Загальновідомо, що ще в 2007 р. було започатковано переговорний процес між Україною та ЄС щодо Нової посиленої угоди (НПУ) на зміну Угоди про партнерство і співробітництво (УПС). Позиція української сторони полягала в тому, щоб нова Угода не стала лише посиленою УПС, а надала можливість Україні зробити перехід від партнерства і співробітництва з ЄС до відносин політичної асоціації та економічної інтеграції.За пропозицією ЄС було уточнено назву Угоди, і за згодою України вона отримала остаточну офіційну назву – «Угода про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони» (далі Угода про асоціацію або Угода). Підписання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС відбулося в два етапи: під час позачергового саміту Україна – ЄС 21 березня 2014 року у Брюсселі відбулося підписання політичної частини Угоди;27 червня 2014 р. в ході засідання Ради ЄС була підписана економічна частина Угоди. 16 вересня 2014 р. ВРУ України та Європейський Парламент синхронно ратифікували Угоду про асоціацію. Угода про асоціацію набере чинності в перший день другого місяця після її ратифікації всіма Сторонами Угоди, тобто після отримання депозитарієм (Генеральним Секретаріатом Ради Європейського Союзу) останньої ратифікаційної грамоти. Варто зазначити,що відповідно до ст. 486 Угоди з 1 листопада 2014 р. введено в дію тимчасове застосування Угоди про асоціацію.
За своєю юридичною природою Угода про асоціацію є двостороннім міжнародним публічним договором, який визначає режим міжнародного співробітництва між Україною та ЄС і його 28-мадержавами-членами з широкого кола питань, передусім економічних та торговельних, проте не оминули також питання політики, міжнародної безпеки, юстиції, верховенства права, поваги до прав людини і основоположних свобод тощо. Угода про асоціацію створює якісно новий, поглиблений формат відносин між Україною та ЄС, це є унікальний двосторонній документ, який виходить далеко за рамки подібних угод укладених ЄС свого часу з країнами Центральної та Східної Європи[1].
Власне кажучи, що Угода про асоціацію не встановлює жодних юридичних зобов’язань для сторін щодо набуття членства Україною в ЄС. Більш того, установчі договори ЄС взагалі не передбачають можливості надання статусу «асоційованого члена», жодна країна сьогодні не може називати себе асоційованим членом ЄС. Вислови на зразок «асоційована держава» не мають під собою правового підґрунтя. Варто звернути увагу, що в ЗМІ та законодавчих актах України вкрай некоректно і безпідставно використовується поняття «асоційоване членство в ЄС».Без сумніву, угода між Україною та ЄС є новаторською у практиці ЄС, з огляду на глибину наближення інституційного середовища і юридичного зобов’язання щодо європейської модернізації України. По суті, Угода про асоціацію є найбільш далекоглядною, яку ЄС коли небудь укладав третьою країною.
Принагідно зазначимо, що Україна не набуватиме жодних додаткових прав на участь у роботі інститутів ЄС, а координація дій сторін Угоди щодо її реалізації відбуватиметься через спеціально створені для цього сторонами інститути. Угода про асоціацію впроваджує розгалужену інституційну структуру, покликану забезпечити виконання її положень, це насамперед: Саміт сторін Угоди, Рада асоціації, Комітет асоціації, Парламентський комітет асоціації та Платформа громадського суспільства[6].
Саміт сторін Угоди – найвищий політичний орган, що запроваджує політичну координацію України та ЄС на вищому рівні. Власне, це типовий форум для політичного діалогу між Сторонами Угоди. Відповідно до п. 1 ст. 460 угоди «зустрічі в рамках самітів проводяться, як правило, один раз на рік». Під час проведення самітів здійснюється загальний нагляд за виконанням Угоди, відбувається обговорення будь-яких двосторонніх чи міжнародних питань, що становлять взаємний інтерес [6]. Необхідно зазначити, що чітко встановленого переліку повноважень саміту Угодою не передбачається.
