ЮРИДИЧНА ОСОБА ЯК СПЕЦИФІЧНИЙ СУБ’ЄКТ АДМІНІСТРАТИВНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ПОРУШЕННЯ МИТНИХ ПРАВИЛ
20.02.2008 22:52
Автор: Співак Ірина Вікторівна, старший викладач кафедри державного права Національного технічного університету України “КПІ”
[Адміністративне право. Митне та податкове право]
В умовах формування громадянського суспільства та правової держави проблема юридичної відповідальності набуває іншого соціального значення, оскільки підвищується відповідальність саме держави за недотримання прав людини і громадянина, взагалі особи.
Нормативне закріплення відповідальності держави перед окремою особою свідчить про визнання пріоритету її праву суспільстві.
Юридична відповідальність є застосування до особи – правопорушника примусових заходів у чітко визначеному процесуальному порядку. Важливим видом юридичної відповідальності є адміністративна відповідальність, справедливо визначена Д. Лук’янець як здійснювана органом адміністративної юрисдикції зміна правового статусу особи (фізичної або юридичної), при відсутності між ними відносин службової підпорядкованості, що виражається в обмеженні прав і покладанні обов’язків характеру, що обтяжує, внаслідок вчинення цією особою передбаченого законом протиправного діяння, яке не є злочинним.
Неоднозначним є ставлення науковців-адміністративістів до юридичної особи як суб’єкта адміністративного правопорушення. Проф. С.Т. Гончарук, визначаючи юридичних осіб суб’єктами адміністративного правопорушення, зазначає, що „юридичні особи в такій якості – це різні організації незалежно від форм власності, що підлягають адміністративній юрисдикції України”.[1]
Слід зазначити, що статтею 103 МКУ від 1991 р. передбачалась відповідальність юридичних осіб які вчинили порушення митних правил. [2] Хоча стаття 320 МКУ від 2002 р. визнає суб’єктом відповідальності за порушення митних правил лише громадян, які досягли на момент вчинення такого правопорушення 16-річного віку, та посадових осіб підприємств. [3]
Більш обережний підхід у В.К. Колпакова, який хоч і зазначає, що „суб’єктом адміністративного правопорушення може бути і юридична особа, ... оскільки за рамками КУпАП діє досить велика група норм, що встановлюють відповідальність осіб за вчинення протиправних дій, ... які не віднесені законодавцем до адміністративних правопорушень, вони мають найважливіші їхні ознаки”, але наголошує на тому, що чинний КУпАП однозначно визначає суб’єктом проступку винятково фізичну особу. [4]
Кодекс про адміністративні правопорушення України виключає з кола суб’єктів відповідальності юридичну особу, бо в ньому вживається термін „особа”, але конкретизації щодо того, які саме особи (фізичні чи юридичні) є суб’єктами адміністративних проступків, Кодекс не дає. Водночас, уважно проаналізувавши норми щодо віку, після якого настає відповідальність, неосудність особи, мети адміністративного стягнення тощо, можна дійти висновку, що КУпАП встановлює адміністративну відповідальність лише фізичних осіб. [5]
КпАП РФ, на відміну від КУпАП, прямо передбачає відповідальність юридичних осіб. Так, ч. 1 стаття 2.1 КУпАП визначає порушення митних правил як протиправну, винну дію (бездіяльність) фізичної або юридичної особи, що посягає на встановлений МК РФ та іншими актами законодавства РФ про митну справу порядок переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон РФ (включаючи процедури застосування митних режимів), порядок митного контролю, митного оформлення та обкладанням митом, за які Кодексом РФ про адміністративні правопорушення встановлена адміністративна відповідальність. [6]
З огляду на розвиток в Україні підприємництва на основі різних форм власності та нагальні потреби ринкових відносин, вбачається, що притягнення до адміністративної відповідальності фізичної особи – суб’єкта підприємницької діяльності за несплату мита і не притягнення за такі ж дії юридичної особи, не є конструктивним і порушує передбачений ст. 13 Конституції України принцип рівності всіх суб’єктів права власності перед законом. [7]
