розширення виробництва, а також створити страховий фонд. Без дотримання цих складових неможливе нормальне продуктивне виробництво, а відтак, належне забезпечення та гарантування прав на оплату праці.

Один із важливих принципів оплати праці – вирівнювання рівня оплати та скорочення різниці в доходах між високо- і малооплачуваними категоріями працівників. Така різниця зумовлена не лише неоднаковими рівнями продуктивності праці та доходів на окремих підприємствах, різними рівнями кваліфікації працівників, а й загальним станом розвитку економіки країни.  Принцип передбачає державне визначення мінімальної заробітної плати з урахуванням вартісної величини мінімального споживчого бюджету з поступовим зближенням рівнів цих показників по мірі стабілізації й розвитку економіки країни. Згідно з Законом України "Про оплату праці" мінімальна заробітна плата встановлюється у розмірі, не нижчому за вартісну величину межі малозабезпеченості в розрахунку на працездатну особу. Проте, скорочення різниці в доходах повинно відбуватись виключно за рахунок підвищення рівня забезпечення мінімальної заробітної плати, оскільки зниження чи навіть нормативне обмеження рівня максимальної заробітної плати суперечить принципу матеріальної зацікавленості, негативно впливає на мотивацію праці працівника, та порушує, на думку автора, права працівника на оплату праці в широкому розумінні (під порушенням взято і обмеження права на отримання співрозмірної винагороди за працю).       

Принцип простоти й доступності оплати праці полягає у розробці, оприлюдненні та впровадженні у виробництво таких систем, форм оплати праці, які були б зрозумілими і прийнятними для більшості безпосередніх учасників виробничого процесу. Вони мають розкривати зв'язок між продуктивністю праці і заробітною платою. 

Варто зазначити, що вищезазначені принципи оплати праці дають нам можливість побудови правильної системи захисту прав працівників на оплату праці, яка буде мати чітке внутрішнє співвідношення та гарантувати дієвість захисту як шляхом забезпечення права, так і захисту від порушення.   

Закріплення та виконання цих принципів надасть нам можливість вирішити одну із найбільш актуальних проблем, а саме – низький рівень життя людей. Якщо працівники матимуть належний захист оплати праці, відповідний рівень заробітної плати, то зростатиме добробут населення, а разом з цим і економічний рівень нашої держави. Принципи оплати праці – це координати того шляху, яким повинна рухатись країна, котра прагне не лише «де юре» закріплення статусу правової держави, а й «де факто».




Література:

1. Болотіна Н.Б. Трудове право України : підручник / Н.Б. Болотіна, Г.І. Чанишева. – К. :  Знання, КОО, 2000. – 564 с.

2. Караваев Я.А., Гуляев Г.И. Основные принципы советского трудового права/ Я.А. Караваев, Г.И. Гуляев. - М.: ВЮЗИ, 1957. - С.24-25.

3. Лукашевич В.М. Економіка  праці  та  соціально-трудові  відносини :  навч.  посібн. /  В.М. Лукашевич. – Львів :  Новий світ. – 2004. – 248 с. 

4. Мочерний С. Економічна  енциклопедія. – У 3-х  т. – Т. 1 / ред.кол.: С.В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К. : Академія, 2000. – 864 с.

5. Тимош І.М. Економіка праці : навч. посібн. / І.М. Тимош. – Тернопіль:  Астон, 2001. – 347 с.



допомогаЗнайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter




© 2006-2021 Всі права застережені При використанні матеріалів сайту посилання на www.lex-line.com.ua обов’язкове!


 Голосування 
З яких джерел Ви дізнались про нашу конференцію:

соціальні мережі;
інформування електронною поштою;
пошукові інтернет-системи (Google, Yahoo, Meta, Yandex);
інтернет-каталоги конференцій (science-community.org, konferencii.ru, vsenauki.ru, інші);
наукові підрозділи ВУЗів;
порекомендували знайомі.
з СМС повідомлення на мобільний телефон.


Результати голосувань Докладніше