:: LEX :: ПРОГРАМОВІ ДОКУМЕНТИ ВСЕУКРАЇНСЬКОГО ПРЕДСТАВНИЦЬКОГО ОРГАНУ – УГВР: СУЧАСНИЙ ІСТОРІОГРАФІЧНИЙ ДИСКУРС
UA  RU  EN
 
  Головна
  Як взяти участь в науковій конференції?
  Календар конференцій
  Редакційна колегія. ГО «Наукова спільнота»
  Договір про співробітництво з Wyzsza Szkola Zarzadzania i Administracji w Opolu
  Архів

Актуальні дослідження правової та історичної науки (випуск 60)

Термін подання матеріалів

16 квітня 2024

До початку конференції залишилось днів 19


  Наукові конференції
 

  Корисні правові інтернет ресурси
 

 Корисні лінки
 
Нові вимоги до публікацій результатів кандидатських та докторських дисертацій
Юридичний форум
Законодавство України
Єдиний державний реєстр судових рішень


 Лічильники


 Лінки


 Наша кнопка
www.lex-line.com.ua - Міжнародні науково-практичні інтернет-конференції за різними юридичними напрямками

ПРОГРАМОВІ ДОКУМЕНТИ ВСЕУКРАЇНСЬКОГО ПРЕДСТАВНИЦЬКОГО ОРГАНУ – УГВР: СУЧАСНИЙ ІСТОРІОГРАФІЧНИЙ ДИСКУРС
 
17.11.2017 15:54
Автор: Ухач Василь Зіновійович, кандидат історичних наук, доцент кафедри теорії та історії держави і права юридичного факультету Тернопільського національного університету
[Секція 1. Теорія та історія держави і права. Історія політичних і правових вчень. Філософія права]

Нові явища в українській історіографії, що перебувають на стадії глибокої трансформації, не оминули і вкрай важливої з точки зору процесів націє і державотворення, і, водночас, в суспільному розрізі «дражливої» теми українського національно-визвольного руху періоду Другої світової війни - постання та діяльності Української Головної Визвольної Ради (далі - УГВР) та її ролі у визвольній боротьбі українського народу за державність у 40-50-х роках XX століття.

У контексті заявленої наукової теми слід виокремити праці науковців – В. Ухача, В. Мороза, І. Бойка, Г. Дем’яна, О. Панченка, Д. Саламіна, Т. Андрусяка, Ю. Киричука, І. Терлюка, Я. Тимчишина, Б. Тищика та ін. [1].

Метою наукової розвідки є оцінка сучасною вітчизняною історіографією програмових документів УГВР – підпільного парламенту воюючої України періоду середини 1940-х років XX століття.

Більшість дослідників суголосні у місці проведення I Великого Збору УГВР – сіл Сприня та Недільна Самбірського повіту Дрогобицької області (тепер Львівської області) [2]. Із запланованих 30 делегатів, змогли прибути лише 21 делегат, за іншими даними 20 осіб.

Сучасні дослідники звертають увагу і на «реальні розклади» і впливи самостійницьких сил, які були представлені у всеукраїнському представницькому органі. Львівський дослідник українського визвольного руху Ю. Киричук стверджує, що «збір носив характер партійної конференції бандерівців» [3, c. 120]. Ю. Киричук, на нашу думку, дещо перебільшує, стверджуючи, що бандерівська ОУН старанно попрацювала над керівним складом УГВР, щоб задекларувати її (ОУН – Авт.) від однопартійного пріоритету. Проте, революційна ОУН і надалі залишала за собою лідируючі позиції в повстанському русі, а свої провідні впливи націоналісти «злегітимізували у формі УГВР» [3, c. 120]. Водночас, цілком об’єктивними є висновки Ю. Киричука про політичний контроль та ключовий вплив ОУН(б) на утворення УГВР як головного репрезентанта українського повстанського руху як на рідних землях, так і в еміграції [3, c. 121]. Об’єктивними та переконливими є висновки І. Патриляка, що утворення УГВР (як надпартійного органу керівництва визвольного руху) було «закономірним наслідком демократизації ОУН» [4, c. 124]. Відтак державні концепції ухвалені УГВР узгоджувалися з «думками провідних націоналістичних сил в Україні, які пройшли суттєву еволюцію від революційно-авторитарного до демократично-визвольного націоналізму» [4, c. 124]. Українські націоналісти в контексті ухвал III Надзвичайного Великого Збору ОУН (1943 р.), фактично відмовилися від ідеології інтегрального націоналізму, тобто від тоталітаризму і авторитаризму [5, c. 152] і розглядали як «ідеальну державну організацію демократичну республіку із забезпеченням усіх громадянських прав її мешканців» [4, c. 124]. Отже, не можна заперечувати керівної ролі ОУН(б) в створенні і розбудові УГВР, проте перебільшенням є говорити про її диктат, йшлося, як зазначає В. Мороз, про «реальну розстановку сил у тогочасній дійсності» [6, c. 97]. Безпідставними є твердження, що УГВР від самого початку була «дорадчим бандерівським органом» чи «чисто галицьким витвором» і аж ніяк не державницьким органом, а лише «Проводом українського Руху Опору» [7].

