В Україні цивільним шлюбом часто помилково називають вільні сімейно-статеві стосунки, що не оформлені ані церквою, ані державою. Сімейний кодекс України (далі - СКУ) містить вираз «жінка та чоловік, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, або в будь-якому іншому шлюбі». Доречнішим терміном щодо подібних стосунків є «фактичний шлюб».
Цивільний шлюб, в розумінні Вікіпедії – це шлюбний союз, зареєстрований і оформлений у відповідних органах державної влади, а в громадському (розмовному) – все навпаки, цивільним шлюбом називають незареєстровані відносини.
В умовах нашої ментальності в більшості випадків цивільний шлюб стає нормою для жінок з низькою самооцінкою і чоловіків, які не напружують себе великою відповідальністю. Чому так відбувається з точки зору психології?
Жінка, яка приймає умови такого шлюбу, апріорі згодна задовольнятися малим. А якщо не згодна – повинна наполягати або, у всякому разі, заявляти про таку потребу.
Чоловік розуміє, що це її бачення сім’ї, і він або поважає позицію коханої і одружується, або розриває відносини. Якщо ж жінка покірно терпить і чекає, коли ж чоловік зволить запросити її під вінець, значить, боїться втратити його і не готова до відмови. Для чоловіків, що віддають перевагу жити комфортно, але без зобов’язань, це сигнал про те, що можна не напружуватися, і так зійде, якщо жінка дозволяє з собою так чинити.
Такого чоловіка все влаштовує. Навіщо ж йому обтяжувати себе цією весільною суєтою і зв’язуватися по руках і ногах, якщо:
1. Жінка згодна з ним жити на його умовах.
2. Суспільство знизило моральну планку і до незареєстрованих шлюбів ставиться лояльно.
3. Сeкс, їжа, чистий одяг і затишний будинок додаються приємним бонусом на регулярній основі.
4. Відсутність офіційних зобов’язань і свобода залишаються його законним правом, якщо щось піде не так або набридне.
Така логіка чоловіків, які не поспішають переводити “бракоподобні” відносини в офіційний статус. І в цьому немає нічого страшного, якщо цивільний шлюб без зобов’язань – домовленість, що влаштовує обидві сторони.
У народі спільне проживання жінки й чоловіка без реєстрації шлюбу називається цивільним шлюбом. Хоча термін і не точний, бо на відміну від церковного шлюбу, цивільний шлюб є шлюб який визнається державою, тобто зареєстрований.
Але не зважаючи на таку термінологічну заплутаність, і враховуючи, що термін цивільний шлюб не визначений у законодавстві, у цій публікації, для простоти розуміння, будемо вживати саме його у значенні спільного позашлюбного проживання.
Цивільний шлюб хоч і не є шлюбом у розумінні закону, все ж їхній союз визнається законом як сім’я.
Шлюб це сімейний союз жінки й чоловіка, який зареєстровано у органі РАЦСу. Особи, що зареєстрували шлюб є подружжям.
Сім’я це осередок суспільства, який складається з осіб, що проживають спільно, мають взаємні обов'язки та права і пов’язані спільним побутом.
Сім'я може бути створена через укладення шлюбу або на підставі кровного споріднення, всиновлення чи інших підставах не заборонених законом та не є аморальними.
Тобто, як видно, будь-який шлюб є сім’єю, однак не кожна сім’я є шлюбом. Шлюб є лиш однією з підстав до створення сім’ї.
Отже, ми вияснили, що особи, які перебувають у цивільному шлюбі створюють сім’ю, хоч і не є подружжям.
Але, що це їм дає в юридичному сенсі?
Згідно ст. 21 Сімейного кодексу жінка й чоловік, які без реєстрації шлюбу проживають однією сім'єю, тобто у цивільному шлюбі, не набувають обов'язків і прав подружжя.
Серед подружніх прав і обов’язків, СКУ виділяє такі як: особисті немайнові обов’язки та права; право особистої приватної власності; право спільної сумісної власності; та права і обов’язки щодо утримання.
Це такі як право на батьківство/материнство, на повагу до своєї індивідуальності, на духовний та фізичний розвиток, особисту недоторканність та інші.
Такі ж права мають не одружені особи на підставі Загальної декларації прав людини, Конституції, іншого законодавства.
Тому тут суттєвих відмінностей в правах осіб, що зареєстрували шлюб або живуть в цивільному шлюбі нема.
Як у зареєстрованому так і в цивільному шлюбі дружина/чоловік є приватними власниками такого майна як:
— те, яке придбане до шлюбу;
— придбане у шлюбі як дарунок або спадок;
— приватизоване дружиною чи чоловіком житло або земельна ділянка;
— речі індивідуального користування;
— нагороди та премії за особисті заслуги;
— деяке інше майно.
Тобто право власності на таке майно теж не дуже залежить від факту реєстрації чи не реєстрації шлюбу.
Із цим справа цікавіша. СКУ (ст.74) урівняв у правах на спільну сумісну власність осіб, що зареєстрували шлюб та осіб у цивільному шлюбі.
Майно і тих і інших придбане за час шлюбу (в т.ч. цивільного шлюбу) є їх спільною сумісною власністю.
У випадку цивільного шлюбу обов’язковою умовою дійсності цього положення є те, що ні дружина (цивільна) ні чоловік (цивільний) не перебувають в зареєстрованому шлюбі з іншими особами.
