:: LEX :: ПЕРЕДУМОВИ ЗЛОЧИННОЇ ПОВЕДІНКИ ЗГІДНО ФІЛОСОФСЬКОЇ КОНЦЕПЦІЇ ЕРІХА ФРОМА
   
 
  Головна
  Як взяти участь в науковій конференції?
  Календар конференцій
  Акція! 100 грн на мобільний
  Наші збірники

Актуальні дослідження правової та історичної науки (випуск 36)

Термін подання матеріалів

13 жовтня 2021

До початку конференції залишилось днів 18


  Наукові конференції
 

  Корисні правові інтернет ресурси
 

 Корисні лінки
 
Нові вимоги до публікацій результатів кандидатських та докторських дисертацій
Юридичний форум
Законодавство України
Єдиний державний реєстр судових рішень


 Лічильники


 Лінки


 Наша кнопка
www.lex-line.com.ua - Міжнародні науково-практичні інтернет-конференції за різними юридичними напрямками

ПЕРЕДУМОВИ ЗЛОЧИННОЇ ПОВЕДІНКИ ЗГІДНО ФІЛОСОФСЬКОЇ КОНЦЕПЦІЇ ЕРІХА ФРОМА
 
21.11.2015 14:48
Автор: Гарасимів Тарас Зеновійович, доктор юридичних наук, професор, заступник директора – декан повної вищої освіти Інституту права та психології Національного університету «Львівська політехніка», професор кафедри теорії та філософії права
[Секція 1. Теорія та історія держави і права. Історія політичних і правових вчень. Філософія права]

Одним із поважних опонентів філософських теорій щодо дослідження та обґрунтування природи людської деструктивності став відомий американський філософ Е. Фромм. Уперше він розпочав аналіз феномена агресії у праці «Втеча від свободи» (1941), де визначив руйнівну силу в людині як результат непрожитого нею до кінця власного життя. «Людський мозок, – писав він, – живе в двадцятому столітті; серця більшості людей ще в кам’яному...» [1, c. 181]. Мовлячи про колосальний рівень виявлених повсюдно руйнівних тенденцій, філософ зауважував, що «у більшості своїй вони не усвідомлюються як такі, а раціоналізуються у різноманітних формах. Мабуть, нема нічого у світі, що не використовувалося б як раціоналізація руйнації. Любов, обов’язок, совість, патріотизм – їх використовували і використовують для маскування руйнування себе самого або інших людей» [1, c. 322].

Фактично на першому етапі свого дослідження філософ дотримувався тих загальних світоглядних установок, котрі ґрунтувалися на твердженні про споконвічну порочність людської природи. Більш глибокий і детальній аналіз причин деструктивної поведінки особистості Е. Фромм здійснив в одній із останніх своїх праць – «Анатомія людської деструктивності» (1973). Ця праця має значну цінність для сучасності, бо з переконливою аргументацією та доказовістю обґрунтовує соціальні корені схильності людей до насильства і руйнації.

Розмірковуючи про людську агресію, Е. Фромм зважав на те, що існують дві тенденції в цьому питанні: раціональна агресивність, тобто реакція на напад, що загрожує життю або ж цілісності особистості, та ірраціональна руйнівність. Ірраціональну руйнівність філософ розглядає як вияв агресивної пристрасті, що корениться в характері людини, а не в її інстинктах, як уважав З. Фрейд. Теорія «інстинкту смерті», на думку Е. Фромма, обмежена через тe, що вона не може однозначно пояснити дані етнографічних досліджень, згідно з якими рівень руйнівності у різних індивідів і різних соціальних груп відмінний. Будь-яка спроба зрозуміти корені руйнівності, вважав Фромм, повинна розпочинатися з дослідження соціальних умов існування індивіда. Крім того, важливо не лише усвідомити роль руйнівності в динаміці соціального процесу, але й зрозуміти, які саме фактори сприяють її посиленню.