Сучасні науковці цілком обґрунтовано вказують на демократизм, визнання рівноправності всіх громадян, верховенства права [8], прагнення формувати систему державного правління на демократичних засадах розподілу влади на три гілки [5, c. 152], що лягли в основу прийнятих програмних документів УГВР. В останнє десятиліття помітне зростання уваги насамперед істориків держави і права до оцінки програмних положень «верховного органу українського народу в його революційно-визвольній боротьбі […]» [9, c. 60], ролі УГВР в українському національному державотворенні. Системний аналіз наукового доробку вчених, що досліджували це питання, дозволяє зробити ряд узагальнень:

 - по-перше, керівництво воюючої України ще на етапі боротьби за незалежність взяло в основу розбудови системи державного управління один з базових принципів демократії – поділ влади на три гілки – законодавчу, виконавчу і судову [5, c. 152], що незважаючи на воєнні умови, було рішучим кроком відмови від елементів авторитаризму і розкривало базові засади майбутнього державно-правового устрою незалежної України;

 - по-друге, «ідеологія УГВР стала результатом синтезу всіх українських політичних рефлексій» [10], об’єднання розрізнених політичних партій та організацій, що стояли на платформі незалежності України;

 - по-третє, правова база створена УГВР являла якісно новий, вищий етап розвитку українського визвольного руху, що увібрав здобутки і досягнення попередніх етапів. «Тимчасовий устрій», «Платформа», «Універсал» УГВР стали «етапними явищами формування і розвитку концепції української національної держави» [10];

 - по-четверте, «програмові документи УГВР декларували принципи демократичного формування влади; відмови визвольного руху від монопольного диктату ідейних доктрин однієї політичної партії чи групи всьому суспільству, застосування всенародного волевиявлення при виборі форм державного правління, перехід до демократичного формування влади […]» [2, c. 332]. Визначилася нова стратегія, суть якої полягала в тому, щоб сконцентрувати під контролем УГВР більшість території України, щоб за сприятливих обставин Україна трансформувалася в «повстанську республіку» [2, c. 332];

 - по-п’яте, із затвердженням програмових документів УГВР, «УПА як реальний збройний важіль влади тепер була вже юридично підпорядкована УГВР та уряду», а «політика надпартійності була цілком реальною» [5, c. 152].

Підбиваючи підсумки, слід наголосити на підходах сучасної української історіографії щодо оцінки створення і діяльності УГВР та її ролі в українському національно-визвольному русі.

1. Утворення УГВР як верховного керівного органу визвольної боротьби поневоленого народу передбачало консолідацію всіх національно-патріотичних сил, що стояли на платформі самостійності України, виводило УГВР на міжнародну арену як політичного чинника [2, c. 340]. З часу створення УГВР український визвольний рух набув «нової якості», він «змінив статус поневоленої України в роки Другої світової війни із об’єкта в суб’єкт східноєвропейської геополітики» [11, c. 313]. На думку І. Патриляка створення найвищого керівного органу українського народу «підважувало в очах світового співтовариства легітимність київського «уряду» УРСР, створювало альтернативу маріонетковій владі УРСР, додаючи труднощів сталінському керівництву у переговорному процесі із західними союзниками, та стимулювало Москву створювати фіктивні наркомати при «уряді» УРСР [11, c. 313].

2. Об’єднання українських самостійницьких сил в УРСР було успіхом Проводу ОУН(б), напередодні приходу більшовицьких влади на західноукраїнські землі [8]. Правове закріплення діяльності УГВР на українських землях, убезпечило її від перетворення на емігрантську організацію [12, c. 544], зрештою революційний український парламент ніколи не відходив від ідеї соборності українських територій.

3. Аналоги УГВР як верховного керівного органу визвольної боротьби поневоленого народу на той час уже існували в окремих народах Європи, зокрема в Литві і Латвії [2, с. 332]. УГВР спрогнозувала появу в післявоєнному світі нових суперечностей, спричинених експансією кремлівсько-комуністичної влади [12, c. 544].

4. Основною стратегічною помилкою УГВР стала хибна оцінка міжнародної ситуації та марні сподівання на можливий збройний конфлікт країн Заходу з комуністичною Москвою [3, c. 121]. Зрештою, окремі науковці зазначають, що «сформувати надпартійну репрезентативну всеукраїнську інституцію, здатну стати над ОУН» [13, c. 232], УГВР так і не вдалося; окрім того вповні свого призначення парламент воюючої України так і не виконав, оскільки не зумів об’єднати всі українські політичні сили [14, c. 36-37].

Література:

1. Ухач В.З. Державотворча діяльність УГВР - всеукраїнського верховного органу національно-визвольної боротьби 40-50 років XX століття (історіографічний дискурс) / В.З. Ухач // Актуальні проблеми правознавства. Збірник наукових праць ЮФ ТНЕУ. - Тернопіль: ТНЕУ. - 2016. - Випуск 4. - С. 15-21; його ж. Підпільний український парламент (УГВР): сучасна українська історіографія (вибрані аспекти) / В.З. Ухач // Порівняльно-аналітичне право. Електронне наукове фахове видання. - 2016. - № 4. - С. 53-59. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http:www.pap.in.ua/6_2015/13.pdf та ін.