Отже, чи може юридична особа вчинити правопорушення? Чи є відносинами адміністративної відповідальності відносини щодо застосування до порушників-юридичних осіб штрафних санкцій, якщо: для досягнення певної управлінської мети в деяких законах визначені імперативні норми поведінки юридичних осіб; суб’єкти цих правовідносин перебувають в субординативних відносинах влади і підпорядкування, а тому є адміністративними; владний суб’єкт наділений повноваженнями контролера за поведінкою підвладного суб’єкта; за порушення встановленої для підвладного суб’єкта імперативної норми передбачена конкретна санкція (в самій же нормі або в інших нормативно-правових актах); факт порушення цієї норми є адміністративним проступком; правовим наслідком адміністративному проступку є застосування юрисдикційними органами закладеної в адміністративно-правовій нормі санкції. Видається, що відповідь на питання є позитивною з огляду на те, що, наприклад, Закон України „Про відповідальність підприємств, установ та організацій за порушення законодавства про ветеринарну медицину” [8] презюмує порушення юридичними особами встановлених для них нормами Закону спеціальних правил, а Закон України „Про виключну (екологічну) морську зону України [9] передбачає можливість застосування до юридичної особи штрафу в разі скоєння нею правопорушення.
Крім того, Рішенням Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення положень п. 22 ч. 1 ст. 92 Конституції України, ч. 1 та 3 ст. 2, ч. 1 ст. 38 КУпАП (справа про відповідальність юридичних осіб) від 30.05.2001 р. з одного боку було встановлено, що норми КУпАП не можуть застосовуватись при притягненні до відповідальності юридичних осіб, а з іншого – статус публічно-правової відповідальності юридичних осіб із певними ознаками, притаманними адміністративній відповідальності, залишився невизначеним, що не виключає можливість адміністративної відповідальності юридичних осіб. [10]
Настання адміністративної відповідальності можливе лише за наявності складу правопорушення: суб’єкта правопорушення, об’єкта (наприклад, врегульованих порушеною нормою митного законодавства суспільних відносин, що виникають у зв’язку із переміщенням товарів через митний кордон), суб’єктивної сторони (протиправного діяння) і суб’єктивної сторони (вини суб’єкта правовідносин).
Оскільки юридична відповідальність є заходом публічно-правового примусу з боку держави в чітко визначеному процесуальному порядку, викристалізовується комплекс підстав адміністративної відповідальності юридичних осіб: правова підстава (наявність норми-регулятора суспільних відносин, підкріпленої нормою-санкцією як міри відповідальності за порушення норми-регулятора); фактична підстава (вина особи-порушника відповідної норми-регулятора); процесуальна підстава (наявність норм, що встановлюють чітку процедуру притягнення до відповідальності).
Отже, юридична особа, як і фізична особа, може бути притягнута до адміністративної відповідальності лише за скоєння нею адміністративного правопорушення, тобто винного, суспільно шкідливого порушення встановлених державою правил поведінки. Із цього випливає слушність тези Новоселова В.І. стосовного того, що проступок, скоєний юридичною особою, має багато спільного з проступком, скоєним фізичною особою. [11] Відмінності ж пов’язані саме з суб’єктом проступку і суб’єктивною стороною правовопорушення. „Каменем спотикання” у притягненні до адміністративної відповідальності юридичних осіб є саме суб’єктивна підстава.
І якщо вина фізичної особи (як загального суб’єкта, так і спеціального, з притаманними йому додатковими ознаками) виявляється у психічному ставленні особи до своєї протиправної поведінки та її наслідків у формі умислу або необережності, то з юридичною особою, як специфічним суб’єктом, значно складніше, оскільки у неї відсутні психіка, розум. Але з огляду на те, що дієздатність юридичної особи обумовлюється специфічною дієздатністю фізичних осіб (посадових осіб, працівників і т.д.), які, виконуючи свої службові обов’язки, викликають певні юридичні наслідки не для них, а для юридичної особи, можна вести мову про об’єктивний і суб’єктивний підходи до розуміння вини юридичної особи. Об’єктивну вину можна розглядати як вину організації, обумовлену об’єктивною стороною складу правопорушення. Суб’єктивна вина – віднесення організації в особі її представників (посадових осіб, працівників і т.д.) до вчиненого нею протиправного діяння.
