Розгляд питань юридичного забезпечення технічного регулювання набуло актуальності у зв’язку з підписання Угоди про асоціацію України з Європейським Союзом та необхідністю адаптації законодавства України до європейського в цій сфері діяльності.
Окремі теоретичні питання правового забезпечення технічного регулювання досліджувалися у працях таких науковців, як Апанасенко К., Волков В., Гамбург І., Гінзбург М., Єршова С. , Кузьміна М. , Московська Н., Овчаренко Р., Сакоян Д., Усенко О.
Метою цієї статті є аналіз і дослідження правового регулювання технічних регламентів в Україні та формулювання теоретичних положень і практичних висновків, спрямованих на розвиток, вдосконалення юридичного забезпечення технічного регулювання в Україні.
Відповідно до Закону України від 1 грудня 2005 року «Про стандарти, технічні регламенти та процедури оцінки відповідності», технічне регулювання – це правове регулювання відносин у сфері встановлення, застосування та виконання обов’язкових вимог до продукції або пов’язаних з нею процесів, систем і послуг, персоналу та органів, а також перевірка їх дотримання шляхом оцінки відповідності та/або ринкового нагляду. Поняття технічне регулювання включає в себе правове регулювання в трьох сферах: технічного законодавства, стандартизації, оцінки відповідності.
Головною метою технічного регулювання є прийняття технічних регламентів, які спрямовані на захист життя і здоров’я громадян, майна фізичних і юридичних осіб, державного чи муніципального майна; охорони навколишнього середовища, життя чи здоров’я тварин і рослин; запобігання діянням, що вводять в оману споживачів.
Модель технічного регулювання, що запозичила Україна в ЄС, базується на принципах «Нового підходу до технічної гармонізації і стандартизації», прийнятого Радою Європи 7 травня 1985 року і має два рівні.
Перший рівень – це технічні регламенти, в яких сформульовані обов’язкові вимоги, що забезпечують безпеку продукції. До таких вимог належать характеристики продукції або пов'язані з нею процеси чи способи виробництва, а також вимоги до послуг, включаючи відповідні положення, дотримання яких є обов'язковим. В технічних регламентах закріплюються тільки суттєві вимоги до продукції. Міжнародний стандарт ІСО 2:2004 зазначає, що технічний регламент вміщує технічні вимоги або безпосередньо, або шляхом посилання на стандарт, технічні умови чи звід правил, чи шляхом включення в себе змісту цих документів. Закон «Про стандарти, технічні регламенти та процедури оцінки відповідності» визначає технічний регламент як закон України або нормативно-правовий акт, прийнятий Кабінетом Міністрів України, у якому визначено характеристики продукції або пов'язані з нею процеси чи способи виробництва, а також вимоги до послуг, включаючи відповідні положення, дотримання яких є обов’язковим.
Другий рівень – це стандарти, які вміщують вимоги добровільного застосування. Технічні регламенти відрізняються від стандартів, у першу чергу, тим, що включають лише набір основних визначених вимог, що належать до безпеки продукції. Конкретність вимог державних стандартів, при розвитку нових продуктів і нових технологій, раніше відігравала регресивну роль так, як виробник зобов’язаний був забезпечити належну якість нового товару відповідно до вимог стандарту. Кожен вид продукції підлягав регулюванню великою кількістю державних стандартів. Новий Закон України «Про стандартизацію» від 5 червня 2014 року покладено в основу створення нової національної системи стандартизації, яка відповідає сучасним вимогам технічного регулювання. Призначенням якого є об’єднання всіх цих вимог в загальному вигляді в технічних регламентах.
Зміни, що закріплені в новому Законі «Про стандартизацію» полягають у тому, що конкретні показники, яких зобов’язаний досягти виробник для виконання вимог технічних регламентів, включаються в добровільні стандарти. Сфера стандартизації – добровільна сфера, що передбачає виготовлення продукції найкращої якості, найкращим способом. Виробник самостійно вирішує питання використання стандартів, пам’ятаючи про жорстку конкуренцію на ринку. В той же час, метою стандартизації є сприяння виконанню технічних регламентів. Такий підхід дає можливість більш ефективно розробляти та впроваджувати технічні регламенти, опираючись на існуючі стандарти.
Проведений аналіз адаптації технічного регулювання в Україні дозволяє зробити деякі висновки. Конкретні технічні вимоги до якості та безпечності продукції змінюються достатньо часто. Змінювати технічні вимоги в законах або урядових постановах, у формі яких приймаються технічні регламенти, складний процес. Це більш раціонально робити у стандартах, що підтверджує правильність обрання дворівневої моделі технічного регулювання. Технічні регламенти є новим різновидом нормативних документів, що мають особливу правову природу та приймаються з метою розмежування законодавчо регульованої (обов’язковість виконання вимог) та нерегульованої (добровільність дотримання вимог) сфери використання нормативних документів.
Література:
1. Апанасенко К. І. Нормативно-правова база технічного регулювання у сфері госпадарювання: питання класифікації [Текст] / К. І. Апанасенко // Вісник господарського судочинства. - 2010. - № 4. - С. 119-125.
2. Гамбург І. А. Зміст технічного регулювання господарської діяльності: теоретичні та правові аспекти [Текст] / І. А. Гамбург // Економіка та право. - 2012. - № 2. – С. 31-33.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