2. Боляновський А. До питання про політичну стратегію українського визвольного підпілля в 1944 році / А. Боляновський // Галичина. - 2008. - № 14. - С. 329-342; Тимчишин Я. Український підпільний парламент та уряд на Львівщині 1944 року / Я. Тимчишин. - Львів: Тріада Плюс, 2004. - 50 с.

3. Киричук Ю. До питання утворення УГВР. В кн.: Українське державотворення: уроки, проблеми, перспективи: Матеріали наук.-практ. конф., 22 листопада 2001 р., Львів / Відп. ред. Я. Малик; Інститут етнонаціональних і політичних досліджень, Львівський філіал Української Академії управління при Президентові України. – Львів: [б.в.], 2001. - Ч. 1. - С. 119-122.

4. Патриляк І. Проблема державності в ідеологічних концепціях і програмових документах українських націоналістів у роки Другої світової війни / І. Патриляк // Воєнно-історичний меридіан. Електронний науковий журнал. – 2013. - Вип. 1 - С. 114-127.

5. Бутко С.В. Спроба формування системного управління українським національно-визвольним рухом у 1943-1944 рр. / С.В. Бутко. Розумовські зустрічі: матеріали науково-практичної конференції «Розумовські зустрічі» (28 листопада 2012 року) / Сіверський інститут регіональних досліджень; Інститут законодавства Верховної Ради України. - Чернігів: Сіверський центр післядипломної освіти, 2012. - С. 151-154.

6. Мороз В. Історія створення і діяльності Української Головної Визвольної Ради / В. Мороз // Визвольний шлях. - 2004. - Кн. 7. - С. 68-106.

7. Панченко О. Українська Головна Визвольна Рада – підпільний український парламент. Слово з нагоди 70-річчя УГВР / О. Панченко. Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.galychyna.if.ua/articles/detail/ukrajinska-golovna-vizvolna-rada-pidpilnii-ukraji/

8. Мищак І.М. Боротьба українського націоналістичного руху з органами радянської влади на завершальному етапі Другої світової війни: історіографія / І. Мищак. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://revolution.allbest.ru/history/00276551_0.html.

9. Ідзьо В. Українська Повстанська Армія - згідно свідчень німецьких та радянських архівів. Наукове видання. - Львів; Видавництво Університету «Львівський Ставропігіон», 2015. - 200 с.

10. Андрусяк Т.Г. Українська Головна Визвольна Рада та її роль в українському національному державотворенні (До 70-річчя утворення УГВР) / Т. Г. Андрусяк. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://historylaw.lp.edu.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=103:------------70---&catid=46:2014-05-21-12-28-04&Itemid=67.

11. Патриляк І.К. «Перемога або смерть»: український визвольний рух у 1939-1960-х рр. / І.К. Патриляк. Центр досліджень визвольного руху. - Львів: Часопис, 2012. - 512 с.

12. Нариси з історії дипломатії України / О.І. Геленко, Є.Є. Каменський, М.В. Кірсенко та ін. під ред. В.А. Смолія. - К.: ВД «Альтернативи», 2001. - 736 с.

13. Лисенко О.Є. Боротьба радянських силових структур проти ОУН і УПА у 1945 р. В кн.: Організація українських націоналістів і українська повстанська армія. Історичні нариси / Дзьобак В.В., Ільюшин І.І., Касьянов Г.В. та ін. Відп. ред. Кульчицький С.В. Національна академія наук України; Інститут історії України. - Київ: Наукова думка, 2005. - 494 с.

14. Стасюк О. Український визвольний рух середини ХХ століття в контексті українського державотворення / О. Стасюк // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. - 2014. - № 23. - С. 34-38.



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License

допомогаЗнайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter




 Інші наукові праці даної секції
ГУМАНІТАРНЕ ПРАВО ЗБРОЙНИХ КОНФЛІКТІВ ЯК ГАЛУЗЬ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА
17.11.2017 15:06
КРИМІНАЛЬНЕ ПРАВО ТРЕТЬОГО РЕЙХУ
02.11.2017 18:10




© 2006-2024 Всі права застережені При використанні матеріалів сайту посилання на www.lex-line.com.ua обов’язкове!


Наукова спільнота - інтернет конференції
Міжнародна інтернет-конференція з економіки, інформаційних систем і технологій, психології та педагогіки
Наукові конференції
Актуальні дослідження правової та історичної науки. Юридична лінія
 Голосування 
З яких джерел Ви дізнались про нашу конференцію:

соціальні мережі;
інформування електронною поштою;
пошукові інтернет-системи (Google, Yahoo, Meta, Yandex);
інтернет-каталоги конференцій (science-community.org, konferencii.ru, vsenauki.ru, інші);
наукові підрозділи ВУЗів;
порекомендували знайомі.
з СМС повідомлення на мобільний телефон.


Результати голосувань Докладніше