Для встановлення вини юридичної особи, при притягненні її до адміністративної відповідальності слід, насамперед, визначити, чи є її протиправне діяння наслідком дій (бездіяльності) фізичних осіб – представників юридичної особи (її посадових осіб, працівників і т.д.) Позитивна відповідь на це питання дає можливість вважати дії юридичної особи винними.
З огляду на зазначене, вину юридичної особи можна визначити як психічне ставлення її представників (посадових осіб, працівників і т.д.) до причинно-наслідкового зв’язку між їх діями (бездіяльністю) та протиправним діянням власне юридичної особи. Можливо, це визначення є недостатньо теоретично проробленим, оскільки розуміння вини юридичної особи у суб’єктивному аспекті може ускладнюватись тим, що МКУ передбачає можливість виконання митних обов’язків різними представниками, уповноваженими особами, в тому числі й митним брокером (ст. 179 МКУ 2002 р.), який сам є юридичною особою. Конструкція вини юридичної особи (через суб’єктивний підхід) у сфері порушення митних правил є складною. Це випливає з того, що вина юридичної особи – власника товарів доводиться через вину представників митного брокера – фізичних осіб (її посадових осіб, працівників).
Не все є однозначним із притягненням юридичних осіб до адміністративної відповідальності і в законодавстві про адміністративні правопорушення Російської Федерації. Так, згідно із ч. 2 ст. 2.1. КпАП РФ юридична особа визначається винною у скоєнні адміністративного правопорушення, якщо буде встановлено, що в неї була можливість для дотримання правил і норм, за дотримання яких передбачена адміністративна відповідальність, але даною особою не були вжиті всі залежні від неї заходи щодо їх дотримання.12 Це положення видається дещо „притягнутим”, оскільки дозволяє в реальній правозастосовчій практиці фактично повсякчасно робити висновок щодо винуватості юридичної особи.
Незважаючи на певні сумнівні моменти, встановлення та розвиток адміністративної відповідальності юридичних осіб є позитивною тенденцією в укріпленні інституту адміністративної відповідальності в цілому.
Література:
1. Гончарук С.Т. Адміністративна відповідальність законодавством України: Навч. посібник. – К., 1995. – с. 40.
2. МКУ: прийнятий ВРУ 12 грудня 1991 р. – К., 1997. – 193 с.
3. МКУ. – К.: Істина, 2002. – 168 с.
4. Колпаков В.К. Адміністративне право України: підручник. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – с. 277-278.
5. Стефанюк В., Голосніченко І., Михеєнко М. Інститут адміністративної відповідальності юридичних осіб: проблеми теорії і практики // Право України. – 1999. - № 9. – с. 6.
6. КпАП РФ. – М., 2003.
7. Конституція України. – Київ – Велес, 2007. – с. 48.
8. Закон України „Про відповідальність підприємств, установ та організацій за порушення законодавства про ветеринарну медицину” // Відомості ВРУ. – 1997. - № 7. – Ст. 58.
9. Закон України „Про виключну (економічну) морську зону України” // Відомості ВРУ. – 1995. - № 21. – Ст. 152.
10. Рішенням Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення положень п. 22 ч. 1 ст. 92 Конституції України, ч. 1 та 3 ст. 2, ч. 1 ст. 38 КУпАП (справа про відповідальність юридичних осіб) // Вісник Конституційного Суду України. – 2001. - № 3.
11. Новоселов В.И. Административная ответственность юридических лиц // Советская юстиция. – 1981. - № 23. – с. 10.
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
