Станом на сьогоднішній день Україна на міжнародній арені є одним з найбільших порушників прав інтелектальної власності. Якщо в певних сферах інтелектуальної власності є позитивна динаміка щодо усунення недоліків, то в питанні захисту прав інтелектуальної діяльності в разі незаконного використання об’єктів інтелектуальної власності зі сторони провайдера вона практично відсутня. Передусім це пов’яно з тим, що у нашій країні відсутні нормативно-правовові документи, які б здійснювали законодавче регулювання даного питання. Однією з найбільших проблем у даному аспекті є визначення порушника інтелектуальної власності в результаті незаконного використання того чи іншого об’єкта інтелектальної власності. Оскільки посередником надання інформаційних послуг є провайдер, який виступає суб’єктом надання послуг, стає актуальною питання його відповідальності.
У чинному законодавстві України не закріплене визначення інтернет-провайдера, зокрема у Законі України «Про телекомунікації» згадується лише провайдер телекомунікацій – як суб’єкт господарювання, який має право на здійснення діяльності у сфері телекомунікацій [1, ст.4]. Акцентуючи увагу на відповідальності інтернет-провайдера, необхідно звернутись до Директиви Європейського парламенту та Ради “Про деякі правові аспекти інформаційних послуг”, де здійснюється регулювання відповідальності і зазначається, що під час надання інформаційних послуг, держави-члени повинні забезпечити звільнення постачальника послуг від відповідальності за передану інформацію при умові, що постачальник: не є ініціатором передачі; не обирає одержувача передачі; та не обирає чи не змінює інформацію, що міститься в передачі. [2,ст.12]
У науковій доктрині існують різні підходи стосовно відповідальності провайдерів та її підстав. За підходом, який використовується у Китаї та країнах Близького Сходу - провайдер нестиме відповідальність за всі дії користувачів, незалежно від наявності у нього інформації. У Європі переважає підхід, що провайдер не нестиме відповідальності за дії користувачів в тому випадку, якщо виконує певні умови, пов'язані з характером надання послуг і взаємодією з суб'єктами інформаційного обміну та особами, чиї права порушуються діями користувачів. Зовсім протилежний підхід використовується у Сполучених Штатах Америки, де провайдер не відповідає за дії користувачів [4, ст.200-2001].
Аналізуючи питання відповідальності, ми повинні з’ясувати якими правами наділяюються користувачі під час користування послугами провайдера. Якщо звернутись до міжнародного досвіду, то провайдери зобов’язані повідомляти користувачів про права та свободи, можливі засоби правового захисту та порядок їх отримання. Наявне зобов’язання дає можливість всебічно та повно забезпечувати користувачів доступною інформацією про порядок повідомлення під час втручання у права особи та можливістю звернення з відповідною скаргою та відшкодування завданої шкоди. У свою чергу органи державної влади зобов’язані захищати користувачів від злочинної діяльності, що вчиняються в мережі Інтернет, якщо це стосується незаконного доступу, втручання, підробки або інших шахрайських маніпуляцій із електронними персональними даними чи тому подібне [5, ст.12-18]. Ситуація в Україні ж полягає у тому, що таких органів, які здійснювали б аналогічну роботу, немає, а всі звернення до провайдера про надання інформації щодо реєстранта, на сайті якого знаходиться об’єкт інтелектуальної власності, який порушує інтелектуальні права відповідної особи, залишаються фактично неопрацьованими та безрезультатними. Єдиним можливим способом отримати необхідні дані є запит до суду чи правоохороного органу.
Відсутність базового нормативно-правового документа у даному питанні, які б тлумачили визначення, права та обов’язки провайдера, а також питання відповідальності, дають підстави стверджувати про наявність проблеми, яку необхідно усувати шляхом прийняття єдиного нормативно-правового акту, який би розпочав процес адаптації українського законодавства до європейської правової бази.
Література:
1. Закон України “Про телекомунікації” [Електронний ресурс] // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – Режим доступу до ресурсу: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/1280-15.
2. Про деякі правові аспекти інформаційних послуг, зокрема, електронної комерції, на внутрішньому ринку [Електронний ресурс] // Директива 2000/31/ЄС Європейського парламенту та Ради. – 2000. – Режим доступу до ресурсу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/994_226.
3. Карпенко О. І. ПРОБЛЕМА ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ІНФОРМАЦІЙНИХ ПРОВАЙДЕРІВ (ПОСЕРЕДНИКІВ) / О. І. Карпенко. // Часопис з юридичних наук. – 2014. – №1. – С. 6.
4. Наумов В. Б. Право та Інтернет : Нариси теорії і практики. / В. Б. Наумов., 2002. – 432 с.
5. ПОСІБНИК З ПРАВ ЛЮДИНИ ДЛЯ ІНТЕРНЕТ-КОРИСТУВАЧІВ та Пояснювальний меморандум [Електронний ресурс] // ТОВ «Інжиніринг». – 2016. – Режим доступу до ресурсу: https://www.ombudsman.gov.ua%2Ffiles%2Falena_2%2FPosibnuk_z_prav_ludjnj_for_web.pdf&usg=AOvVaw0dLDmnv34g8wgXXiDmAX_4. – ст. 12-18.
________________________
Науковий керівник: Носік Юрій Володимирович, кандидат юридичних наук, доцент, Київський національний університет імені Тараса Шевченка
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