Однак, слід врахувати те, що цивільний шлюб менш стійкий порівняно з шлюбом зареєстрованим. Відповідно при поділі майна виникають багато питань.
У зареєстрованому шлюбі для розпорядження спільною приватною власністю необхідна згода другого із подружжя. Нотаріус відмовить у реєстрації договору щодо розпорядження спільним майном, коли один із подружжя захоче ним розпорядитися без відома або в супереч волі іншого.
У випадку цивільного шлюбу, згода іншого із співмешканців не вимагається. На цій підставі виникає багато майнових спорів, які вирішуються у суді й далеко не завжди на користь введених в оману.
Також, при розірванні зареєстрованого шлюбу для включення майна до того майна, що підлягає поділу потрібно довести лише факт придбання його після реєстрації шлюбу, тобто дати зазначеної у свідоцтві.
При поділі майна набутого в цивільному шлюбі, окрім факту, що майно куплене за спільні кошти, слід буде також доводити факт спільного проживання на час придбання майна.
Кожен з подружжя зобов’язаний матеріально підтримувати іншого, чого не встановлено для співмешканців цивільного шлюбу.
Тобто, у випадку непрацездатності одного із подружжя, другий зобов’язаний утримувати її(його). У випадку невиконання цього обов’язку з особи може бути стягнуто аліменти.
Таке право на утримання збережеться й після розірвання шлюбу.
Тут потрібно розуміти, що таких прав та обов’язків у тих, хто проживають у цивільному шлюбі немає й близько.
Також слід поглянути на цивільний шлюб з позицій спадкування.
У разі коли є заповіт суперечки щодо спадкування само собою зникають, оскільки спадкодавець вільний у виборі спадкоємців та у визначенні кому яке майно заповісти.
Але за відсутності заповіту, спадкування відбуватиметься за законом у порядку спадкової черги.
Той з подружжя, хто пережив іншого є спадкоємцем першої черги.
У разі ж претензій на майно одної з осіб, які проживали у цивільному шлюбі, то спадкове право містить норму, що за умови спільного проживання із спадкодавцем не менше п'яти років, особа є спадкоємцями четвертої черги. Тобто спадкують після дітей, батьків, сестер, братів, бабів, дідів, дядьків, тіток.
Окрім того, що шанси на таке спадкування дуже знижуються, треба буде ще й в судовому порядку встановлювати факт спільного проживання не менше п’яти років.
Отже, підсумовуючи слід зазначити, що кожен самостійно вправі вибирати між цивільним шлюбом, та шлюбом зареєстрованим у РАЦСі. Однак таке рішення варто приймати на підставі знань про свої обов'язки та права в кожному з таких шлюбів.
Всі поширені причини, нібито виправдовують цивільний шлюб, можна оскаржити:
• Треба перевірити сумісність (в сeксi, побуті, вірності). Навіть у сумісних в усіх відношеннях людей трапляються конфлікти. Без них неможливо побудувати міцну сім’ю.
• Потрібно спочатку «встати на ноги», потім одружитися. Статистика доводить, що сімейні відносини дають більш міцний фундамент (підтримка, участь, допомога, стимул) для досягнення успіху, ніж просування до нього поодинці.
• Штамп в паспорті – умовність. Можливо, і так, але він більше, ніж вільні стосунки, дисциплінує і вчить відповідальності. А для багатьох дівчат штамп як і раніше залишається єдино допустимим способом створити сім’ю.
• Родичі не схвалюють вибір. Думка рідних завжди важливо, але якщо чоловік не може відстояти своє кохання, то чи можна розраховувати на те, що він зможе відстояти свою сім’ю перед іншими складнощами?
• Шлюб псує любов. Деяким чоловікам здається, що відразу ж після весілля принцеса перетвориться в «жабу», адже мета досягнута, він окольцован і чарувати його тепер необов’язково. Однак якщо Царевич не дурень, то поруч з ним принцесі захочеться стати королевою.
Коли пара закоханих прагне створити сім’ю, нехай навіть без штампу в паспорті, вони рідко замислюються про наслідки, якщо кохання згасне та доведеться розлучитися. Утім варто завважити на те, що не узаконюючи свої сімейні відносини, цивільне подружжя після розлучення ризикує не мати всього спектру цивільних прав та обов’язків, на відміну від офіційного зареєстрованого. Адже держава, хоч i урівнюючи права чоловіка та жінки, проживаючих в офіційному та в цивільному шлюбі, все ж таки стоїть на боці офіційно зареєстрованого шлюбу, гарантуючи більше прав та стабільність відносин.
Літератра
1. Троитский С.В. Христианская философия брака [Електронний ресурс]/С.В.Троитский. Режим доступу:http://www.synergia.itn.ru/kerigma/brak/troicki/7.htm.
2. Багач Е.М. Сімейний кодекс України: науково-практичний коментар [Текст]: [монографія] / Е.М. Багач, Ю.В. Білоусов; за ред. Е.М. Багач Ю.В. Білоусова – К.: Ліга. – 2010. – 577 с.
3. Сімейний кодекс України: [прийнято Верховною радою України від 10.01.2002 № 2947-III]// Урядовий кур’єр . – 2002. – № 44. Зі змінами.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