З метою контролю і моніторингу, застосування і виконання Угоди та періодичного перегляду функціонування Угоди у світлі її цілей передбачено створення Ради асоціації згідно ст. 461-463 Розділу VII «Інституційні, загальні та прикінцеві положення».Згідно з положеннями Угоди Рада асоціації складається з членів Уряду України, з одного боку, та членів Ради Європейського Союзу, Європейської Комісії – з іншого, яка збиратиметься щонайменше один раз на рік та за необхідності, на рівні міністрів відповідно з тих питань, що будуть розглядатися, проте кількісний склад чітко Угодою не визначено. Відповідно до ст. 461 Угоди «за взаємною згодою засідання Ради асоціації проводяться у будь якому необхідному складі», але в Угоді також не зазначено яким чином має досягатися ця «взаємна згода» [3]. Практика відносин ЄС з іншими третіми країнами з аналогічних угод свідчить, що зазначений орган формується на паритетних засадах, що дозволяє забезпечити захист інтересів обох сторін. Тоді постає питання, чому б такого роду звичаєву норму прямо не закріпити в Угоді про асоціацію і надати їй юридичної сили?
Головування в Раді асоціації здійснюється по черзі представником України і представником ЄС. Угодою передбачається можливість участі в роботі Ради асоціації інших органів у якості спостерігачів, якщо це необхідно. У відповідності зі ст. 463 Угоди передбачено, що «Рада асоціації буде форумом для обміну інформацією про законодавчі акти України та ЄС, чинні та ті, що перебувають на стадії підготовки, а також про заходи з їхнього виконання, застосування та дотримання». Рада асоціації може актуалізувати або вносити поправки до Додатків І–ХLIIІ Угоди, враховуючи розвиток права ЄС і стандартів, що застосовуються.
Відповідно п. 1 ст. 463 Угоди встановлено, що «для досягнення цілей цієї Угоди Рада асоціації має повноваження приймати рішення в рамках сфери дії цієї Угоди у випадках, передбачених нею».Більш того, Рада асоціації як контрольний орган за дотриманням положень Угоди уповноважена діяти виключно в межах контролю за виконанням Сторонами своїх зобов’язань. Найважливішим є те, що такі рішення будуть обов’язковими для Сторін, які вживають необхідних заходів, для виконання прийнятих рішень. Рада асоціації готує свої рішення, а також надає рекомендації за згодою Сторін, після здійснення всіх необхідних внутрішніх процедур, зважаючи на те, що в Угоді немає жодних вказівок щодо процедур прийняття ані рішень, ані рекомендаційних актів. Процедурні положення про механізм прийняття згідно з ст. 462 Угоди повинні визначатися у власному регламенті Ради асоціації, який буде прийнято лише після введення в дію Угоди про асоціацію[5]. Зазначені аргументи вказують на те, що діяльність Ради асоціації подібна до діяльності інших контрольних органів за дотриманням положень міжнародних договорів.
Власне, Угода про асоціацію досить загально визначає правовий статус та аспекти діяльності Ради асоціації, аргументуючи це тим, що всі основні питання функціонування цього інституту будуть визначені в регламенті, який має прийняти сама Рада асоціації, проте не зайвим було б встановити певні уточнення одразу, аби потім не виникало зайвих проблем та непорозумінь, враховуючи той факт, що Рада асоціації наділена вищими юридичними повноваженнями, а отже є стрижнем інституційної системи Угоди.
Раді Асоціації у виконанні нею своїх обов’язків допомагає Комітет асоціації згідно ст. 464. який утворюють представники Уряду Україниі представники членів Ради Європейського Союзу і Європейської Комісії, головним чином на рівні вищих посадових осіб. Головування в Комітеті асоціації здійснюється по черзі представником України і представником ЄС. Головним призначення цього органу є відповідальність за підготовку засідань Ради асоціації. Важливо, що ст. 465 визначено «Рада асоціації може делегувати Комітету асоціації будь-яке зі своїх повноважень, у тому числі повноваження приймати обов’язкові для виконання рішення», так само як і рішення Ради асоціації, рішення Комітету асоціації будуть обов’язковими для Сторін Угоди.В силу цього, Комітет асоціації не є самостійним інститутом, він прямо залежить від діяльності Ради асоціації, він підзвітний і підпорядковується їй [1].
