Україна посідає перше місце в Європі та четверте місце у світі за обсягом фінансових потоків і кількістю завдань, що виконуються на цифрових робочих платформах. У той час як кількість українців, що задіяні на цифрових платформах, невпинно зростає, сфера регулювання трудових відносин у gig-economy не має відповідного закріплення у національному законодавстві.
Виконання роботи у сфері gig-economy за допомогою цифрових платформ («crowdwork» - фріланс) чи мобільних додатків («work-on-demand» - робота за вимогою) стає однією з найбільш поширених форм зайнятості у світі, і тому потребує цілісного і глибокого дослідження.
Проблема регулювання трудових відносин у цифровому просторі постала перед усією міжнародною спільнотою. Передові країни вже запроваджують норми і механізми регулювання відносин у gig-economy. Закон міста Нью-Йорк «Фріланс не безкоштовний» (“Freelance Isn’t Free” Act) визначає статус фріласерів: їх права і обов’язки, механізми захисту порушених прав і гарантії діяльності. Окремі розділи у національному законодавстві Франції, Німеччини, Італії присвячені регулюванню праці фрилансерів і робітників за вимогою. Так, наприклад, для Німеччини передовою метою є включення фрілансерів до законодавчої пенсійної системи. На національному рівні запроваджуються норми рекомендаційного характеру, а саме: «Кодекс поведінки з використанням цифрових платформ» (Німеччина), «Франкфуртська декларація про роботу на цифрових платформах» (країни Європи). Питання правового регулювання праці фрілансерів є актуальним і для Росії, яка закріпила і визнала фріланс як трудові відносини, і впровадила механізм регулювання праці даної нової категорії працівників.
У gig-economy розрізняють дві форми зайнятості «crowdwork» (фріланс) - це робота, яка виконується за допомогою онлайн-платформ; і
«work-on-demand» (робота за вимогою) - це роботи, пов'язані з традиційною робочою діяльністю, які пропонуються та призначаються через мобільні додатки. Найбільш дискусійним питанням серед науковців є визначення статусу цих двох категорій. У більшості випадків платформи і мобільні додатки пропонують вступати виконавцю роботи у відносини клієнт - незалежних підрядників або самозайнята особа, а не у якості роботодавець – працівник (у розумінні трудового права). Контракти, які пропонують платформи або мобільні додатки, не враховують інтереси фрілансерів. Хоча цифрові платформи і мобільні додатки пропонують свободу для фрилансерів щодо умов праці. Однак доки існують санкції за неприйняття роботи на цифрових платформах, працівника не можна вважати незалежним підрядником, адже він не має відповідного ступеня незалежності. Відмова від санкції за неприйняття роботи з боку платформи фактично ставить фрілансера у статус незалежного підрядника. І тим самим фрілансери не підпадають під регулювання трудового законодавства і вимушені самостійно нести ризики соціального забезпечення.
Міжнародний досвід пропонує вирішення цієї проблеми шляхом включення фрілансерів у систему соціального забезпечення. Адже, фактично виконуючи роботу на рівні із традиційними працівниками, фрілансери позбавленні прав, що стосуються соціальних гарантій. Демократичне суспільство повинно залишатися демократичним, працівники повинні мати демократичний вплив на управління роботою. Це так само справедливо на цифрових платформах, як у промисловому виробництві та офісній роботі. Тому залучення сфери праці фрілансеів у предмет регулювання національного законодавства сприятиме соціальній захищеності працівників, зростанню економіки, утвердженню соціальної справедливості і демократії.
______________________
Науковий керівник: Середа Олена Григорівна, кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри трудового права Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