Аналіз економічного, соціального і культурного стану життя людей, починаючи з кінця XV ст. і аж до сучасного йому капіталістичного суспільства, дає можливість філософу зробити висновок: «...Рівень руйнівних елементів в індивіді пропорційний тому ступеню, яким обмежена його експансивність» [1, c. 325]. Учений підкреслював, що він має на увазі не окремі фрустрації того чи іншого інстинктивного потягу, а загальну скутість, що перешкоджає спонтанному розвитку людини і вияву всіх її внутрішніх природних можливостей: емоційних та інтелектуальних. Він писав: «У життя своя власна динаміка: людина повинна рости, повинна проявити себе, повинна прожити своє життя. Цілком очевидно, якщо ця тенденція пригнічується, а енергія, котра спрямована до життя, зазнає розладу і перетворюється на енергію, спрямовану на руйнацію [1, c. 325]. Отож, Е. Фромм уважав, що чим повніше життя особистості реалізується, тим менше в ньому виявляються руйнівні тенденції, і навпаки, чим більше потяг до життя пригнічується, тим сильніше тяжіння до руйнування. «Руйнівність – цe результат непрожитого життя» [1, c. 326].

Е. Фромм намагався показати, що деструктивність, як вторинна потенційність, властива всім людським істотам, проте це потенційне джерело зла не завжди виявляється; воно актуалізується, якщо умови життя людини протилежні її екзистенційним потребам. «Зло не має незалежного існування саме собою. Воно – відсутність добра, результат невдач в реалізації життя» [3, c. 209]. З позиції всебічно обґрунтованої антропологічної концепції Е. Фромм формулював гранично чітко свою позицію: «Ми замінюємо фрейдівський фізіологічний принцип пояснення людських пристрастей на еволюційний соціобіологічний принцип історизму» [2, c. 24]. Відповідно до цього принципу людина жодною мірою не є руйнівником за своєю природою. Таким її робить історія. Дeструктивність особистості, за Фроммом, – набута властивість, джерела якої треба шукати в людській свободі. Проте не сама свобода породжує руйнівність, як вважали мислителі минулого, а саме утримання від власної волі: неготовність користуватися надбанням людської суб’єктивності парадоксальним чином призводить до вияву ірраціональної агресії. Задушена внутрішня свобода якраз і породжує, як підкреслює філософ, синдром насильства.

Отже, Е. Фромм не залишає людині можливості перекласти вину за власну агресію на нейропсихічні механізми. Любов, ніжність, свобода, садизм, мазохізм, жадоба власності і влади – все це відповідь на екзистенційні потреби, які є специфічно людськими. Хоча екзистенційні потреби однакові для всіх людей, індивіди і групи різняться між собою з точки зору переважальних пристрастей. А ось що переважить у людині – любов чи прагнення до розрухи – значною мірою, на думку філософа, залежить від соціальних умов. Саме вони впливають на біологічно задану екзиcтенційну ситуацію і потреби, що виникають у зв’язку з цим.




Джерела:

1. Фромм Э. Бегство от свободы / Эрих Фромм. – М.: Прогресс, 1990. – 328 с. 

2. Фромм Э. Анатомия человеческой деструктивности / Эрих Фромм. – М., 1994. – С. 8–11.

3. Фромм Э. Человек для себя / Эрих Фромм. – Мн., 1992. – С. 209.



допомогаЗнайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter




 Інші наукові праці даної секції
ІСТОРИКО-ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ ІНСТИТУТУ ПРИСЯГИ ПРАЦІВНИКА ОВС
21.11.2015 14:57
TERMS THEORY OF LAW THE SOCIAL SYSTEM AND JURISPRUDENCE
21.11.2015 13:47
ПРОБЛЕМА ЕВОЛЮЦІЇ ПРАВОВОГО СТАНОВИЩА ЖІНКИ В УКРАЇНІ (Х – СЕРЕДИНА ХVІІ СТ.) У ДОСЛІДЖЕННЯХ ВЧЕНИХ КИЇВСЬКОЇ ІСТОРИКО-ПРАВОВОЇ ШКОЛИ
10.11.2015 08:37
МІЖНАРОДНО-ПРАВОВІ НОРМИ ЗАХИСТУ ПРАВА ЛЮДИНИ НА СВОБОДУ СОВІСТІ ТА ВІРОСПОВІДАННЯ
01.12.2015 19:51




© 2006-2021 Всі права застережені При використанні матеріалів сайту посилання на www.lex-line.com.ua обов’язкове!


 Голосування 
З яких джерел Ви дізнались про нашу конференцію:

соціальні мережі;
інформування електронною поштою;
пошукові інтернет-системи (Google, Yahoo, Meta, Yandex);
інтернет-каталоги конференцій (science-community.org, konferencii.ru, vsenauki.ru, інші);
наукові підрозділи ВУЗів;
порекомендували знайомі.
з СМС повідомлення на мобільний телефон.


Результати голосувань Докладніше