КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВО ГРОМАДЯН НА ОСКАРЖЕННЯ ЯК ОДИН ІЗ НАЙВАЖЛИВІШИХ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИХ СПОСОБІВ ЗАХИСТУ ПРАВ І СВОБОД ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА
01.10.2007 20:21
Автор: Панова Ірина Вікторівна, кандидат юридичних наук, доцент кафедри адміністративного права, Навчально-науковий інститут права, економіки та соціології Харківського національного університету внутрішніх справ
[Адміністративне право. Митне та податкове право]
Реальна можливість здійснення та захисту основних прав людини окремою особою забезпечується, насамперед, юридичними механізмами держави. Забезпечення прав і свобод людини – це створення умов, необхідних для здійснення прав людини, та напрямки державної діяльності – забезпечення реалізації прав людини, охорона та захист прав і свобод людини. Саме держава зобов’язана забезпечити кожну людину ефективними способами правового захисту.
Тож, правові способи захисту прав та свобод людини і громадянина займають значне місце у правовому полі держави. В широкому розумінні їх можна розглядати як складову частину правової системи, яка відповідним чином визначає "... зміст і спрямованість діяльності держави" [1, c. 65]. Завдяки способам захисту конституційні права та свободи громадян стають реальними. Як слушно зазначає Ю.С.Шемшученко, проголошення прав та свобод є важливою, але не єдиною ознакою правопорядку. Необхідно також створити умови для реалізації відповідних прав [2, c. 401].
Під способом захисту розуміють сукупність ознак правового характеру, що відображають сутність порушеного права і особливості процесу його відновлення, а також вид юридичної відповідальності, що застосовується до правопорушника.
Визначення сутності способів захисту прав та свобод людини і громадянина сьогодні можна назвати пріоритетним напрямком правотворчої та правозастосовчої діяльності державних органів. Це обумовлено охоронною функцією права, спрямованою на те, щоб максимально зменшити кількість негативних явищ у сфері суспільних відносин, в першу чергу між громадянами і державними органами та їх посадовими особами. У зв'язку з цим саме для норм адміністративного права важливого значення набуває проблема дослідження заходів щодо зміцнення законності і демократії.
Адміністративно-правові способи захисту прав та свобод людини і громадянина за змістом та об'ємом охоплюють суспільні відносини в різних сферах життєдіяльності держави. Особливістю їх є те, що вони виникають у процесі виконавчо-розпорядчої діяльності органів держави. Оскільки значна частина суб'єктивних прав громадян реалізується в процесі виконавчо-розпорядчої діяльності різних органів (посадових осіб), це означає, що адміністративно-правові способи є необхідним інструментом захисту прав і свобод громадян саме у цій сфері.
Конституційне право громадян на оскарження є одним із найважливіших адміністративно-правових способів захисту прав і свобод людини і громадянина. Ст.55 Конституції України встановлює: "Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб". Такий зміст конституційної норми означає, що громадянин має можливість оскаржити будь-яку дію вказаних суб’єктів.
Право громадян на оскарження є суб'єктивним правом. Воно реалізується особою з метою задоволення особистих, суб'єктивних інтересів, або з метою захисту інтересів інших осіб, а також суспільних інтересів. За своєю структурою суб'єктивне право може складатися із повноважень трьох основних видів: а) права вимагати; б) права на позитивні дії; в) домагання [3, c. 118].
Зміст права вимоги полягає в можливості вимагати виконання або дотримання юридичних обов'язків. За своїм юридичним значенням воно поширюється на чужі дії. Зміст права на позитивні дії полягає в можливості здійснювати юридично значимі активні дії. На відміну від права вимагати дане право становить собою право не на чужі дії, а на свої, на таку дозволену поведінку, яка перш за все стосується уповноваженого: життєвий інтерес задовольняється за допомогою його активних.
Конституційна можливість оскарження конкретизована в діючому законодавстві стосовно багатьох життєвих ситуацій, але така можливість не зменшує для громадян України права на оскарження, встановленого Конституцією. Саме завдяки такій конкретизації підтверджується її значимість і цінність для громадян. У зв'язку з цим особливого значення набуває Закон України від 2 жовтня 1996 року "Про звернення громадян", він конкретизує правову можливість громадян на оскарження до суду дій (бездіяльності) та рішень органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових осіб, здійснених з порушенням закону. Цей закон наповнив соціальну гарантованість юридичною.
Юридична гарантованість права на оскарження не буде набувати практичного змісту, якщо дане право не буде гарантовано обов'язками протилежної сторони. Будь-яке суб'єктивне право є таким тоді, коли забезпечується обов'язками від іншої сторони. В суб'єктивному праві відображається не будь-яка, а тільки можливість гарантована державою.
Якщо право громадян на оскарження є засобом усунення недоліків в роботі установ, їх посадових осіб, то правильний, системний аналіз скарг, які поступають в ці органи, дозволить виявити характер і причини недоліків. Їх послідовне усунення дозволить зменшити кількість скарг, що надходять до відповідних органів. При цьому важливо не допустити розриву між бажанням скоротити кількість скарг громадян і правильним вибором засобів досягнення цієї мети. Наприклад, замість кваліфікованого аналізу скарг і відповідних висновків, удосконалювати критерії їх статистичного обліку, а саме, ті скарги, які раніше враховувалися як обґрунтовані, за якимись новими критеріями розглядати як необґрунтовані.
Конституційне право громадян на оскарження, забезпечуючи особистий інтерес окремої особи із захисту порушеного права чи законного інтересу, забезпечує безпосередню участь громадян в управлінській сфері. Кожна реалізована скарга громадянина - це не тільки захист порушеного права і законного інтересу, але одночасно і виправлення недоліків, попередження порушень законності, реальний факт врахування точки зору окремої особи, його участі в управлінській діяльності підприємств, установ, організацій. Необхідно сказати, що участь громадян в управлінській сфері через оскарження носить специфічний характер. Право на оскарження виникає у громадянина як реакція на протиправні дії, що посягають на його права і законні інтереси. Отже, воно реалізується у правоохоронних відносинах. За допомогою цих відносин анулюються негативні, протиправні явища в роботі органів, підприємств, установ організацій і посадових осіб. В цьому розумінні право громадян на оскарження і є адміністративно-правовим способом захисту прав і свобод людини і громадянина.
Виходячи із вищесказаного, право на оскарження громадян можна визначити як забезпечене адміністративно-правовими нормами право на звернення з метою захисту прав і законних інтересів, а також виразом соціальної свободи і втіленням міжнародних стандартів у сфері прав людини і громадянина.
Література:
1. Бородін М. Конституційне право громадян на звернення до суду за захистом своїх прав // Право України. – 2000. – № 8. – С.65-66.
2. Академічна юридична думка / НАН України. Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького; Уклад.: І.Б. Усенко, Т.І. Бондарчук; Ред. Ю.С. Шемшученко – К., 1998. – 503с.
3. Алексеев С.С. Материалистическая диалектика или научная система. – М., 1983. – 252с.
4. Конституція України: Основний Закон України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 30. - Ст. 141.
5. Про звернення громадян: Закон України від 12.10.96 // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - №47. - Ст.256.
e-mail: iv_b@ukr.net
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
