:: LEX :: ПРИРОДНЕ ПРАВО, ЯК ОСНОВА СУЧАСНОГО ПРАВОВОГО СУСПІЛЬСТВА
   
 
  Головна
  Як взяти участь в науковій конференції?
  Календар конференцій
  Акція! 100 грн на мобільний
  Наші збірники

Актуальні дослідження правової та історичної науки (випуск 32)

Термін подання матеріалів

13 травня 2021

До початку конференції залишилось днів 6


  Наукові конференції
 

  Корисні правові інтернет ресурси
 

 Корисні лінки
 
Нові вимоги до публікацій результатів кандидатських та докторських дисертацій
Юридичний форум
Законодавство України
Єдиний державний реєстр судових рішень


 Лічильники


 Лінки


 Наша кнопка
www.lex-line.com.ua - Міжнародні науково-практичні інтернет-конференції за різними юридичними напрямками

ПРИРОДНЕ ПРАВО, ЯК ОСНОВА СУЧАСНОГО ПРАВОВОГО СУСПІЛЬСТВА
 
17.10.2018 20:43
Автор: Мамедов Вадим Зульфийович, інспектор – черговий чергової частини ізолятора тимчасового тримання №6, Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області
[Секція 1. Теорія держави і права. Філософія права]

Природне право є предметом вивчення юриспруденції та філософії, воно несе в собі зміст системи прав і принципів якими володіє кожна без винятку людина з моменту свого народження. Теорія природного права побудована на засадах гуманізму. В правових державах природні права людини покладено в основу законодавства та вважається найвищою цінністю.

Теорія природного права зародилась в часи Античності. Творцями ранніх її проявів були Арістотель, Сократ, Лао Цзи, Конфуцій, Цицерон. У працях яких, природне право є не чим іншим, як волею вищих сил, а головною функцією держави є закріплення та практичне застосування природного права. У Середньовічні часи, норми природного права понесли деякі коректування: так філософи того часу, надаючи природним правам божественний характер, не виключали можливості позбавлення людини природних прав, якщо того вимагає церква [1]. Розглядали теорію природного права й розробляли її на новому рівні такі видатні діячі, як Т. Гоббс, Дж. Локк, Ж.-Ж. Руссо, Р. Штаммлером, Л. Фуллером, А. Кауфманом і ін. У зв’язку з поетапним розвитком теорій природного права розрізняють – ранню теорію, договірну теорію та «відродження» природного права [2]. 

На рубежі ХІХ–ХХ ст. в межах природно-правового мислення особливо посилились оцінюючі і пояснювальні підходи до правових явищ. Саме це і спричинило початок справжнього “відродження” природно-правової думки. Проте найвищого свого розвитку теорія природного права досягла після закінчення другої світової війни. Цей бурхливий процес відродження природного права в європейській філософії права був своєрідною відповіддю на особливе засилля позитивізму в філософії та юриспруденції, які, можна сказати, капітулювали перед попередньою тоталітарною владою, що виховувала абсолютну готовність юристів до сліпої покірності відносно всіх законодавчо оформлених уставлень влади. Механізм природного права запрацював прямо протилежним чином: права людини визначають права влади, а не навпаки. Стверджувалось визнання існування вищих, незалежних від держави норм і принципів, що уособлюють розум, справедливість, об’єктивний порядок цінностей, мудрість Бога. 

Протягом кількох останніх десятиліть відбулось свого роду нове народження багатьох теорій, які орієнтувалися на концепції природного права. В формуванні свого поняття права, як і в праворозумінні взагалі, природно-правова думка наголосила на тому, що “право” правильне за змістом, а не за юридичною формою і тому не кожний закон, точніше, не кожне правове юридичне рішення: законодавче чи судійсько-адміністративне, будучи формально-коректним, містить в собі право. Закон вважається тут явищем політичним, тобто таким, яке допускає можливість свавілля при його установленні. Право ж є силою, що протистоїть свавіллю, є явищем, що виникає “природним чином” поряд з іншими основними атрибутами соціального буття людини, такими, наприклад, як сім’я або власність. Звідси випливало й інше важливе положення природо-правової думки, а саме: зміст закону повинен критично оцінюватись з позицій знання про належне природне право. Тобто, природно-правовий підхід претендує на сутністний і аксіологічний аналіз,ставить завданням виявити сутність правових явищ, тобто явищ, які перебувають за зовнішніми, формальними властивостями позитивного права, ставить завдання з’ясувати і оцінити правові явища з позицій знання про належне право і з точки зору нормативних цінностей, ідеалів.

