Саме поняття “гіпноз” з’явилося ще в ХІХ ст. Відтоді й ведеться дискусія про природу і властивості цього явища, але єдиного визначення гіпнозу на сьогодні не існує. У своїй роботі я використала визначення, подане В.Б. Шапарь, який визначає гіпноз (грец. hypnos – сон) – як: 1. Техніку впливу на індивіда шляхом концентрації його уваги з метою звузити поле свідомості і підкорити його впливу, контролю зовнішнього агента– гіпнотизера, навіювання якого загіпнотизований виконуватиме. 2. Процес і тимчасовий подібний до сну стан психіки, що характеризується різким звуженням обсягу свідомості і самосвідомості і різким фокусуванням на змісті навіювання, що пов’язане з зміною функції індивідуального контролю і самосвідомості; виникає унаслідок спеціального впливу гіпнотизера чи цілеспрямованого самонавіювання [7, с. 156].
У своїх працях дослідники приділяють увагу гіпнозу, який застосовується з лікувальними цілями, але практика показує, що це не завжди так [5, с. 433]. У багатьох випадках гіпноз виступав і в цілях вчинення злочину. Судово-медична практика в минулому і сьогодні задається питанням: чи є загіпнотизований лише знаряддям в руках гіпнотизера, або ж він може зберегти в тій чи іншій мірі здатність чинити опір навіюванню, яке для нього є неприйнятним в соціальному, морально-етичному і естетичному сенсі[2, с. 54].
У літературі про гіпноз особливе місце займає питання про кримінальні дії по відношенню до загіпнотизованих. Чи настає відповідальність за вчинення злочину в стані гіпнозу?
Поаналізувавши ч.2 ст.19 КК України, приходимо до висновку про те, що для визнання людини неосудною, необхідні два критерія - медичний та юридичний.
Медичний критерій окреслює всі можливі психічні захворювання, що істотно впливають на свідомість і волю людини. У частині 2 ст. 19 зазначені чотири види психічних захворювань: а) хронічна психічна хвороба; б) тимчасовий розлад психічної діяльності; в) недоумство; г) інший хворобливий стан психіки [7, с. 159].
Юридичний критерій неосудності виражається в нездатності особи під час вчинення суспільно небезпечного діяння усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними сааме внаслідок наявності психічного захворювання, тобто критерію медичного.
У частині 2 ст. 19 юридичний критерій неосудності виражений двома ознаками: 1) інтелектуальною – особа не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність); 2) вольовою – особа не могла керувати ними[2, с. 45].
Розглянувши випадок вчинення злочину в стані гіпнозу, ми можемо дійти до висновку про наявність юридичного критерію неосудності, оскільки, як зазначають фахівці, особу можна ввести в такий гіпнотичний стан за якого вона не усвідомлюватиме свої дії і не зможе ними керувати. Проте проблема полягає в тому, що юридичний критерій може існувати лише за наявності медичного, тобто фактичного психічного розладу чи хронічної хвороби особи.
Фахівці зазначають, що наслідки гіпнозу можуть бути різними для кожної людини, однак на сьогодні жоден фахівець-медик не визначає стан гіпнозу як психічний розлад чи хвороба. Тому за відсутності медичного критерію не можна говорити про наявність юридичного, а отже не можна і вважати Людину неосудною [4, с. 532].
Більшість фахівців відносять гіпноз до психічного примусу, як за способом, так і за наслідками. У науці кримінального права психічний примус розуміється як «погроза застосування до особи фізичного насильства або заподіяння матеріальної або моральної шкоди (наприклад, погроза вбити, знищити або пошкодити майно, поширити відомості, що ганьблять особу, тощо) із метою спонукати її вчинити злочин [1, с. 230]. Проте психічний примус, хоча й обмежує можливості особи керувати своїми діями, проте ніколи не паралізує цілком її волю, внаслідок чого ця особа все ж таки має можливість обрати той або інший варіант поведінки, як і при переборному фізичному примусі. У данному випадку особа підлягає кримінальній відповідальності за заподіяну шкоду на загальних підставах, хоча вчинення злочину під впливом психічного примусу повинно враховуватися як обставина, яка пом'якшує покарання (п. 6 ч. 1 ст. 66 КК).
Гіпноз можна розглядати як непереборний психічний примус, оскільки у даному випадку особа нездатна керувати своїми діями, а тому вимушена підкорятися вимогам того, хто застосовує насильство (гіпнотизеру)[5, с. 431]. Проте при правових провадженнях злочинів, вчинених під дією гіпнозу, необхідно індивідуально підходити до особи, яка була загіпнотизована. У разі, коли особа, здійснюючи небезпечне діяння, зберігає контроль над ситуацією, тобто усвідомлює наслідки суспільно-небезпечного діяння, то вона виступає безпосереднім виконавцем злочину, а особа, яка застосовувала гіпноз, як підбурювач, тобто особа, яка умовлянням, підкупом, погрозою, примусом або іншим чином схилила іншого співучасника до вчинення злочину.(ч.4,ст..27 КК)[6, с. 930]. За відсутності усвідомлення і керування своїми діями особою, співучасть є відсутньою, такий примус вважається як непереборний, тобто є фактичною обставиною, яка виключає злочинність діяння, а гіпнотизер має бути визнаний безпосереднім виконавцем злочину[3, с. 50].
Отже, гіпноз, як спосіб вчинення злочину, є складним питанням як в теорії, так і на практиці. Протее відомо одне: до з’ясування усіх обставин злочину, вчинених під дією гіпнозу, необхідно підходити індивідуально, неможливим є створення певних шаблонів. Тому необхідно застосовувати судово-медичну експертизу психічно впливу, яка дасть можливість встановити, чи перебувала особа під гіпнозом під час вчинення злочину.
Література:
1. Давиденко С.В. Потерпілий як суб’єкт кримінально-процесуального доказування. – Х.: ФІНН, 2008. – 296 с.
2. Китаев Н.Н. Гипноз и преступления: Лекция для специальности 021100 (Юриспруденция). Иркутск: Изд-во БГУЭП, 2006. – 60 с.
3. Короленко М.П. Кримінальна відповідальність за умисні вбивства за обтяжуючих обставин в Україні та інших державах / М.П. Короленко // Вісник Верховного Суду України. – 2003. – №4. – 78 с.
4. Леонтьев А. Н. Проблемы развития психики / А. Н. Леонтьев. – М.:МГУ, 1972. – 572 с.
5. Матвиенко С. А. Наркогіпноз і шляхи боротьби з ним // Науковий вісник Юрид. Акад. М-ва внутр.. справ.-2005.-Спец. вип.- №2 (25). С. 430-434.
6. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року /За ред М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. - К. : Каннон, А.С.К., 2001. - С. 936.
7. Турчина І. Гіпноз як спосіб примусу до скоєння злочину // Кримінальне право.- 2004.-№ 12.-С.- 155-159.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