Комітету асоціації покликані допомагати спеціально створені підкомітети, які звітують йому про свою діяльність, а також інформують про дату і порядок денний свої засідань. Більш того, відповідно до ст. 466 Рада асоціації уповноважена створювати інші спеціальні комітети або органи у конкретних сферах. Їх утворюватимуть представники Уряду України та ЄС, як правило, це мають бути експертів з тих чи інших питань.
Передбачено також створення Парламентського комітету асоціації, що утворюватимуть члени Верховної Ради України, з одного боку, та члени Європейського Парламенту – з іншого, який може надавати рекомендації Раді асоціації у відповідності зі ст. 467 Угоди. Парламентський комітет асоціації може надсилати запити до Ради асоціація щодо інформації стосовно виконання Угоди, а та в свою чергу зобов’язана надати таку інформацію [5]. Особливістю Парламентського комітету асоціації є те, що він сам приймає рішення про регулярність проведення своїх засідань та має бути проінформований про всі рішення та рекомендації, які приймаються Радою асоціації.
Викликає інтерес, що з метою залучення до реалізації Угоди громадянського суспільства передбачається створення Платформи громадянського суспільства. Відповідно до ст. 469 встановлено «Вона складається з представників громадянського суспільства України, з однієї сторони, і членів Європейського економічного і соціального комітету (ЄЕСК), з іншої сторони, як форум для проведення ними засідань та обміну думками». При цьому, це положення є новітнім демократичним підходом для подібних угод, які вже були укладені ЄС, що створює передумови залучення громадянського суспільства до усього спектру відносин між Україною та ЄС. Перше, що впадає в око при роботі з Угодою, це схожість порядку роботи, повноважень та механізму функціонування Платформи громадянського суспільства на аналогічні положення щодо Парламентського комітету асоціації, лише з тією відмінністю, що до нього входять члени Верховної Ради України та члени Європейського Парламенту. За таких обставин, Платформа громадянського суспільства самостійно встановлює власний регламент, сама приймає рішення про регулярність засідань, надає рекомендації Раді асоціації, так само як і Парламентський комітету асоціації.
Очевидно, що загрози щодо обмежень повноважень Уряду України у здійсненні зовнішньоекономічної торговельної політики органи, створення яких передбачається Угодою про асоціацію, не несуть. Більш того, розділ «Інституційні, загальні та прикінцеві положення» є стандартною частиною угод, що укладаються ЄС з третіми країнами.
У висновку зазначимо, що Угода про асоціацію є як метою євроінтеграційної політики України, так і чи не найголовнішим інструментом впливу ЄС на Україну. Більшість науковців вважають цю Угоду історичним шансом для України стати на шлях демократичного європейського суспільства.
Література:
1.Вишнякова О.К. Право Європейського союзу: підручник. – Одесса: Фенікс, 2013. – 833 с. [93-101]
2. Можливості і застереження щодо наслідків уведення в дію положень угоди про асоціацію між ЄС та Україною: наук. доп. [Дейнеко Л. В. та ін.]; за ред.: акад. НАН України В. М. Гейця.– К, 2013. С. 5-11
3. Яковюк І.В. Правові основи європейської інтеграції та її вплив на державно-правовий розвиток України: автореф. дис. д-ра юрид. наук; Нац. юрид. ун-т ім. Ярослава Мудрого. - Харків, 2014. - 40 с.
5. Аналітичний огляд проекту Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом і його державами-членами, з другої сторони // Державне будівництво та місцеве самоврядування. Вип. 26, 2013. – с. 294-305
6. Текст Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони [Електронний ресурс. Урядовий портал]. Режим доступу: http://www.kmu.gov.ua/control/publish/article?art_id=246581344
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