Отже, основною формою розрізнення права і закону в сучасній філософії права є природно-правова думка з її оцінюючими і пояснювальними підходами до правових явищ. Сама специфіка концепцій природного права, незалежно від відмінностей окремих його шкіл, визначилась загальним для них методом осмислення, пояснення і оцінки правових явищ або загальним методологічним установленням праворозуміння, яке виражене в понятійному розрізненні і критичному співставленні права і закону, насамперед з позицій “природної” справедливості. Сучасні прихильники природно-правового європейського мислення, майже всі без винятку, сутність права розкривають як невстановлену, неконвенційну, безумовну, втілену в “природі” справедливість, як ідеальну, трансцендентальну, екзестенційну і т. п. істинність людських відносин. Справедливість як критерій оцінки закону і сутності права пов’язується з дозаконотворчими закономірностями, відношеннями і вимогами — позапозитивними принципами і нормами, виявленням формальної вимоги справедливості в одиничних відношеннях і ситуаціях, трансцендентальними імперативами людського розуму, який критично сприймає закон в мінливих соціально-історичних умовах [3]. 

Зазначену парадигму сприйняття природного права вперше було юридично закріплено в Конвенції ООН про права людини. Сучасне природне право пройшло довгий шлях від ідей античності до правової реальності. Слід зазначити, що протягом багатьох століть, норми природного права не знаходили відображення та закріплення в нормативно-правових актах. У сучасній правовій науці природне право розглядається не тільки в рамках закону, але і як явище, що стоїть вище самого закону. Природне право не володіє залежністю від волі законодавця, його норми продиктовані самою природою.

У всіх сучасних демократичних правових державах норми природного права закріплені в законах, мають вищу юридичну силу. В Україні - це Конституція,  яка досить вичерпно закріплює непорушні права людини і громадянина. Проте, судячи з аналізу судової практики Європейського суду з прав людини, досить часто мають місце порушення таких прав. Тому, на нашу думку, чи не найважливішим елементом в реалізації та захисті природних прав виступає формування правової свідомості населення, з високими ідеалами та не викривленим сприйняттям реальності. 

Література:

1.  Нерсесянц В.С. Філософія права / В.С. Нерсесянц //  [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://www.twirpx.com/file/1739172/. 

2. Кашанина Т. В.. Происхождение государства и права/ Т.В. Кашанина // [Електронний ресурс] – Режим доступу:  http://knigi.link/gosudarstva-prava-teoriya/104-teoriya-estestvennogo-26620.html.

3. С.Г. Дробязко, B.C. Козлов Общая теория права / Дробязко С.Г., Козлов В.С. // [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://knigi.link/prava-gosudarstva-teoriya/obschaya-teoriya-prava-ucheb-posobie-dlya.html.



допомогаЗнайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter




 Інші наукові праці даної секції
ЗАХИСТ СОЦІАЛЬНИХ ПРАВ ЗАСОБАМИ КОНСТИТУЦІЙНОГО КОНТРОЛЮ: ОСОБЛИВОСТІ ДОСВІДУ УГОРЩИНИ
17.10.2018 20:10
СУТНІСТЬ ПРАВОВОЇ ПОЛІТИКИ ЯК ЮРИДИЧНОЇ КАТЕГОРІЇ
17.10.2018 18:39
ФОРМИ ТОЛЕРАНТНОГО СПІВІСНУВАННЯ МУЛЬТИКУЛЬТУРНОГО СУСПІЛЬСТВА
15.10.2018 19:16




© 2006-2021 Всі права застережені При використанні матеріалів сайту посилання на www.lex-line.com.ua обов’язкове!


 Голосування 
З яких джерел Ви дізнались про нашу конференцію:

соціальні мережі;
інформування електронною поштою;
пошукові інтернет-системи (Google, Yahoo, Meta, Yandex);
інтернет-каталоги конференцій (science-community.org, konferencii.ru, vsenauki.ru, інші);
наукові підрозділи ВУЗів;
порекомендували знайомі.
з СМС повідомлення на мобільний телефон.


Результати голосувань Докладніше