Право на свободу та особисту недоторканність є одним із основних прав особи, яке гарантується ст. 29 Конституції України. Зміст цієї засади виявляється у кримінальному провадженні через наступні положення ст. 12 КПК України :
– під час кримінального провадження ніхто не може триматися під вартою, бути затриманим або обмеженим у здійсненні права на вільне пересування в інший спосіб через підозру або обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення інакше як на підставах та в порядку, передбачених цим Кодексом;
– кожен, кого затримано через підозру або обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення або інакше позбавлено свободи, повинен бути в найкоротший строк доставлений до слідчого судді для вирішення питання про законність та обгрунтованість його затримання, іншого позбавлення свободи та подальшого тримання. Затримана особа негайно звільняється, якщо протягом сімдесяти двох годин з моменту затримання їй не вручено вмотивованого судового рішення про тримання під вартою;
– про затримання особи, взяття її під варту або обмеження в праві на вільне пересування в інший спосіб, а також про її місце перебування має бути негайно повідомлено її близьких родичів, членів сім’ї чи інших осіб за вибором цієї особи в порядку, передбаченому цим Кодексом;
– кожен, хто понад строк, передбачений цим Кодексом, тримається під вартою або позбавлений свободи в інший спосіб, має бути негайно звільнений;
– затримання особи, взяття її під варту або обмеження в праві на вільне пересування в інший спосіб під час кримінального провадження, здійснене за відсутності підстав або з порушенням порядку, передбаченого цим Кодексом, тягне за собою відповідальність, установлену законом.
Основними формами обмеження права на свободу та особисту недоторканність у кримінальному провадженні є затримання особи за підозрою у вчиненні злочину та тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою.
Затримання особи є тимчасовим запобіжним заходом, яке передбачає позбавлення особи свободи на строк не більше 72 годин. Відповідно до ст. 209 КПК України особа є затриманою з моменту, коли вона силою або через підкорення наказу змушена залишатися поряд з уповноваженою службовою особою чи в приміщенні, нею визначеному. Уповноважена службова особа має право без ухвали слідчого судді, суду затримати особу, підозрювану у вчиненні злочину, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі, лише у випадках : 1) якщо цю особу застали під час вчинення злочину або замаху на його вчинення; 2) якщо безпосередньо після вчинення злочину очевидець, в тому числі потерпілий, або сукупність очевидних ознак на тілі, одязі чи місці події вказують на те, що саме ця особа щойно вчинила злочин (ч. 1 ст. 208 КПК України).
Згідно з ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м’яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу. Метою його застосування є запобігання спробам : 1) переховуватися від органів досудового розслідування або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
КПК України містить низку норм, які пов’язані із запобіганням незаконному триманню особи під вартою : – затримана без ухвали слідчого судді, суду особа не пізніше шістдесяти годин з моменту затримання повинна бути звільнена або доставлена до суду для розгляду клопотання про обрання стосовно неї запобіжного заходу (ч. 2 ст. 211); – у разі якщо особі не вручено повідомлення про підозру після двадцяти чотирьох годин з моменту затримання, така особа підлягає негайному звільненню (ч. 3 ст. 278); – якщо після затримання підозрюваного, обвинуваченого з’ясується, що він був затриманий на підставі ухвали про дозвіл на затримання, яка відкликана прокурором, підозрюваний, обвинувачений має бути негайно звільнений уповноваженою особою, під вартою якої він тримається, якщо немає інших законних підстав для його подальшого затримання (ч. 7 ст. 191); – у разі постановлення слідчим суддею, судом ухвали про відмову у продовженні строку тримання під вартою, про скасування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або його зміну на інший запобіжний захід, про звільнення особи з-під варти у випадку, передбаченому ч. 3 ст. 206 цього Кодексу, або у випадку закінчення строку дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою підозрюваний, обвинувачений повинен бути негайно звільнений, якщо в уповноваженої службової особи місця ув’язнення, під вартою в якому він перебуває, відсутнє інше судове рішення, що набрало законної сили і прямо передбачає тримання цього підозрюваного, обвинуваченого під вартою (ч. 5 ст. 202); – якщо обвинувачений тримається під вартою, суд звільняє його з-під варти в залі судового засідання у разі виправдання; звільнення від відбування покарання; засудження до покарання, не пов’язаного з позбавленням волі; ухвалення обвинувального вироку без призначення покарання (ч. 1 ст. 377).
Особливої уваги заслуговують повноваження слідчого судді щодо недопущення незаконного тримання особи під вартою або позбавлення її свободи, які визначені у ч.ч. 2, 3, 5 ст. 206 КПК України.
Якщо слідчий суддя отримує з будь-яких джерел відомості, які створюють обґрунтовану підозру, що в межах територіальної юрисдикції суду знаходиться особа, позбавлена свободи за відсутності судового рішення, яке набрало законної сили, або не звільнена з-під варти після внесення застави в установленому КПК України порядку, він зобов’язаний постановити ухвалу, якою має зобов’язати будь-який орган державної влади чи службову особу, під вартою яких тримається особа, негайно доставити цю особу до слідчого судді для з’ясування підстав позбавлення свободи.
Слідчий суддя зобов’язаний звільнити позбавлену свободи особу, якщо орган державної влади чи службова особа, під вартою яких тримається особа, не надасть судове рішення, яке набрало законної сили, або не доведе наявність інших правових підстав для позбавлення особи свободи. Якщо до доставлення такої особи до слідчого судді слідчий звернеться з клопотанням про застосування запобіжного заходу, слідчий суддя зобов’язаний забезпечити проведення у найкоротший строк розгляду цього клопотання.
Незалежно від наявності клопотання слідчого, слідчий суддя зобов’язаний звільнити особу, якщо орган державної влади чи службова особа, під вартою яких трималася ця особа, не доведе : 1) існування передбачених законом підстав для затримання особи без ухвали слідчого судді; 2) не перевищення граничного строку тримання під вартою; 3) відсутність зволікання у доставленні особи до суду.
Потрібно звернути увагу на те, що у КПК України не йдеться про повноваження слідчого судді розглядати скарги підозрюваних на рішення уповноважених службових осіб про їх затримання. Така регламентація не відповідає ч. 5 ст. 29 Конституції України, згідно з якою кожний затриманий має право у будь-який час оскаржити в суді своє затримання. На наш погляд, ч. 1 ст. 303 КПК України потрібно доповнити положенням, що під час проведення досудового розслідування затриманий може оскаржити до слідчого судді рішення уповноваженої службової особи про його затримання за підозрою у вчиненні злочину.
Затримання чи застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є законними тільки в тих випадках, якщо вони здійснені згідно з вимогами ст.ст. 183-213 КПК України. Недотримання таких вимог тягне за собою відповідальність, встановлену кримінальним та цивільним законодавством.
Так, ст. 371 КК України встановлена кримінальна відповідальність за завідомо незаконні затримання, привід, арешт або тримання під вартою.
Про цивільно-правову відповідальність йдеться у тому випадку, якщо особа була незаконно затримана, до неї незаконно застосовувався запобіжний захід. Цій особі за рахунок державного бюджету у повному обсязі має бути відшкодована заподіяна майнова та моральна шкода. Дане питання регулюється ст. 1176 Цивільного кодексу України та Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
